Він дійсно любить нас

Старійшина Пол Е. Коллікер

Сімдесятник

Завдяки призначеному небесами зразку сім’ї, ми глибше розуміємо, як наш Небесний Батько дійсно любить кожного з нас рівною і повною мірою.

Мені подобається бути з місіонерами повного дня. Вони сповнені віри, надії та справжнього милосердя. Їхнє служіння на місії можна уподібнити міні-життю, що триває протягом 18–24 місяців. Вони приїздять на місію як духовні немовлята, з серйозним прагненням навчатися, і залишають її досвідченими дорослими, здається, готовими подолати будь-які виклики, що постають перед ними. Я також люблю відданих літніх місіонерів, сповнених терпіння, мудрості та спокійної впевненості. Вони привносять у світ молодої енергії, що оточує їх, дар стабільності та любові. Разом юні місіонери і літні подружні пари є могутньою, непохитною силою, яка чинить добро. Це глибоко впливає на їхнє життя та життя тих, кого торкнулося їхнє служіння.

Нещодавно я слухав розповідь двох з цих чудових молодих місіонерів, коли вони аналізували свій досвід та зусилля. У цей момент роздумів, вони говорили про людей, з якими спілкувалися того дня, дехто з яких був більш сприйнятливим за інших. Розглядаючи ці обставини, вони спитали: “Як ми можемо допомогти кожній людині розвинути прагнення дізнаватися більше про Небесного Батька? Як ми можемо допомогти їм відчути Його Дух? Як ми можемо допомогти їм відчути, що ми їх любимо?”

Подумки я уявив собі цих двох молодих чоловіків через три або чотири роки після завершення їхнього служіння на місії. Я бачив, як вони знайшли своїх вічних напарниць і служать у кворумі старійшин або навчають групу молодих чоловіків. І нині, вони вже переймаються не зацікавленими Церквою, а ставлять такі ж самі питання щодо членів свого кворуму або молодих чоловіків, яких їм доручили опікувати. Я бачив, як вони протягом всього життя можуть спиратися на свій місіонерський досвід, як зразок, для зміцнення інших. Повернувшись зі своїх місій до багатьох країн світу, ця армія праведних учнів робить визначний внесок у роботу з розбудови Церкви.

Пророк з Книги Мормона на ім’я Легій можливо обмірковував ті ж самі питання, як ці місіонери, коли слухав, що кажуть його сини у відповідь на його настанови і бачення ситуації: “І таким чином, Ламан і Лемуїл, найстарші, ремствували на свого батька. А ремствували вони тому, що не розуміли діянь Того Бога, Який створив їх” (1 Нефій 2:12).

Можливо кожному з нас доводилося відчувати розчарування подібно до того, як відчував Легій щодо двох своїх старших синів. Коли перед нами дитина, що відхиляється від істини, зацікавлений Церквою, який не хоче давати зобов’язання, або несприйнятливий потенційний старійшина, наші серця охоплює смуток, як це було з Легієм, і ми запитуємо: “Як я можу допомогти їм відчувати Дух і прислухатися до нього, щоб світ їх не відволікав?” Мені на думку спадають два уривки з Писань, які можуть допомогти нам не зважати на ці відволікання і відчувати силу Божої любові.

Нефій дає ключ від дверей пізнання, описуючи власний досвід: “Я, Нефій, … ма[в] велике бажання пізнати таємниці Бога, отже я волав до Господа; і ось Він вплинув на мене, і пом’якшив моє серце, так що я повірив усім словам, сказаним моїм батьком; тому я не чинив йому опір, подібно до моїх братів” (1 Нефій 2:16).

Пробудження бажання пізнавати дає нам духовну спроможність чути голос небес. Завдання і обов’язок кожного з нас—місіонерів, батьків, вчителів, провідників і членів Церкви полягає в тому, щоб знайти спосіб пробудити і підсилити це бажання. Відчуваючи, як воно зростає у наших серцях, ми стаємо готовими навчатися з другого уривка з Писань, про який я хотів би згадати.

У червні 1831 року, коли Джозеф Сміт давав покликання першим провідникам Церкви, йому було сказано, що “Сатана повсюди на цій землі, і він іде, обманюючи народи”. Щоб боротися з цим відволікаючим впливом, Господь сказав, що Він дасть нам “зразок в усьому, щоб [нас] не можна було обманути” (УЗ 52:14).

Зразки—це еталони, керівні принципи, процедури або способи, дотримуючись яких людина залишається в гармонії з Божою метою. Якщо ми будемо їх дотримуватися, вони допоможуть нам залишатися покірними, сприйнятливими і спроможними відрізнити голос Святого Духа від тих голосів, що відволікають нас і зводять на манівці. Далі Господь навчає нас: “Того, хто тремтить під Моєю силою, буде зроблено сильним, і той принесе плоди хвали і мудрості, згідно з одкровеннями та істинами, які Я дав вам” (УЗ 52:17).

