Робітники у винограднику
Старійшина Джеффрі Р. Холланд
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Будь ласка, дослухайтеся до спонукань Святого Духа, Який каже вам прямо зараз, у цей момент, що ви маєте прийняти спокутний дар Господа Ісуса Христа.
Зважаючи на покликання і звільнення від покликань, про які щойно оголосило Перше Президентство, дозвольте мені звернутися до кожного з нас і запевнити, що ми завжди пам’ятатимемо тих, хто так віддано служив з нами, і любитимемо їх саме так, як ми одразу ж огортаємо любов’ю і вітаємо тих, хто зараз заступає на служіння. Ми щиро дякуємо кожному з вас.
Я хотів би поговорити про притчу Спасителя, в якій господар “вдосвіта вийшов згодити робітників у свій виноградник”. Найнявши першу групу о 6 годині ранку, він повертався о 9 годині ранку, опівдні та о 15 годині, щоб найняти більше робітників, коли збір врожаю потрібно було прискорити. У Писаннях говориться, що востаннє він повернувся “коло години одинадцятої” (приблизно о 17 годині) і найняв останню групу. І вже за годину всі робітники зібралися, щоб отримати свою платню за день. На диво, всі отримали однакову плату, незважаючи на те, що працювали різну кількість годин. Ті, кого найняли першими, відразу ж обурилися, кажучи: “Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спекоту”1. Читаючи цю притчу, можливо, ви, як і ті робітники, відчули, що то було несправедливо. Дозвольте мені коротко роз’яснити це.
По-перше, важливо відмітити, що до жодного тут не поставилися несправедливо. Перші робітники погодилися з повною сумою оплати за день і отримали її. До того ж, я лише можу уявити собі, як вдячні вони були отримати роботу. За часів смертного життя Спасителя, звичайна людина та її сім’я не могли заробити за день більше, ніж на те, щоб прожити той день. Якщо ви не працювали, не займались фермерством або не продавали, ймовірно, що ви і не харчувалися б. Оскільки робітників було більше, ніж роботи, цим першим вибраним чоловікам пощастило найбільше з усіх робітників, що готові були стати до роботи того ранку.
Насправді, якщо і треба комусь співчувати, то принаймні спочатку чоловікам, яких не взяли на роботу і які також мали годувати і вдягати когось. Здається, що декому ніколи не щастило. З кожним приходом господаря протягом дня, вони завжди бачили, як вибирають когось іншого.
Але майже наприкінці дня господар несподівано повертається вп’яте з чудовою пропозицією одинадцятої години! Ці останні й найбільш занепалі духом робітники, почувши лише те, що їм заплатять чесно, беруться за роботу, навіть не знаючи, якою буде плата за неї, розуміючи, що хоча б щось буде краще, ніж нічого, що завжди випадало на їхню долю. Тоді, зібравшись, щоб отримати плату, вони з подивом дізнаються, що отримали всі однаково! Як же це вразило їх і як же вдячні вони були! Безсумнівно, вони ніколи не бачили такого співчуття з тих пір, як почали працювати.
Я вважаю, саме з цієї точки зору на цю історію потрібно розглядати нарікання перших робітників. Коли господар з притчі говорить їм (і я лише трохи перефразую його слова): “Друзі мої, я не був несправедливим з вами. Ви погодилися на денну платню, хорошу платню. Ви були щасливі, що отримали роботу, і мені сподобалося, як ви служили. Я все заплатив вам. Беріть платню і радійте благословенню. Щодо інших, я безперечно вільний робити зі своїми грошима те, що захочу”. Тоді він ставить проникливе запитання кожному, кому треба почути його тоді і зараз: “Чому ти заздриш через те, що я добрий?”
Брати і сестри, в нашому житті будуть часи, коли хтось неочікувано отримає благословення або здобуде особливе визнання. Чи можу я вас просити: нехай це не зачепить нас—і, звичайно ж, не викличе почуття заздрості,—коли хтось отримає благословення? Від нас не убуде, якщо комусь додасться. Ми не змагаємось одне з одним, щоб побачити, хто з нас найзаможніший, найобдарованіший, найкрасивіший або навіть найблагословенніший. Насправді ми змагаємося з гріхом і, безперечно, заздрість є одним з найпоширеніших з них.
Крім того, заздрість—це недолік, який проявляється просто таки постійно. Вочевидь ми страждаємо певною мірою, коли нас спіткає якесь нещастя, однак заздрість змушує нас страждати через благословення, які отримують інші знайомі нам люди! Яка чудова перспектива—сповнюватися гіркотою щоразу, коли хтось поруч із вами щасливий! А в кінці відчути ще більше збентеження, дізнавшись, що Бог дійсно справедливий і милосердний, і, як сказано в Писаннях, дасть усім, хто дотримується Його заповідей все, що Він має2. Отже, перший урок з Господнього виноградника: жадібність, показні образи або бажання засмутити інших не поліпшують вашого становища, а приниження іншої людини не впливає позитивно на вашу самооцінку. Тож, будьте добрими і будьте вдячними за те, що Бог добрий. І ви будете щасливі у житті.
Другий момент з цієї притчі, про який я хотів би поговорити, це прикра помилка, якої дехто може припуститися, якщо відмовиться брати свою платню в кінці дня, через те, що переймався надуманими проблемами, які виникли раніше того дня. Тут не сказано, що хтось шпурнув свою монету в обличчя господаря і з гнівом пішов без копійчини, але я припускаю, що хтось міг це зробити.
