Наше особисте служіння
Старійшина Уго Е. Мартінес
Сімдесятник
Нас повинна скеровувати любов Ісуса Христа, якщо ми прагнемо дізнатися про потреби тих, кому ми чимось можемо допомогти.
У Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів нам надано можливість і особисте благословення служити. Протягом всього часу мого членства в Церкві я служив багатьма способами. Подібно до того, як сказав брат Удін Фалабелла, батько старійшини Енріке Р. Фалабелли: “Від людини, яка здійснює якесь служіння, є якась користь; від людини, яка не служить, немає жодної користі”. Ці слова нам слід зберігати в нашій пам’яті та в наших серцях.
Прагнучи скерування протягом свого служіння, я знайшов втіху в згадуванні про те, що Спаситель зосереджує свою увагу на конкретній людині та на сім’ї. Його любов і лагідна увага до конкретної людини навчили мене, що Він визнає велику цінність кожного з дітей Небесного Батька і що для нас дуже важливо пересвідчитися в тому, що кожній людині служать і зміцнюють її євангелією Ісуса Христа.
У Писаннях ми читаємо:
“Пам’ятайте, що цінність душ є великою в очах Бога; …
І якщо буде так, що вам доведеться трудитися всі ваші дні … і … приведете тільки одну душу до Мене, якою великою буде ваша радість з нею в царстві Мого Батька!”
Кожна душа має велику цінність для Бога, бо ми Його діти і маємо потенціал стати такими, як Він.
Нас повинна скеровувати любов Ісуса Христа, якщо ми прагнемо дізнатися про потреби тих, кому ми чимось можемо допомогти. Вчення нашого Господа, Ісуса Христа, вказують нам шлях. І саме так починається наше особисте служіння: виявлення потреб, а потім піклування про них. Як сказала сестра Лінда К. Бертон, генеральний президент Товариства допомоги: “Спочатку спостерігай, потім служи”.
Президент Томас С. Монсон є чудовим прикладом уособлення цього принципу. В січні 2005 р., головуючи на конференції для провідників священства в Пуерто-Ріко, він своїм особистим служінням продемонстрував як служать Спаситель і Його слуги. Після завершення цих чудових зборів Президент Монсон почав потискати руки всім присутнім провідникам священства. Раптом він помітив, як один з них самотньо спостерігає за всім цим здалеку.
Президент Монсон відійшов від групи, підійшов до цього брата і поговорив з ним. Хосе Р. Заяс зі зворушенням сказав йому, що це було чудом, що він підійшов до нього, і відповіддю на молитву, яку він і його дружина Йоланда промовили перед зборами. Він сказав Президенту Монсону, що у його дочки дуже слабке здоров’я і що у нього з собою є лист від дружини, який вона просила вручити Президенту Монсону. Брат Заяс сказав своїй дружині, що це буде неможливо, адже Президент Монсон буде дуже зайнятий. Президент Монсон вислухав розповідь, попросив дати йому листа і подумки прочитав його. Потім він поклав його в карман піджака і сказав брату Заясу, що потурбується про їхнє прохання.
У такий спосіб наш Господь, Ісус Христос, через Свого слугу попіклувався про цю сім’ю. Я вірю, що слова Спасителя у притчі про доброго самарянина стосуються нас: “Іди,—і роби так і ти!”
21 вересня 1998 р. ураган Джордж вразив Пуерто-Ріко і спричинив значні руйнування. Ми з сестрою Мартінес і наші п’ятеро дітей вижили під час тієї великої бурі з її вітрами ураганної сили, тому що залишались вдома. Однак протягом двох тижнів ми жили без водопостачання і електричного струму.
Коли наш запас води закінчився, здобути її ще було важко. Я ніколи не забуду братів, які служили нам, забезпечивши нас цією дорогоцінною рідиною, і ніколи не забуду того, з якою любов’ю нам також служили сестри.
