Хай нас Дух Святий веде
За божественним призначенням Святий Дух надихає, свідчить, навчає і спонукає нас ходити у світлі Господа.
Брати і сестри, я, як і всі ви, розумію, що бачу прискорення Господньої роботи через Президента Томаса С. Монсона і його послання цього ранку. Президенте Монсон, ми любимо вас, підтримуємо вас і завжди молимося за вас, нашого дорогого пророка1.
Ми відчували рясний вилив Духа останні два дні. Де б ви не були: тут, у цьому величному залі, або дивитеся конференцію у себе вдома, чи зібралися у домах зборів у різних частинах світу, ви мали можливість відчувати Дух Господа. Цей Дух підтверджує вашим серцям і розуму істини, яким навчали на цій конференції.
Поміркуйте над словами цього знайомого гімну:
З одкровення останніх днів ми знаємо, що Божество складається з трьох різних і окремих осіб: нашого Небесного Батька; Його Єдинонародженого Сина, Ісуса Христа; і Святого Духа. Ми знаємо, що “Батько має тіло з плоті й кісток, яке так само відчутне на дотик, як і людське; також Син; але Святий Дух не має тіла з плоті й кісток, але є особою з Духа. Якби це було не так, Святий Дух не міг би перебувати в нас”3.
Моє послання сьогодні зосереджене на важливості Святого Духа в нашому житті. Наш Небесний Батько знав, що в земному житті у нас будуть випробування, страждання й сум’яття; Він знав, що у нас будуть питання, розчарування, спокуси і слабкості. Щоб надати нам сил у смертному житті і божественне скерування, Він дав Духа, Якого називають Святим Духом.
Святий Дух з’єднує нас з Господом. За божественним призначенням Він надихає, свідчить, навчає і спонукає нас ходити у світлі Господа. Ми маємо священний обов’язок навчитися розпізнавати Його вплив у нашому житті і реагувати на нього.
Згадайте обіцяння Господа: “Я вділю тобі від свого Духа, який просвітить твій розум, який сповнить твою душу радістю”4. Мені подобається це запевнення. Радість, яка наповнює наші душі, супроводжується розумінням вічності на противагу до повсякденного життя. Така радість приходить як відчуття спокою серед труднощів або страждань. Вона втішає і сповнює мужністю, розкриває істини євангелії і збільшує нашу любов до Господа і до всіх Божих дітей. Хоча потреба в таких благословеннях є дуже великою, багато в чому світ забув і відкинув їх.
Кожного тижня, коли ми приймаємо святе причастя, то укладаємо завіт “завжди пам’ятати Його”, Господа Ісуса Христа, та Його спокутну жертву. Коли ми дотримуємося цього священного завіту, то маємо обіцяння, що “Його Дух м[оже] завжди бути з н[а]ми”5.
Як це зробити?
По-перше, ми прагнемо жити гідно присутності Духа.
Святий Дух супроводжує тих, хто “старанно пам’ятають Господа Бога свого день у день”6. Як радив Господь, ми повинні “відкласти те, що від цього світу, і прагнути того, що від кращого”7, бо “Дух Господа не живе в несвятих храмах”8. Ми повинні завжди намагатися виконувати Божі закони, вивчати Писання, молитись, відвідувати храм і віддано жити за тринадцятим уложенням віри: “бути чесними, вірними, цнотливими, доброзичливими, чеснотними і творити добро всім людям”.
По-друге, ми повинні мати бажання отримати Духа.
Господь пообіцяв: “Я скажу тобі у твоєму розумі і у твоєму серці, через Святого Духа, Який зійде на тебе і Який буде жити у твоєму серці”9. Я почав розуміти це, коли служив молодим місіонером у Скотч Плейнс, шт. Нью-Джерсі. Одного спекотного липневого ранку ми з напарником відчули спонукання відвідати людину, яку місіонери зустріли на Храмовій площі. Ми постукали у двері дому Елвуд Шаффер. Місіс Шаффер ввічливо відмовила нам.