Мої улюблені брати та сестри, події, які відбувалися в цій історії о 9 годині, опівдні або о 15 годині, меркнуть порівняно з величчю неймовірно щедрої плати в кінці дня. Формула віри—триматися, працювати, довести роботу до кінця і не перейматися бідами минулого—реальними чи уявними,—пам’ятаючи про велич кінцевої винагороди. Не живіть старими проблемами або образами— ні тими, що стосуються вас самих, ні тими, що стосуються ваших ближніх, і навіть ні тими, я міг би додати, що стосуються цієї істинної і живої Церкви. Велич вашого життя, життя ваших ближніх і євангелії Ісуса Христа стане очевидною в останній день, навіть якщо цю велич раніше не завжди визнавали всі. Тож, якими б не були ваші трудові домовленості на день, не переживайте про те, що сталося о 9 годині ранку, в той час, як за милістю Бога вас намагаються винагородити о 18 годині.
Ми витрачаємо так багато дорогоцінних емоцій і духовних сил, уперто вчепившись за спогади про те, що у дитинстві ми зіграли не ту ноту на фортепіано під час концерту, або про щось сказане чи зроблене подружжям 20 років тому, про що ми готові нагадувати йому чи їй ще 20 років, або про інцидент в історії Церкви, який довів не більше, не менше, ніж те, що смертним завжди буде не легко задовольняти вимоги безсмертного життя. Навіть якщо одна з тих образ виникла не через вас, покінчити з нею можете ви. Та якою ж буде винагорода за цей вчинок, коли в кінці наших земних днів, Господь виноградника подивиться вам в очі і побачить, що всі проблеми були владнані.
І це підводить мене до мого третього і останнього питання. Ця притча—як і всі притчі—насправді стосується робітників або заробітної платні не більше, ніж інші притчі стосуються овець і кіз. Це розповідь про доброту Бога, Його терпіння і прощення, та про Спокуту Господа Ісуса Христа. Це розповідь про великодушність і співчуття. Це розповідь про милість. Головною думкою в ній—яку я почув багато років тому—є те, що Бог, безперечно, має найбільше задоволення у тому, щоб бути Богом, завдяки радості, яка приходить від виявлення Ним милосердя, особливо до тих, хто не очікує на нього і часто відчуває, що не заслуговує цього.
Я не знаю, кому в цій численній аудиторії сьогодні може бути потрібним послання про прощення, яке є невід’ємною частиною цієї притчі, але наскільки б ви, на вашу думку, не запізнилися, скільки б, як ви думаєте, нагод не втратили, скількох би помилок, як ви відчуваєте, не припустилися, або скількох талантів, ви думаєте, що не маєте, чи як далеко від дому, від сім’ї та від Бога ви не віддалилися б, я свідчу, що ви не зайшли далі тієї відстані, куди сягає божественна любов. Ви не можете зійти нижче тієї глибини, до якої сяє нескінченне світло Спокути Христа.
Якщо ви ще не сповідуєте нашу релігію або колись були з нами, а зараз ні, не існує нічого такого в обох випадках, що б ви зробили і цього не можна було б виправити. Не існує проблеми, яку ви не зможете подолати. Не існує мрії, яку б не можна було здійснити з плином часу та вічності. Навіть якщо вам здається, що ви загублений і останній робітник одинадцятої години, Господь виноградника все ще стоїть і запрошує вас. “Приступаймо з відвагою до престолу благодаті”3 і впадімо до ніг Святого Ізраїля. Прийдімо й бенкетуймо “без срібла … і без платні”4 за столом Господа.
Особливо я закликаю словами Легія чоловіків і батьків, носіїв священства або майбутніх носіїв священства: “Прокиньтеся! І встаньте з праху … [і] будьте мужами”5. Не завжди, але часто, саме чоловіки вирішують не відкликатися на заклик: “З нами іди!”6 Здається, що жінки й діти часто з більшим бажанням роблять це. Брати, виходьте вперед. Робіть це заради самих себе. Робіть це заради тих, хто любить вас і молиться, щоб ви відгукнулися. Робіть це заради Господа Ісуса Христа, Який сплатив невимірну ціну за майбутнє, якого Він прагне для вас.
Мої улюблені брати та сестри, тим з вас, кого було благословенно євангелією вже багато років, бо вам пощастило знайти її раніше, тим з вас, хто отримував євангелію пізніше в різні періоди й етапи, і тим з вас—членам і ще не членам Церкви,—які можливо все ще вагаються, кожному з вас, окремо і всім разом, я свідчу про відновлювальну силу Божої любові і чудо Його милості. Він турбується про те, щоб у вас була віра, коли ви зрештою повернетесь, а не про те, о котрій годині дня ви туди потрапите.
Тож якщо ви уклали завіти, дотримуйтеся їх. Якщо ви ще не уклали їх—укладіть. Якщо ви уклали їх і порушили, покайтеся і поновіть їх. Ніколи не запізно зробити це, поки Хазяїн виноградника каже, що час є. Будь ласка, дослухайтеся до спонукань Святого Духа, Який каже вам прямо зараз, у цей момент, що ви маєте прийняти спокутний дар Господа Ісуса Христа і здобути радість у виконанні Його роботи. Не зволікайте. Час спливає. В ім’я Ісуса Христа, амінь.