Причастя і Спокута
Старійшина Джеймс Дж. Гамула
Сімдесятник
Обряду причастя належить стати більш святою і більш священною подією для кожного з нас.
Перед подіями в Гефсиманії й на Голгофі, Ісус зібрав востаннє разом Своїх апостолів для поклоніння. Місцем зборів була вистелена горниця в домі одного учня в Єрусалимі, і це був час Пасхи.
Перед ними стояла традиційна Пасхальна трапеза, яка складалася з жертовного ягня, вина і прісного хліба, символів минулого спасіння Ізраїля від рабства і смерті та майбутнього викуплення, яке ще мало здійснитися. Наприкінці трапези, Ісус узяв хліб, благословив, поламав його і дав Своїм апостолам, кажучи: “Прийміть, споживайте”. “Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене!” У подібний спосіб Він узяв чашу вина, благословив його і передав тим, хто були навколо Нього, кажучи: “Оця чаша—Новий Заповіт у Моїй крові”, “що … проливається на відпущення гріхів!” “Це чиніть на спомин про Мене”.
У цей простий, але значущий спосіб, Ісус запровадив новий обряд для завітного Божого народу. Більше не треба було проливати кров тварин чи споживати плоть тварин в очікуванні на викупну жертву Христа, Який ще мав прийти. Натомість символи зламаної плоті й пролитої крові Христа, Який вже прийшов, прийматимуться й споживатимуться у пам’ять Його викупительної жертви. Участь у цьому новому обряді означатиме для всіх урочисте прийняття Ісуса, як обіцяного Христа, і щире бажання наслідувати Його й дотримуватися Його заповідей. Для тих, хто чинитиме так і житиме відповідно до цього, того омине духовна смерть, і вони отримають запевнення щодо вічного життя.
Протягом наступних годин і днів Ісус увійшов до Гефсиманії, був зведений на Голгофу і тріумфально залишив гроб [Йосипа] з Ариматеї. Коли Він залишив їх, вірні учні Ісуса, які перебували в Єрусалимі і біля нього, зібралися разом першого дня тижня для “ламання хліба” і робили це неухильно. Безсумнівно, вони чинили так не лише в пам’ять про їхнього Господа, Який пішов, а й також і як спосіб виявлення вдячності за Його чудове Викуплення заради них і віри в нього.
Значущим є те, що коли Ісус відвідав Своїх учнів на американському континенті, Він також запровадив причастя серед них. Роблячи це, Він сказав: “І це ви завжди будете ретельно виконувати” і “це буде свідченням Батькові, що ви завжди пам’ятаєте Мене”. На зорі Відновлення Господь знову запровадив обряд причастя, надаючи нам настанови, подібні до тих, які Він дав Своїм першим учням.
Обряд причастя було названо “одним з найсвятіших і найсвященніших обрядів у Церкві”. Йому належить стати більш святою і більш священною подією для кожного з нас. Ісус Христос Сам запровадив обряд, щоб нагадувати нам, що Він зробив, аби викупити нас, і навчити нас, як ми можемо скористатися Його Викупленням і завдяки цьому жити з Богом знов.
Приймаючи поламаний хліб, ми показуємо, що пам’ятаємо фізичне тіло Ісуса Христа—тіло, яке було вражене болями, скорботами й спокусами всіх видів, тіло, яке понесло тягар таких мук, що кров точилася з кожної пори, тіло—чию плоть було пронизано, а серце перестало битися під час розп’яття. Ми показуємо свою віру, що те саме тіло, яке поклали спочивати у смерті, воскресло з могили знову до життя, щоб ніколи більше не знати хвороб, слабкості або смерті. І, споживаючи хліб, ми визнаємо те, що, як і смертне тіло Христа, наше тіло буде звільнено від уз смерті, тріумфально підніметься з могили і буде возз’єднано з нашим вічним духом.
Маленькою чашечкою води ми показуємо, що пам’ятаємо пролиту кров Ісуса, і духовні страждання, які Він витерпів за все людство. Ми пам’ятаємо агонію, через яку в Гефсиманії падали великі краплі Його крові. Ми пам’ятаємо побиття й бичування, які Він витерпів від рук Своїх мучителів. Ми пам’ятаємо кров, яка пролилася з Його рук, ніг і боку на Голгофі. І ми пам’ятаємо Його власні слова про Свої страждання, які були: “Настільки тяжкими, ти й не знаєш, наскільки винятковими, ти й не знаєш, так, як важко їх зносити, ти й не знаєш”. Споживаючи воду, ми визнаємо, що Його кров і страждання спокутували наші гріхи і що Він сплатить за наші гріхи якщо ми осягнемо й приймемо принципи і обряди Його євангелії.
