Стежку ніг своїх вирівняй
Президент Томас С. Монсон
Коли ми рівняємося на Ісуса, як на наш Взірець, і коли ми йдемо Його слідами, то можемо безпечно повернутися до нашого Небесного Батька.
Мої улюблені брати і сестри! Я відчуваю смирення, стоячи перед вами цього ранку. Я прошу вас вірити і молитися за мене, коли я ділитимусь цим посланням.
Усі ми почали чудову і важливу подорож, коли залишили духовний світ і увійшли у цей, часто непростий, період, який називається земне життя. Найголовніші цілі нашого існування на землі—здобути тіло з плоті та кісток, отримати досвід, який можна отримати лише розлучившись з нашими небесними батьками, і перевірити, чи будемо ми дотримуватися заповідей. У книзі Авраама, у розділі 3, ми читаємо: “І в цьому ми випробуємо їх, щоб подивитися, чи робитимуть вони все, що Господь Бог їхній накаже їм”.
Коли ми прийшли на землю, то принесли з собою великий дар від Бога—а саме нашу свободу волі. Ми маємо привілей самостійно робити вибір у тисячу способів. Тут ми вчимося завдяки нелегким урокам, засвоєним з власного досвіду. Ми відрізняємо добро від зла. Ми відчуваємо різницю між гірким і солодким. Ми розуміємо, що рішення визначають долю.
Я впевнений, що ми залишили Небесного Батька, маючи надзвичайне бажання повернутися до Нього, аби здобути піднесення, яке чекає на нас за Його планом і якого ми самі так сильно жадаємо. Хоча нам треба самостійно шукати шлях, який веде назад до Небесного Батька і йти цим шляхом, Він не послав нас сюди без настанов і скерування. Натомість Він дав нам необхідні засоби і допомагатиме, якщо ми будемо прагнути Його допомоги та будемо робити все, що в наших силах, аби витерпіти до кінця і здобути вічне життя.
У якості скерування ми маємо слова Бога і Його Сина, що містяться в наших Cвятих Писаннях. У нас є порада і вчення Божих пророків. А найважливішим є те, що ми маємо досконалий взірець для наслідування—приклад Самого Господа, Спасителя Ісуса Христа, і ми отримали настанову рівнятися на цей приклад. Сам Спаситель сказав: “Іди вслід за Мною”. “Те, що ви бачили, як Я робив, саме те будете ви робити”. Він поставив запитання: “Якими людьми повинні ви бути?” А потім відповів: “Істинно Я кажу вам, такими самими, як Я є”. “Ісус відкрив спасіння шлях”.
Коли ми рівняємося на Ісуса, як на наш Взірець, і коли ми йдемо Його слідами, то можемо безпечно повернутися до нашого Небесного Батька і жити з Ним вічно. Ось як сказав пророк Нефій: “Якщо людина не витерпить до кінця, наслідуючи приклад Сина Бога живого, то вона не може бути спасенною”.
Одна жінка, кожного разу розповідаючи про свою поїздку до Святої землі, вигукувала: “Я ходила там, де ходив Ісус!”
Вона була в тій місцевості, де Ісус жив і навчав. Можливо, вона стояла на камені, на якому Він колись стояв, або дивилася на гори, на які Він також колись дивився. Той досвід сам по собі був для неї надзвичайним, але фізичне перебування там, де ходив Ісус, є не таким важливим як те, щоб ходити так, як Він ходив. Наслідувати Його вчинки і рівнятися на Його приклад набагато важливіше, ніж намагатися пройти залишками тих стежок, якими Він ходив у земному житті.
Коли Ісус запросив багатого юнака: “Іди вслід за Мною”, Він не мав на увазі лише те, щоб багатий чоловік ходив за Ним пагорбами і долинами замістя.
Нам не потрібно ходити берегами Галілеї або схилами Юдеї, аби пройти там, де ходив Ісус. Усі ми можемо йти шляхами, якими ходив Він, коли, чуючи відлуння Його слів, відчуваючи в серці Його Дух і скеровуючись в житті Його вченням, вирішуємо іти за Ним під час своєї земної подорожі. Його приклад осяває шлях. Він сказав: “Я—дорога, і правда, і життя”.
Вивчаючи шлях, яким ішов Ісус, ми побачимо, що Він пройшов через велику кількість таких самих випробувань, з якими і ми стикаємося у своєму житті.
Наприклад, Ісус пройшов шляхами розчарування. Хоча у нього було багато розчарувань, одне з найбільших відчувається в жалібних словах, звернених до Єрусалима наприкінці Його служіння людям. Діти Ізраїля відмовилися від безпеки захисту крила, яке Він їм пропонував. Дивлячись на місто, яке незабаром буде зруйноване, Він був переповнений почуттям глибокого смутку. З болем Він вигукнув: “Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе! Скільки раз Я хотів позбирати дітей твоїх, як та квочка збирає під крила курчаток своїх,—та ви не захотіли!”
Ісус пройшов шляхом спокуси. Люцифер, той злий, зібравши всі свої сили, застосовуючи найвитонченішу хитрість, спокушав Його, хто постився 40 днів і 40 ночей. Ісус не піддався. Натомість Він протистояв кожній спокусі. Його останні слова: “Відійди, сатано!”
