Фундаменти віри
Я благаю, щоб ми жертвували і мали смирення, необхідне для зміцнення фундаментів нашої віри в Господа Ісуса Христа.
Яка це велична генеральна конференція. Ми отримали важливі настанови. Якщо існує одна найважливіша мета генеральної конференції, то вона полягає в тому, щоб зміцнювати віру в Бога Батька та нашого Спасителя, Господа Ісуса Христа.
У своєму виступі я розгляну фундаменти цієї віри.
Особисті фундаменти, подібно до багатьох гідних уваги справ, зазвичай будуються повільно: шар за шаром, досвід за досвідом, виклик за викликом, невдача за невдачею і успіх за успіхом. Що може бути приємнішим, ніж спостерігати перші кроки дитини. Бачити це неймовірно чудово. А який особливий вираз на її обличчі—поєднання рішучості, радості, здивування і відчуття досягнення,—це дійсно важлива подія.
У нашої сім’ї є одна подібна визначна подія. Коли нашому наймолодшому сину було приблизно чотири роки, він зайшов у дім і радісно, з великою гордістю, повідомив членам сім’ї: “Тепер я можу робити все. Я можу зашнуровувати, можу кататися і можу застібувати”. Ми зрозуміли: він каже нам, що може зашнуровувати свої черевики, кататися на своєму триколісному велосипеді та застібувати свою куртку. Усі ми засміялися, але усвідомили, що для нього це були грандіозні досягнення. Він вважав, що вже дійсно виріс і став дорослим.
Фізичний, психічний і духовний розвиток мають багато спільного. Фізичний розвиток доволі легко побачити. Ми починаємо з перших кроків і розвиваємося день за днем, рік за роком, зростаємо і поступово набуваємо нашого остаточного фізичного вигляду. У кожної людини розвиток відбувається по-різному.
Коли ми дивимося на виступ видатного спортсмена чи музиканта, то часто кажемо, що ця людина дуже обдарована і, як правило, це так. Але фундамент для таких виступів закладається роками підготовки і тренувань. Один відомий письменник, Малкольм Гледвелл, назвав це правилом 10000 годин. Дослідники визначили, що саме таким є необхідний обсяг часу, витраченого на тренування, щоб досягти майстерності в спорті, музиці, навчанні, опанувати спеціальні робочі навички, стати досвідченим лікарем або юристом тощо. Один з цих експертів-дослідників запевняє, “що потрібно десять тисяч годин практики, щоб досягнути майстерності фахівця світового рівня—в усьому”1.
Більшість людей визнають, що для набуття максимальної фізичної і розумової продуктивності необхідні така підготовка і практика.
На жаль, у світі, що стає дедалі більш мирським, приділяється менше уваги кількості часу, необхідному для духовного зростання, щоб стати більш схожими на Христа і закласти фундаменти для розбудови міцної віри. Ми схильні плекати ті миті, коли отримуємо глибше духовне розуміння. Це дорогоцінні хвилини, коли ми знаємо, що Святий Дух приніс особливі духовні враження в наше серце і розум. Ми радіємо цим подіям; не слід жодним чином применшувати їхню важливість. Але для набуття міцної віри і постійного супроводу Духа нічим неможливо замінити особистого релігійного поклоніння, і в цьому є схожість з фізичним і психічним розвитком. Нам слід спиратися на цей досвід, який іноді нагадує перші кроки дитини. Ми робимо це, віддано дотримуючись своїх зобов’язань щодо священних причасних зборів, вивчення Писань, молитов і служіння у покликаннях. В одному недавно опублікованому некролозі батька 13 дітей було написано, що його “відданість щоденним молитві та вивченню Писань глибоко вплинула на його дітей, заклавши для них непохитний фундамент віри в Господа Ісуса Христа”2.
Коли мені було 15 років, зі мною відбулась подія, який стала для мене фундаментальною. Моя віддана мати доблесно намагалась допомогти мені закласти фундаменти віри у моєму житті. Я відвідував причасні збори, Початкове товариство, потім Товариство молодих чоловіків та семінарію. Я читав Книгу Мормона і завжди особисто молився. У той час в нашій сім’ї сталася визначна подія, коли мій улюблений старший брат обмірковував можливість служити на місії. Мій чудовий батько, малоактивний член Церкви, хотів, щоб той продовжив набуття освіти і не їхав на місію. Це стало предметом спору.
Під час важливої бесіди з моїм братом, який був на п’ять років старше і вів це обговорення, ми дійшли висновку, що його рішення, чи слід служити на місії, залежить від відповідей на три питання: (1) Чи є Ісус Христос Богом? (2) Чи істинна Книга Мормона? (3) Чи був Джозеф Сміт пророком Відновлення?
Коли я щиро молився того вечора, Дух підтвердив мені істинність [позитивних відповідей] на всі три запитання. Я також усвідомив, що майже кожне рішення, яке я прийматиму протягом всього свого життя, буде спиратися на відповіді на ці три запитання. Зокрема я зрозумів, що необхідно мати віру в Господа Ісуса Христа. Озираючись у минуле, я бачу, що переважно завдяки моїй матері я мав правильно закладені фундаменти, щоб отримати духовне підтвердження того вечора. Мій брат, в якого вже було свідчення, прийняв рішення служити на місії і зрештою батько погодився його підтримати.