Таким чином, хліб і вода нагадують нам про Христове Викуплення нас від смерті й гріха. Послідовність прийняття спершу хліба, а потім води є важливою. Приймаючи хліб, ми згадуємо про наше неминуче особисте воскресіння, яке складається більше ніж просто з відновлення тіла й духа. Силою Воскресіння всі ми будемо відновлені у присутність Бога. Завдяки цій реальності у нас виникає важливе для нашого життя запитання. Фундаментальне запитання, яке постає перед кожним з нас, полягає не у тому, чи житимемо ми, а з ким ми житимемо після своєї смерті. Хоч усі ми повернемося у присутність Бога, не всі ми залишимося з Ним.
Через стан смертності, кожен з нас забруднюється гріхом і провиною. Наші думки, слова і вчинки будуть далекими від чеснотних. Коротко кажучи, ми будемо нечистими. А про наслідки нечистоти в присутності Бога Ісус абсолютно чітко сказав: “Ніщо нечисте не може перебувати … в Його присутності”. Цей факт добре усвідомив Алма молодший, який, коли перед ним постав святий ангел, відчував такі муки, терзання й біль через свою нечистоту, що хотів “зник[нути] і душею і тілом, аби не стояти в присутності … Бога”.
Приймаючи причасну воду, ми навчаємося, як можна очиститися від гріха й провини, і таким чином стати в присутності Бога. Проливши Свою невинну кров, Ісус Христос задовольнив вимоги правосуддя за кожен гріх і провину. І тоді Він пропонує очистити нас, якщо ми матимемо достатню віру в Нього, щоб каятися, прийняти всі обряди спасіння, починаючи з хрищення, і отримати Святого Духа. Коли ми приймаємо Святого Духа, то очищаємося. Ісус дуже чітко виклав це вчення:
“Ніщо нечисте не може увійти в [Боже] царство. … Ніхто не входить до Його покою, крім тих, хто омив свій одяг в Моїй крові. …
Тож ось ця заповідь: покайтеся, всі ви, кінці землі, і прийдіть до Мене і христіться в Моє ім’я, щоб вас можна було освятити прийняттям Святого Духа, щоб ви могли стояти незаплямованими переді Мною в останній день”.
Це вчення Христа. Коли ми отримуємо це вчення і живемо за ним, то по суті омиваємося у крові Христа і очищуємося.
Через причасні молитви ми показуємо, що приймаємо це вчення Христа і зобов’язуємося жити за ним. У своєму проханні до Бога, нашого Вічного Батька, ми проголошуємо, що будемо “завжди пам’ятати” Його дорогоцінного Сина. По-перше, ми свідчимо про наше “бажання” пам’ятати. А також ми свідчимо, що дійсно пам’ятаємо. Чинячи так, ми урочисто зобов’язуємося виявляти віру в Ісуса Христа і в наше Викуплення Ним від смерті і гріха.
Ще ми проголошуємо, що будемо “дотримуватися Його заповідей”. Це урочисте зобов’язання—каятися. Якщо у минулому наші думки, слова і вчинки не були такими, якими б мали бути, ми ще раз зобов’язуємося у майбутньому більше уподібнюватися в своєму житті до Нього.
Далі ми проголошуємо, що “бажа[ємо] узяти на себе ім’я … Сина”. Це урочисте зобов’язання—підкоритися Його владі і виконувати Його роботу, яка включає в себе отримання нами кожного спасительного обряду і укладання кожного завіту.
Коли ми зобов’язуємося дотримуватися цих принципів, у причасних молитвах нам обіцяно, що Його Дух буде з нами. Це чудове благословення—знову отримати Духа, бо Дух є посередником, Який очищає нас від гріха й провини.
Брати і сестри, найважливішою подією в часі і у вічності є Спокута Ісуса Христа. Той, Хто здійснив Спокуту, дав нам обряд причастя, щоб допомогти нам не лише пам’ятати, але й претендувати на благословення цього найвищого акту милості. Регулярна й щира участь у цьому священному обряді допомагає нам продовжувати приймати вчення Христа і жити за ним після хрищення, і у такий спосіб продовжувати і завершити процес освячення. Насправді, обряд причастя допомагає нам віддано витерпіти до кінця і отримати повноту Батька, саме так, як робив це Ісус, від благодаті до благодаті.
Я свідчу про силу Ісуса Христа викупити всіх нас від смерті й гріха та про силу обрядів Його священства, у тому числі й причастя, щоб підготувати нас “побачити обличчя Бога, Самого Батька, і вижити”. Давайте приймемо причастя наступного тижня і кожного тижня після цього з глибшим бажанням і серйознішим наміром. Про це я молюся в ім’я Господа Ісуса Христа, амінь.