Зберігати священним
Старійшина Пол Б. Пайпер
Сімдесятник
До священних речей треба ставитися з більшою турботою, приділяти їм більше уваги і виявляти більше благоговіння.
Приблизно за 1500 років до народження Христа один пастух звернув свою увагу на палаючий кущ, що ріс на схилі гори Хорив. Те перше знайомство з божественним проявом стало початком перетворення Мойсея з пастуха на пророка; його роботою вже був не випас отар, а збирання Ізраїлю. Через 1300 років потому високопоставлений молодий священик при дворі царя був вражений, почувши свідчення приреченого на смерть пророка. Той випадок став початком перетворення Алми зі служителя світу на служителя Богові. Приблизно ще через 2000 років 14-річний юнак увійшов до гаю, шукаючи відповіді на щире запитання. Те, що сталося з Джозефом Смітом у гаю, привело його на шлях пророчого служіння й відновлення.
Життя Мойсея, Алми і Джозефа Сміта змінилося завдяки божественним проявам. Ці прояви зміцнювали їх, допомагаючи залишатися вірними Господу і Його роботі впродовж життя, незважаючи на шалений спротив і важкі випробування, що згодом настали.
Божественні прояви в нашому житті можуть бути не такими явними чи хвилюючими, а наші випробування не такими вже й страшними. Однак, як і у випадку з пророками, наша сила витерпіти з вірою залежить від того, наскільки ми помічаємо, пам’ятаємо і зберігаємо священним те, що отримали згори.
У наш час на землі відновлено повноваження, ключі й обряди. Є також Писання і особливі свідки. Той, хто шукає Бога, може отримати хрищення для відпущення гріхів та бути конфірмованим “рукопокладанням для хрищення вогнем і Святим Духом” (УЗ 20:41). Маючи ці дорогоцінні відновлені дари, божественні прояви в нашому житті приходять, головним чином, за допомогою третього члена Божества—Святого Духа.
“Спокійним тихим голосом мені шепоче Дух,
Щоб вести і зберігать”.
(“The Still Small Voice,” Children’s Songbook, 106)
“Хай нас Дух Святий веде,
Хай нас істині навча,
Божу мудрість принесе
І засвідчить про Христа”
(“Хай нас Дух Святий веде”, Гімни, с. 74)
Коли ми шукаємо у Бога відповідей, то відчуваємо, як тихий спокійний голос пошепки звертається до нашого духа. Ці відчуття—ці враження—є такими природними і настільки малопомітними, що ми можемо не розпізнати їх або приписати власним думкам чи інтуіції. Ці індивідуальні послання є свідченням особистої любові й турботи Бога про кожне Своє дитя і про земну місію, яку кожен з нас має. Щоденні роздумування про враження, отримані від Духа, та ведення записів про них переслідують подвійну мету: (1) допомагають нам розпізнавати прояви божественного в особистому житті та (2) зберігати розповідь про них для нас та наших нащадків. Записування їх також є виявом Богові нашої вдячності й визнання, бо “нічим людина не ображає Бога, або ні на кого Його гнів не запалено, крім тих, хто не визнає Його руку в усьому” (УЗ 59:21).
Стосовно того, що ми отримуємо через Духа, Господь сказав: “Пам’ятайте, те, що сходить з висоти, є священним” (УЗ 63:64). Це твердження є не просто нагадуванням; воно також є визначенням і поясненням. Світло і знання з небес є священними. Вони є священними, бо небеса є їхнім джерелом.
Священний означає гідний поклоніння й поваги. Називаючи щось священним, Господь вказує на його вищу цінність і пріоритетність у порівнянні з іншими речами. До священних речей треба ставитися з більшою турботою, приділяти їм більше уваги і виявляти більше благоговіння. Священне є вищим у шкалі небесних цінностей.
Те, що є священним для Бога, стає священним для нас лише завдяки вияву свободи волі; кожен має зробити вибір, щоб прийняти і ставитися як до святині до того, що Бог вважає священним. Він посилає світло та знання з небес. Він запрошує нас отримати те, що Він посилає, і ставитися до нього, як до священного.
Однак є “протилежність у всьому” (2 Нефій 2:11). Протилежністю до святого є нечестиве або мирське—те, що є тимчасовим або від світу. Мирське постійно змагається зі священним, щоб завоювати нашу увагу й пріоритетність. Мирські знання є важливими для нашого повсякденного земного життя. Господь дає настанову, щоб ми шукали знання і мудрості, навчалися з найкращих книг і вивчали мови, язики і людей (див. УЗ 88:118; 90:15). Таким чином, вибір на користь священного, а не мирського є вибором пріоритету, а не виключенням одного заради іншого; “бути освіченим добре, якщо прислухаєшся до порад Бога” (2 Нефій 9:29; курсив додано).
