Вибирайте мудро
Старійшина Квентін Л. Кук
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
“Як зло відкидати та добро вибирати” (Ісая 7:15).
Мої улюблені брати, цього вечора я волію дати певні поради стосовно прийняття рішень і вибору.
Коли я був молодим юристом в Бей Ерія у Сан-Франциско, наша фірма займалася юридичною діяльністю для компанії, яка випускала спеціальні святкові телевізійні програми з Чарлі Брауном. Я став шанувальником Чарлі Шульца і його творіння—Пінатс з Чарлі Брауном, Люсі, Снупі та іншими чудовими персонажами.
Одна з моїх улюблених забавних історій була про Люсі. Наскільки я пам’ятаю, бейсбольна команда Чарлі Брауна брала участь у важливій грі—Люсі грала праворуч і високо відбитий м’яч полетів до неї. Бази були переповнені і то була остання з дев’яти подач. Якщо Люсі впіймає м’яч, її команда переможе. Якщо ні, переможе інша команда.
Як могло трапитися лише в комічній історії, вся команда обступила Люсі, коли м’яч падав. Люсі думала так: “Якщо я впіймаю м’яч, то буду героєм; якщо ні, то невдахою”.
М’яч падав, і коли її команда напружено стежила за цим, вона впустила його. Розчарований Чарлі Браун кинув свою рукавичку. Тоді Люсі подивилася на свою команду, поставила руки в боки і сказала: “Як ви хочете, щоб я впіймала м’яч, коли я переймаюся зовнішньою політикою нашої держави?”
То був один з багатьох м’ячів, які Люсі впускала протягом багатьох років, і кожного разу вона знаходила нову відмовку. Хоч вони завжди й були смішними, все-таки вони були виправданнями; вони були не справжніми причинами її невдач у ловлі м’яча.
Під час служіння Президента Томаса С. Монсона він часто навчав, що рішення визначають долю. Моя порада цього вечора звучатиме у тому самому дусі: піднятися над будь-якими виправданнями, які не дозволяють нам приймати праведні рішення, особливо ті, які стосуються служіння Ісусу Христу. У Книзі Ісаї нас навчають, що ми повинні “зло відкидати та добро вибирати”.
Я вірю, що в наші дні це особливо важливо, коли Сатана лютує в серцях людей у такій великій кількості нових і підступних способів, щоб наш вибір і наші рішення були прийняті виважено, відповідно до мети й цілей, за якими ми прагнемо жити. Нам потрібно мати тверде зобов’язання виконувати заповіді і невідступно триматися священних завітів. Коли ми дозволяємо виправданням завадити нам отримати храмовий ендаумент, гідно служити на місії і укласти храмовий шлюб, вони є особливо небезпечними. Дуже сумно, коли ми сповідуємо віру в ці цілі й щодня нехтуємо поведінкою, яка потрібна для їх досягнення.
Деякі молоді люди кажуть, що мають мету одружитися у храмі, однак ходять на побачення з тими, хто не є гідними відвідувати храм. Відверто кажучи, дехто взагалі не ходить на побачення! Ви, неодружені чоловіки, чим довше ви залишаєтеся самотніми, досягнувши певного віку й зрілості, тим комфортніше можете себе відчувати. Але вам слід відчувати себе менш комфортно! Будь ласка, завзято беріть участь в духовних і соціальних заходах, які відповідають вашій меті одружитися у храмі.
Дехто відкладає укладення шлюбу поки не закінчить навчатися і не отримає роботу. Хоч це і є загальноприйнятим у світі, таке виправдання не демонструє віри, не відповідає пораді сучасних пророків і не сумісне з розсудливим ученням.
Недавно я зустрів хорошого молодого підлітка. Він планував поїхати на місію, отримати освіту, одружитися у храмі і мати віруючу щасливу сім’ю. Мені дуже сподобалися його цілі. Однак під час подальшої розмови стало очевидним, що його поведінка і рішення, які він приймав, не узгоджуються з його цілями. Я відчував, що він щиро прагнув поїхати на місію і уникав серйозних провин, які не дозволили б йому служити на місії, але його щоденна поведінка не готувала його до фізичних, емоційних, соціальних, інтелектуальних і духовних випробувань, з якими він стикався б. Він не навчився старанно працювати. Він несерйозно ставився до школи і семінарії. Він відвідував Церкву, але не читав Книгу Мормона. Він проводив безліч часу за відеоіграми і в соціальних мережах. Здається, що на його думку було достатньо того, що він просто поїде на місію. Молоді чоловіки, будь ласка, ще раз візьміть на себе зобовʼязання мати гідну поведінку і серйозно готуватися до того, щоб бути посланниками нашого Господа і Спасителя, Ісуса Христа.