Герман Колон приїхав до нашого дому на пікапі з великою пластиковою ємністю для води. Він сказав нам, що робить це, оскільки, цитую: “Я знаю, що у вас є малі діти, яким потрібна вода”. Через два дні по тому брати Ноел Мунос і Гермініо Гомес навантажили три великі ємності з водою на вантажівку. Вони несподівано з’явилися біля нашого дому і заповнили всі наявні бутилі для води питною водою, а також запросили наших сусідів, щоб заповнити і їхні.
На наші молитви надійшла відповідь через їхнє особисте служіння. Обличчя тих трьох братів випромінювали любов Ісуса Христа до нас, а їхнє служіння—іншими словами, їхнє особисте служіння—принесло набагато більше, ніж просто питну воду в наше життя. Для кожного сина чи дочки Бога дуже важливо знати, що люди зацікавлені ними і піклуються про їхнє благополуччя.
Я свідчу вам, що Небесний Батько і наш Господь, Ісус Христос, знають нас індивідуально і особисто. Саме тому вони забезпечують нас необхідним, щоб ми мали нагоду сягнути нашого божественного потенціалу. На нашому шляху Вони розміщують людей, які допоможуть нам. Тоді, коли ми стаємо знаряддями в Їхніх руках, ми в змозі служити і допомагати тим людям, яких Вони покажуть нам через одкровення.
У такий спосіб Господь Ісус Христос простягне Свою руку допомоги всім дітям Небесного Батька. Добрий Пастир збере всіх Своїх овець. Він робитиме це, збираючи їх одну за одною, у міру того, як вони правильно скористаються своєю моральною свободою вибору—після того, як почують голос Його слуг і приймуть їхнє служіння. Тоді вони впізнають Його голос і йтимуть за Ним. Таке особисте служіння є невід’ємною складовою дотримання наших христильних завітів.
Подібним чином наш гарний приклад як учнів Ісуса Христа є нашим найкращим рекомендаційним листом для тих, з ким ми можемо поділитися Його євангелією. Коли ми відкриваємо наші вуста і ділимося відновленою євангелією Ісуса Христа, ми стаємо “Його помічниками Пастиря, яким наказано пасти овець Його пасовиська і агнців Його отари”; ми стаємо “слабкими й простими” “ловцями людей”.
Наше служіння і особисте служіння здійснюється не лише для тих, хто живе на землі. Ми також можемо виконувати роботу за померлих—за тих, хто живе в духовному світі та хто під час свого смертного життя не мав можливості отримати спасительні обряди євангелії Ісуса Христа. Ми також можемо вести щоденник і писати нашу сімейну історію, щоби привертати серця живих до живих, а також серця живих до своїх предків. Все це є поєднанням нашої родини, покоління за поколінням, вічними узами. Роблячи це, ми стаємо “спасителями … на горі Сіон”.
Ми маємо особливу нагоду бути знаряддями в Його руках. Ми можемо бути ними у наших шлюбах, у наших сім’ях, з нашими друзями і нашими ближніми. В цьому полягає наше особисте служіння як істинних учнів Ісуса Христа.
“І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів.
І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята ліворуч.
Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: “Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу.
Бо Я голодував був—і ви нагодували Мене, прагнув—і ви напоїли Мене, мандрівником Я був—і Мене прийняли ви.
Був нагий—і Мене зодягли ви, слабував—і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був—і прийшли ви до Мене”.
Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: “Господи, коли то Тебе ми голодного бачили—і нагодували, або спрагненого—і напоїли?
Коли то Тебе мандрівником ми бачили—і прийняли, чи нагим—і зодягли?
Коли то Тебе ми недужого бачили, чи у в’язниці—і до Тебе прийшли?”
Цар відповість і промовить до них: “Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих,—те Мені ви вчинили”.
Щоб ми могли чинити так, про це моя молитва, в ім’я Ісуса Христа, амінь.