Коли вона почала зачиняти двері, я відчув, що маю зробити те, чого ніколи раніше і з тих пір не робив! Я вставив ногу у двері й запитав: “Чи є хтось ще, кого могло б зацікавити наше послання?” Зацікавилась її 16-річна дочка, Марті, яка палко молилась про скерування лише за день до цього. Марті почала зустрічатися з нами, а з часом, у бесідах брала участь і її мама. Обидві вони приєдналися до Церкви.
Після хрищення Марті христилися і уклали євангельські завіти 136 людей, включаючи багатьох членів її власної сім’ї. Який же я вдячний, що послухався Духа, і вставив ногу у двері того спекотного липневого дня. Марті і кілька дорогих членів її сім’ї присутні тут сьогодні.
По-третє, ми маємо розпізнати Духа, коли Він приходить.
З мого досвіду Дух найчастіше спілкується через почуття. Ви відчуваєте Його у словах, які знайомі вам, які мають сенс для вас, які “спонукають вас”. Подумайте над відповіддю нефійців, коли вони слухали, як Господь молився за них: “І натовп почув і свідчив; і їхні серця були відкриті, і вони розуміли серцями своїми слова, якими Він молився”10. Вони відчували у своїх серцях слова Його молитви. Голос Святого Духа є тихим і лагідним.
У Старому Завіті Ілля змагався зі священиками Ваала. Священики очікували, що “голос” Ваала зійде подібно грому, і запалить їхню жертву вогнем. Але не було ані голосу, ані вогню11.
Пізніше Ілля помолився. “Аж ось переходитиме Господь, а перед Господнім лицем вітер великий та міцний, що зриває гори та скелі ламає. Та не у вітрі Господь. А по вітрі—трус землі, та не в трусі Господь.
А по трусі огонь,—і не в огні Господь. А по огні—тихий лагідний голос”12.
Чи знаєте ви цей голос?
Президент Монсон навчав: “Мандруючи життям, давайте вивчимо мову Духа”13. Дух промовляє слова, які ми “відчуваємо”. Ці відчуття є ніжним, легким поштовхом діяти, зробити щось, сказати щось, відреагувати певним чином. Якщо ми недбалі і самовдоволені у своєму поклонінні, втратили чутливість, будучи поглинуті гонінням за мирським, то наша здатність відчувати Духа зменшується. Нефій так сказав Ламану і Лемуїлу: “Ви чули Його голос час від часу; і Він розмовляв з вами тихим, лагідним голосом, але ви були поза почуттям, так що не сприймали Його слова”14.
Минулого червня я виконував доручення у Південній Америці. Наш 10-денний розклад відвідування Колумбії, Перу та Еквадора був дуже щільний. Жахливий землетрус убив сотні і поранив десятки тисяч людей, пошкодив і знищив домівки і громади еквадорських міст Портов’єхо і Манта. Я відчув спонукання додати в наш розклад відвідування членів Церки, які жили в цих містах. Через пошкодженні дороги ми не були впевнені, що зможемо дістатися туди. Насправді нам було сказано, що ми не зможемо потрапити туди, однак спонукання не залишало нас. Зрештою, ми були благословенні і змогли відвідати обидва міста.
Через пізнє попередження про візит, я очікував, що лише кілька місцевих провідників прийдуть на спішно організованні зібрання. Однак, прибуваючи в кожний центр колу, ми заходили у вщент заповнені людьми каплиці. Деякі присутні були сильними членами Церкви тієї місцевості, піонерами, які міцно трималися Церкви, заохочуючи інших приєднатися до них у поклонінні, і відчути Духа у своєму житті. У перших рядах сиділи ті члени Церкви, які втратили своїх рідних і близьких під час землетрусу. Я відчув спонукання дарувати апостольське благословення всім присутнім. Одне з моїх найперших благословень. Хоча я стояв на подіумі, здавалося, що мої руки були на головах кожного з них, і я відчував, як через мене ллються слова Господа.
На цьому все не закінчилось. Я відчув спонукання звернутися до них так, як зробив це Ісус Христос, коли відвідав людей на Американському континенті. “Він узяв їхніх малих дітей … і благословив їх, і молився Батькові за них”15. Ми були в Еквадорі, ми виконували роботу нашого Батька, а це були Його діти.