Ісус пройшов шляхами болю. Згадайте Гефсиманію, де він був “у смертельній тривозі … і піт Його став, немов краплі крови, що спливали на землю”. І ніхто не зможе забути його страждань на немилосердному хресті.
Кожен з нас пройде шляхами розчарувань, можливо через втрачену можливість, неправильно застосовані сили, вибір, зроблений близькими людьми або нами самими. Шлях спокус також буде шляхом кожного з нас. Ми читаємо в 29-му розділі Учення і Завітів: “І має бути необхідність в тому, щоб диявол спокушав дітей людських, бо інакше вони б не змогли бути вільними в собі”.
Ми пройдемо також і шляхом болю. Як служителі ми не можемо очікувати чогось більшого, ніж Учитель, Який пішов із земного життя лише після великого болю і страждань.
І хоча на нашому шляху ми зазнаємо глибокого смутку, ми також можемо відчувати радість.
Разом з Ісусом ми можемо іти шляхом послуху. Це не завжди буде легко, але нехай нашим гаслом буде спадок, заповіданий Самуїлом: “Таж послух ліпший від жертви, покірливість—краща від баранячого лою”. Пам’ятаймо ж, що кінцевий результат непослуху—це полон і смерть, у той час як нагорода за послух—це свобода і вічне життя.
Як і Ісус ми можемо ходити шляхами служіння. Життя Ісуса під час служіння людям можна порівняти з сяючим прожектором добра. Він повертав силу в суглобах кульгавим, зір—сліпим, слух—глухим.
Ісус ішов шляхом молитви. Він навчав нас молитися, давши прекрасну молитву, яку ми знаємо як Господню молитву. А хто може забути Його молитву в Гефсиманії: “Не Моя, а Твоя нехай станеться воля”?
Інші настанови, дані Спасителем,—у нас під рукою; вони—в Святих Писаннях. У Проповіді на горі Він просить нас бути милостивими, бути смиренними, праведними, чистими серцем, бути миротворцями. Він навчає нас відважно відстоювати свої вірування, навіть коли нас піднімають на сміх або переслідують. Він просить нас, щоб наше світло сяяло, аби інші могли бачити його і їм захотілося прославляти Батька Небесного. Він навчає нас бути морально чистими як у думках, так і вчинках. Він каже, що набагато важливіше складати скарби на небесах, ніж на землі.
Його притчі навчають з силою і повноваженням. Розповіддю про доброго самарянина Він навчає нас любити ближніх і служити їм. У притчі про таланти Він навчає нас покращуватися і прагнути вдосконалення. У притчі про загублену вівцю Він навчає нас іти і спасати тих, хто залишив шлях і загубився в дорозі.
Якщо ми намагаємося поставити Христа в центр свого життя, вивчаючи Його слова, наслідуючи Його вчення і йдучи Його шляхами, то, згідно з Його обіцянням, Він дасть нам вічне життя, яке Він здобув Своєю смертю. Немає вищої мети за цю—свідомо підкоритися Його дисципліні і стати Його послідовниками та виконувати Його роботу впродовж усього життя. Ніщо інше, жоден інший наш вибір не зробить з нас того, що може зробити Він.
Думаючи про тих, хто дійсно намагався наслідувати приклад Спасителя і хто ходив Його шляхами, мені спадають на думку імена Густава і Маргарет Вакер—двох з найбільш відданих Христу людей, яких я знав у житті. Вони народилися в Німеччині, іммігрували до східної частини Канади, а я познайомився з ними, коли служив там президентом місії. Брат Вакер був перукарем. Хоча їхні статки були скромні, вони ділилися всім, що мали. Господь не благословив їх дітьми, але вони були вихователями для всіх, хто приходив у їхній дім. Учені та досвідчені чоловіки й жінки шукали можливості зустрітися з цими смиренними, неосвіченими Божими служителями і вважали для себе щастям провести з ними якусь годину.
У них був звичайний вигляд, їхня англійська мова не була досконалою, і їх було трохи важко розуміти, а в домі все було дуже просто. У них не було автомобіля чи телевізора, і не було нічого з того, на що світ зазвичай звертає увагу. Однак сповнені віри люди торили шлях до їхніх дверей, аби відчути той дух, що там перебував. Їхня домівка була небесами на землі, і дух, який вони випромінювали, був сповнений миром і добротою.
Ми також можемо мати той дух і можемо ділитися ним зі світом, ідучи шляхом нашого Спасителя і наслідуючи Його досконалий взірець.
У Приповістях ми читаємо настанову: “Стежку ніг своїх вирівняй”. Якщо ми так будемо чинити, то матимемо віру і навіть бажання іти шляхом, яким ішов Ісус. У нас не буде сумніву, що ми на тому шляху, який приготував для нас Батько. Приклад Спасителя є основою всього, що ми робимо, а Його слова містять надійний дороговказ. Його шлях безпечно приведе нас додому. Нехай це благословення стане нашим. Про це я молюся в ім’я Ісуса Христа, Якого я люблю, Кому служу і про Кого свідчу, амінь.