Мене турбують не лише значні переломні рішення, але також і повсякденні—наш буденний світ і, здається, прості рішення, на що ми витрачаємо більшість нашого часу. У цих сферах нам потрібно наголошувати на помірності, балансі і особливо на мудрості. Важливо піднятись вище виправдань і робити найкращий вибір.
Чудовий приклад, де потрібні помірність, баланс і мудрість—це використання Інтернету. Його можна використовувати для виконання місіонерської роботи, щоб допомагати в обов’язках священства, щоб знаходити дорогих предків для виконання храмових обрядів і для багато чого іншого. Потенціал того, щоб чинити добро, просто величезний. Ми також знаємо, що в ньому є багато чого злого, включаючи порнографію, цифрову жорстокість і анонімну балаканину. Він також може нести в собі дурість. Як переконливо навчав брат Ренделл Л. Рідд на останній генеральній конференції, говорячи про Інтернет: “Ви можете попастися в нескінченні петлі непотребу, який забирає ваш час і руйнує ваш потенціал”.
Опір і протидія праведності існують не лише в Інтернеті; вони повсюди. Вони впливають не тільки на молодь, але й на всіх нас. Ми живемо у світі, який буквально перебуває у сум’ятті. Ми оточені нав’язливими образами “веселощів та ігор” і аморального і безплідного життя. В багатьох медіа вони представлені як нормальна поведінка.
Старійшина Девід А. Беднар недавно застерігав членів Церкви бути самими собою, користуючись соціальними мережами. Видатний керівник-мислитель, Артур С. Брукс наголосив на цьому. Він зауважує, що коли ми користуємося соціальними медіа, то схильні показувати щасливі деталі нашого життя, а не важкі часи у школі або на роботі. Ми показуємо не повне життя—іноді шляхом самозвеличення чи удавання. Ми демонструємо це життя, а потім спостерігаємо за “майже виключно фальшивим життям [наших] друзів у соціальних мережах”. Брукс стверджує: “Як же ви не відчуватимете себе гіршими, витрачаючи частину свого часу, прикидаючись щасливішими, ніж ви є, а іншу частину свого часу, спостерігаючи за тим, наскільки щасливішими за вас здаються інші люди?”
Іноді здається, що нас поглинають пусте безрозсудство, безглуздий гамір і постійні суперечки. Коли ми стишуємо шум і оглядаємося навколо, то бачимо, що дуже мало чого допоможе нам досягати наших праведних цілей вічності. Один батько мудро відповідає своїм дітям на їхні численні прохання взяти участь у цій метушні. Він просто запитує їх: “Чи зробить це тебе кращою людиною?”
Коли ми виправдовуємо невірний вибір, великий чи малий, який є несумісним з відновленою євангелією, то втрачаємо благословення і захист, які нам потрібні, і часто потрапляємо в полон гріха або просто губимо свій шлях.
Особливо мене непокоїть безум і одержимість “кожною новою річчю”. В Церкві ми плекаємо і звеличуємо істину й знання кожного виду. Однак, коли культура, знання і соціальні звичаї відокремлюються від Божого плану щастя і важливої ролі Ісуса Христа, в суспільстві відбувається неминучий розкол. В наші дні попри безпрецедентний прогрес в багатьох сферах, особливо в науці і сфері комунікацій, важливі, основні цінності зруйновані, і щастя й благополуччя загалу людей зменшилося.
Коли апостола Павла було запрошено говорити в ареопагу в Афінах, він побачив певні подібні інтелектуальні претензії і відсутність істинної мудрості, що має місце й сьогодні. А в Діях ми читаємо про це: “А всі атеняни та захожі чужинці нічим іншим радніш не займалися, як аби щось нове говорити чи слухати”. Павло наголосив на Воскресінні Ісуса Христа. Коли натовп усвідомив релігійну природу його послання, дехто глузував з нього, інші ж, по суті, проігнорували його, кажучи: “Про це будемо слухати тебе іншим разом”. Павло пішов з Афін, не досягши успіху. Дін Фредерік Фаррар написав про цей візит: “В Афінах він не заснував церкву, не написав афінянам жодного послання і, часто проходячи сусідніми місцевостями, він ніколи не повертався до Афін”.
Я вважаю, що натхненне послання старійшини Далліна Х. Оукса, в якому розрізняється “добре, краще, найкраще”, розповідає про ефективний спосіб оцінювати вибір і пріоритети. Багато рішень не є злими за своєю суттю, але, якщо вони захоплюють весь наш час і утримують нас від найкращих рішень, тоді вони стають небезпечними.