Битву за першість між священним і мирським, яка відбувається у кожному людському серці, можна проілюструвати за допомогою історії про Мойсея і палаючий кущ. Там Мойсей отримав священне покликання від Єгови—вивести з рабства дітей Ізраїля. Однак спочатку його мирське знання про силу єгиптян і фараона змусило його засумніватися. Зрештою Мойсей повірив словам Господа, підкоривши своє мирське знання і довірившись священному. Така довіра дала йому сили подолати мирські випробування і вивести Ізраїль з Єгипту.
Втікши від військ царя Ноя лише для того, щоб потрапити у рабство до рук Амулона, Алма міг засумніватися в духовних свідченнях, які отримав, слухаючи Авінадія. Однак він довірився священному і здобув силу вистояти та подолати свої земні випробування.
Джозеф Сміт постав перед подібною дилемою, як тільки почав перекладати Книгу Мормона. Він знав про священну природу пластин і роботи з перекладу. Однак Мартін Гарріс переконав його, що варто більше перейматися мирським—дружніми стосунками та фінасовими питаннями,—а не священними настановами. Внаслідок цього рукопис перекладу було втрачено. Господь докоряв Джозефу за те, що він віддав “те, що [є] священним, до злочестивості” (УЗ 10:9), і на час забрав від нього пластини й позбавив дару перекладу. Коли Джозеф належним чином переглянув свої пріоритети, священні речі було повернуто й робота продовжилася.
Книга Мормона містить інші приклади того, як нелегко віддавати перевагу священному. В ній розповідається про віруючих, які завдяки своїй вірі дійшли до дерева життя і скуштували його священний плід—любов Божу. Потім глузування людей у великій та просторій будівлі змусили віруючих змістити центр уваги зі священного на користь мирського. (Див. 1 Нефій 8:11, 24–28). Пізніше нефійці піддалися гордині, відкинувши дух пророцтва і одкровення, “глузую[чи] з того, що є священним” (Геламан 4:12). Деякі навіть на власні очі бачили ознаки й дива, що супроводжували народження Господа, однак вирішили відкинути священні небесні прояви, прийнявши мирське пояснення (див. 3 Нефій 2:1–3).
Сьогодні ця боротьба продовжується. Мирські голоси звучать усе гучніше й потужніше. Вони з більшою силою хочуть переконати віруючих відмовитися від своїх вірувань, які світ вважає нераціональними і нерозумними. Оскільки “бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці” (1 Коринтянам 13:12) і “не зна[ємо] значення усього” (1 Нефій 11:17), іноді нам може здаватися, що ми слабкі й потребуємо більшого духовного підтвердження. Господь сказав Оліверу Каудері:
“Якщо ти бажаєш додаткового свідчення, розкинь розумом про ту ніч, коли ти волав до Мене у своєму серці, щоб ти міг знати про істинність цього.
Хіба Я не промовляв мир твоєму розуму стосовно цього? Яке більше свідчення ти можеш мати, ніж від Бога?” (УЗ 6:22–23).
Господь нагадав Оліверу й нам, що треба покладатися на особисте священне свідчення, яке ми вже отримали в час випробування нашої віри. Як це було з Мойсеєм, Алмою та Джозефом, ці божественні прояви служать духовним якорем, що допомагає нам залишатися в безпеці й не сходити з дороги у важкі часи.
Священні речі не можна вибірково відкидати. У тих, хто вирішує відмовитися від священного, затьмариться розум (див. УЗ 84:54) і, якщо вони не покаються, світло, яке в них є, буде забрано (див. УЗ 1:33). Не маючи зв’язку зі священним, вони відчують, що світ морально поглинає їх. На противагу, ті, хто ставиться до священних речей як до священних, мають обіцяння: “Те, що від Бога, є світлом; і той, хто сприймає світло і залишається в Богові, сприймає більше світла; і те світло яскравішає і яскравішає аж до дня досконалого” (УЗ 50:24).
Нехай Господь благословляє нас здатністю кожного дня і завжди розпізнавати, пам’ятати й зберігати священним те, що ми отримали згори. Я свідчу, що таким чином ми матимемо силу вистояти у труднощах і долати випробування в наш час. В ім’я Ісуса Христа, амінь.