Благословення смиренної молитви, піднесеної зі справжнім наміром, дозволяє Святому Духу торкнутися наших сердець і допомагає нам пригадати те, що ми знали до того, як прийти у це земне життя. Ясніше розуміючи план нашого Небесного Батька для нас, ми починаємо визнавати нашу відповідальність за те, щоб допомогти іншим пізнати і зрозуміти Його план. Допомагаючи іншим пригадати, ми особисто живемо за євангелією і застосовуємо її у нашому житті. Коли ми дійсно живемо за євангелією за зразком, наданим Господом Ісусом Христом, наша здатність допомагати іншим зростає. Наступна історія є прикладом того, як може працювати цей принцип.

Два молоді місіонери постукали у двері, сподіваючись знайти людину, яка згодиться послухати їхнє послання. Двері відкрилися і доволі кремезний чоловік привітав їх не дуже дружелюбним голосом: “Здається я вже казав вам більше не стукати у мої двері. Я попереджав вас раніше, що якщо ви колись повернетеся, на вас чекатимуть неприємності. А зараз забирайтеся геть”. Він швидко зачинив двері.

Коли старійшини йшли звідти, старший, більш досвідчений місіонер поклав руку на плече свого юного напарника, щоб втішити і підбадьорити його. Вони не знали, що той чоловік спостерігав за ними у вікно, щоб пересвідчитися, що вони зрозуміли сказане ним. Він безперечно очікував побачити, як вони сміються і глузують з його суворої відповіді на їхню спробу його відвідати. Однак, коли він побачив, як ці двоє місіонерів з добротою ставляться одне до одного, його серце миттєво відтануло. Він знов відкрив двері і попросив місіонерів повернутися і поділитися з ним своїм посланням.

Коли ми підкоряємося волі Бога та живемо за Його зразком, ми відчуваємо Його Дух. Спаситель навчав: “По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою” (Іван 13:35). Цей принцип—виявляти любов одне до одного і розвивати нашу спроможність бути зосередженими на Христі у наших думках, словах та діях—є основоположним для того, щоб стати учнями Христа і вчителями Його євангелії.

Пробуджуючи це бажання, ми готуємося шукати обіцяні зразки. Пошук зразків веде нас до вчення Христа, викладеного Спасителем і Його провідниками-пророками. Один зі зразків у цьому вченні—це витерпіти до кінця: “І благословенні ті, хто намагатиметься того дня повернути Мій Сіон, бо вони матимуть дар і силу Святого Духа; і якщо вони витерплять до кінця, вони будуть піднесені в останній день, і будуть спасенні у вічному царстві Агнця” (1 Нефій 13:37).

Завдяки чому ми можемо гарантовано насолоджуватися даром і силою Святого Духа? Це сила, яка приходить до тих, хто є відданими учнями Христа. Це наша любов до Нього і наших ближніх. Сам Спаситель дав нам зразок любові, навчаючи нас: “Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!” (Іван 13:34).

Президент Гордон Б. Хінклі підтвердив цей принцип, сказавши: “Любити Господа—це не лише порада, не просто побажання. Це заповідь. … Любов до Бога є основою всіх чеснот, доброти, сили характеру, відданості у вчиненні правди” (“Words of the Living Prophet,” Liahona, Dec. 1996, 8).

За планом Батька було передбачено зразок того, якою має бути сім’я, щоб допомогти нам пізнавати, застосовувати і розуміти силу любові. Одного дня була створена моя власна сім’я і ми з моєю любою Енн пішли до храму і уклали шлюбний завіт. Як сильно я кохав її того дня, але тоді я бачив лише перші промені любові. Коли народжувалися наші діти та внуки, коло нашої любові розширювалося, щоб рівною і повною мірою любити кожного з них. Здається немає кінця спроможності все більше і більше любити.

Відчуття любові, що лине від нашого Небесного Батька, подібне до гравітаційного тяжіння небес. Коли ми усуваємо те, що тягне нас до світу, і застосовуємо нашу свободу вибору, щоб шукати Його, ми відкриваємо наші серця целестіальній силі тяжіння, яка наближає нас до Нього. Нефій, говорячи про її вплив, сказав, що вона діяла “аж поглинаючи плоть мою” (2 Нефій 4:21). Ця сама сила любові сповнила серце Алми бажанням співати “пісню викупительної любові” (Алма 5:26; див. також вірш 9). Вона настільки зворушила Мормона, що він радив нам “молитися … з усією енергією нашого серця”, щоб ми могли бути сповнені Його любов’ю (див. Мороній 7:48).

Сучасні і давні Писання містять безліч нагадувань про вічну любов Небесного Батька до Його дітей. Я переконаний, що руки нашого Небесного Батька завжди простягнуті, щоб в будь-яку мить обійняти кожного з нас; і Він скаже кожному спокійним, проникливим голосом: “Я люблю тебе”.

Завдяки призначеному небесами зразку сім’ї, ми глибше розуміємо, як наш Небесний Батько дійсно любить кожного з нас рівною і повною мірою. Я свідчу, що це так. Бог знає і любить нас. Він дав нам видіння Свого святого місця і покликав пророків та апостолів навчати принципам і зразкам, за допомогою яких ми зможемо повернутися до Нього. Коли ми прагнемо пробудити в собі та інших бажання пізнавати і живемо за знайденими нами зразками, нас буде наближено до Нього. Я свідчу, що Ісус дійсно є Сином Бога, нашим Взірцем, нашим улюбленим Викупителем, і кажу це в ім’я Ісуса Христа, амінь.