Навіть гідні зусилля слід оцінювати, щоб визначити, чи не відволікають вони від найкращих цілей. Коли я був підлітком, у мене з батьком відбулася пам’ятна розмова. Він не дуже вірив у те, що молоді люди зосереджені на довготривалих важливих цілях або готуються до них, наприклад, до здобуття професії і забезпечення сім’ї.
Змістовне навчання і досвід підготовчої роботи завжди посідали верхівку пріоритетів, рекомендованих моїм батьком. Він розумів, що позакласні заходи, як-от: клас дебатів і участь у самоврядуванні студентів, могли безпосередньо стосуватися деяких моїх важливих цілей. Він був менш впевнений щодо великої кількості часу, який я проводив, займаючись футболом, баскетболом, бейсболом і легкою атлетикою. Він визнавав, що заняття спортом можуть сприяти силі, витривалості і роботі в команді, але стверджував, що, можливо, було б краще менше часу зосереджуватися лише на спорті. На його погляд, спорт був хорошою справою, але не найкращою для мене. Він переймався тим, що деякі види спорту сприяли популярності чи славі на місцевому рівні за рахунок більш важливих довготривалих цілей.
Отримавши такий досвід, одна з причин, чому мені подобається історія бейсбольної гри Люсі полягає у тому, що, на думку мого батька, мені потрібно було вивчати зовнішню політику і не турбуватися про те, чи впіймаю я м’яч. Я маю пояснити, що моя мама обожнювала спорт. Лише госпіталізація завадила б їй потрапити на одну з моїх ігор.
Я вирішив дослухатися до поради мого батька і не брати участь в міжуніверситетських спортивних іграх у коледжі. Тоді тренер по футболу нашої школи повідомив мене, що тренер стенфордської футбольної команди хотів пообідати з Мерліном Олсеном і зі мною. Молодь може не знати, хто такий Мерлін. Він був одним з найкращих в усій Америці блокуючих захисників, граючи в Логанській шкільній футбольній команді, де я грав куортербеком і у захисті та подавав, перехоплював і повертав м’ячі. Коли Мерлін навчався у школі, за ним бігали найкращі футбольні команди країни. В коледжі він здобув винагороду Outland Trophy, як найкращий в країні гравець захисту. Зрештою Мерлін став третім гравцем в Національній футбольній лізі і чудово відіграв 14 чемпіонатів поспіль. Він став членом Залу слави професійних футболістів у 1982 році.
Обід з тренером зі Стенфорду відбувся в ресторані Блюберд в Логані, шт. Юта. Після того, як ми потиснули руки, він більше не дивився на мене. Він говорив тільки з Мерліном й ігнорував мене. Наприкінці обіду він вперше повернувся до мене, але не зміг згадати мого імені. Тоді він сказав Мерліну: “Якщо ти вибереш Стенфорд і захочеш узяти з собою свого друга, у нього непогані оцінки і, можливо, ми все влаштуємо”. Ця подія підтвердила мені те, що я маю дослухатися до мудрої поради батька.
Моя мета не у тому, щоб відмовити вас від участі в спорті або використанні Інтернету чи участі в інших гідних заходах, які подобаються молоді. Це ті заходи, які вимагають помірності, балансу і мудрості. Якщо їх використовувати мудро, вони збагачують наше життя.
Однак я заохочую кожного, і молодих, і літніх, переглядати цілі й плани і намагатися ставати більш дисциплінованими. Наша щоденна поведінка і рішення мають відповідати нашим цілям. Нам потрібно піднятися над виправданнями і тим, що відволікає. Особливо важливо приймати рішення, які відповідають нашим завітам служити Ісусу Христу в праведності. Ми не повинні відводити очі або впускати м’яч через будь-яку причину.
Це життя є часом підготуватися до зустрічі з Богом. Ми є щасливим народом, сповненим радості. Нам подобається гарне почуття гумору і ми цінуємо той час, який проводимо з друзями і сім’єю. Але ми маємо визнати, що існує серйозна мета, яка повинна лежати в основі нашого підходу до життя і у всіх наших рішеннях. Відволікаючі фактори і виправдання, які обмежують розвиток, є досить небезпечними, але коли вони послаблюють віру в Ісуса Христа і в Його Церкву, вони стають трагічними.
Я молюсь про те, щоб, будучи носіями священства, наша поведінка відповідала благородним цілям тих, хто служить Господарю. В усьому ми маємо пам’ятати, щоб бути “доблесними у свідченні про Ісуса”, це великий поділяючий тест між целестіальним і терестріальним царствами. Ми прагнемо бути на целестіальному боці цього розділу. Як один з Його апостолів, я палко свідчу про реальність Спокути і божественність Ісуса Христа, нашого Спасителя. В ім’я Ісуса Христа, амінь.