По-четверте, ми маємо діяти за першим спонуканням.
Згадайте слова Нефія: “І вів мене Дух Божий, бо не знав я наперед, що маю робити. Однак я йшов уперед”,—сказав він16.
Те саме маємо робити і ми. Ми повинні довіряти нашим першим спонуканням. Іноді нам потрібне логічне пояснення. Ми хочемо знати, чи дійсно відчуваємо духовне спонукання, чи це лише наші власні думки. Коли ми вдруге і навіть втретє ставимо під сумнів наші почуття,—а всі ми це робимо,—ми ображаємо Духа; ми сумніваємося в божественній пораді. Пророк Джозеф Сміт навчав, що якщо ви дослухатиметеся до перших спонукань, ви впізнаватимете їх у дев’яти з десяти разів17.
А тепер застереження: не очікуйте на фанфари, дослухавшись до Святого Духа. Пам’ятайте, ви виконуєте роботу “тихого лагідного голоса”.
Служачи в якості президента місії в місті Нью-Йорк, я був з деякими з наших місіонерів у ресторані в Бронксі. У ресторан увійшла молода сім’я і сіла біля нас. Здавалося, що вони залюбки приймуть євангелію. Я дивився на наших місіонерів, які сиділи поруч зі мною, а потім помітив, що ця сім’я пообідала й вийшла з ресторану. Тоді я сказав: “Старійшини, сьогодні ми маємо урок. Ви бачили, як у цей ресторан увійшла чудова сім’я. Що ми мали зробити?”
Один зі старійшин швидко відповів. “Я думав про те, щоб устати й підійти до них, щоб поговорити. Я відчув спонукання, але не відреагував на нього”.
“Старійшини,—сказав я,—ми завжди маємо діяти за нашим першим спонуканням. Спонукання, яке ви відчували, було від Святого Духа!”
Перші спонукання—це чисте натхнення з небес. Коли вони підтверджують нам щось або свідчать нам, то потрібно розпізнати їх і в жодному разі не знехтувати. Дуже часто саме Дух надихає нас допомогти комусь в нужді, особливо сім’ї та друзям. “Так … спокійний тихий голос, що шепоче і проникає крізь усе”18, вказує нам на можливості навчати євангелії, свідчити про Відновлення та Ісуса Христа, пропонувати підтримку й турботу та врятувати одного з дорогоцінних Божих дітей.
Поміркуйте про це, згадавши людей, яких називають фахівцями оперативного реагування. У більшості громад фахівцями оперативного реагування на трагедію, катастрофу або лихо є пожежники, поліцейські, парамедики. Вони прибувають з мигалками і, дозвольте додати, ми надзвичайно вдячні за них. Господній спосіб є менш очевидним, але вимагає такої ж швидкої реакції. Господь знає потреби всіх Його дітей—і Він знає, хто готовий допомогти. Якщо у своїх ранкових молитвах ми казатимемо Господу, що ми готові, Він покличе нас допомогти комусь. Якщо ми відгукнемося, Він кликатиме нас знов і знов, й ми побачимо, що перебуваємо, як сказав Президент Монсон, “на службі в Господа”19. Ми станемо духовними фахівцями оперативного реагування, які несуть допомогу з небес.
Якщо ми зважаємо на спонукання, які отримуємо, то зростатимемо в дусі одкровення, і отримуватимемо від Духа дедалі більше розуміння і скерування. Господь сказав: “Поклади довіру свою на Того Духа, Який веде чинити добре”20.
Давайте серйозно ставитися до заклику Господа: “Будьте в доброму гуморі, бо Я вестиму вас”21. Він веде нас через Святого Духа. Давайте жити близько до Духа, швидко реагуючи на наші перші спонукання, знаючи, що вони прийшли від Бога. Я свідчу, що Святий Дух має силу скеровувати нас, охороняти нас і завжди бути з нами, в ім’я Ісуса Христа, амінь.