Духовне скерування отримується, коли воно потрібне, у Господній час та відповідно до Його волі3. Книга Мормона: Ще одне свідчення про Ісуса Христа є чудовим прикладом. Недавно я бачив перше видання Книги Мормона. Джозеф Сміт завершив її переклад, коли йому було 23 роки. Нам дещо відомо про той процес перекладу і знаряддя, якими він користувався. У те перше видання 1830 р. Джозеф включив коротку передмову та просто і ясно проголосив, що її було перекладено “даром і силою Бога”4. А що ж стосовно допоміжних засобів при перекладі—Уріма і Тумміма, каменів провидця? Чи були вони необхідними, або діяли подібно до допоміжних коліс на велосипеді, доки Джозеф не зміг виявити віру, необхідну для отримання більш безпосереднього одкровення?5
Подібно до того, як повторення та постійні зусилля потрібні для набуття фізичного чи інтелектуального потенціалу, те саме вірно у духовних питаннях. Пригадайте, що до пророка Джозефа являвся один і той же посланець, Мороній, з одним і тим самим посланням чотири рази, готуючи його до отримання пластин. Я вірю в те, що щотижнева участь у священних причасних зборах має духовні наслідки, які ми не повністю усвідомлюємо. Регулярне обмірковування Писань, а не читання їх час від часу, може змінити поверхневе розуміння на глибоке зміцнення нашої віри, яке змінює життя.
Віра—це принцип сили. Дозвольте мені проілюструвати: Коли я був молодим місіонером, чудовий президент місії6 допоміг мені глибше поглянути на історію з Писань, наведену у 8-му розділі євангелії від Луки, про одну жінку, яка 12 років хворіла на кровотечу і витратила все, що мала, на лікарів, які так і не змогли її зцілити. Цей уривок з Писань залишається до сьогодні одним з моїх улюблених.
Ви пам’ятаєте: вона вірила, що якщо зможе доторкнутися до краю одежі Спасителя, то зцілиться. Вчинивши так, вона відразу ж була зцілена. Спаситель, Який йшов зі Своїми учнями, сказав: “Хто доторкнувся до Мене?”
Петро відповів, що всі вони, хто йде разом, тиснули на Нього.
“Ісус же промовив: Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене”.
Зазначте, що Спаситель її не бачив; Він не був зосереджений на її потребі. Але її віра була такою, що завдяки дотику до краю одежі на неї злилася цілюща сила Божого Сина.
Спаситель промовив до неї: “Дочко, твоя віра спасла тебе; іди з миром собі!”7
Я розмірковував над цим уривком усе своє доросле життя. Я розумію, що наші особисті молитви і благання до люблячого Небесного Батька в ім’я Ісуса Христа можуть принести благословення у наше життя, більші, ніж ми можемо осягнути. Мати фундаменти віри, такої віри, як та, яку виявила ця жінка, має бути великим прагненням наших сердець.
Однак наявність фундаментів віри, навіть з духовним підтвердженням, не означає, що перед нами не постануть виклики. Навернення до євангелії не означає, що всі проблеми буде вирішено.
Історія перших років Церкви та одкровення, записані в Ученні і Завітах, містять чудові приклади закладення фундаментів віри та подолання нещасть і викликів, з якими стикається кожен.
Завершення будівництва Кертлендського храму мало фундаментальне значення для всієї Церкви. Воно супроводжувалося духовними проявами, доктринальними одкровеннями і відновленням необхідних ключів для продовження встановлення Церкви. Подібно до давніх апостолів у день П’ятидесятниці, багато членів Церкви отримали чудовий духовний досвід, пов’язаний з освяченням Кертлендського храму8. Але, як і в нашому власному житті, це не означало, що вони в подальшому не зазнають випробувань чи труднощів. Як мало ці перші члени Церкви знали про те, що на них насувається фінансова криза, яка охопить Сполучені Штати,—“паніка 1837 р.”—, і стане випробуванням для самих їхніх душ9.
Один з прикладів викликів, що постали у зв’язку з цією фінансовою кризою, випав на долю старійшини Парлі П. Пратта, одного з видатних провідників Відновлення. Він був членом щойно організованого Кворуму Дванадцятьох Апостолів. На початку 1837 р. його люба дружина, Тенкфул, померла після народження їхньої першої дитини. Парлі та Тенкфул прожили у шлюбі майже 10 років, і її смерть пригнітила його.
Через кілька місяців після цього старійшина Пратт опинився у вирі одного з найскладніших часів в історії Церкви. У розпалі кризи, що охопила країну, місцеві економічні проблеми—зокрема спекуляції землею та труднощі, що спіткали фінансову установу, засновану Джозефом Смітом та іншими членами Церкви—викликали розбіжності та суперечки в Кертленді. Провідники Церкви не завжди приймають мудрі мирські рішення у своєму власному житті. Парлі зазнав значних фінансових втрат і на деякий час став невдоволений пророком Джозефом10. Він письмово піддавав Джозефа гострій критиці та говорив всупереч йому з трибуни. Водночас, за словами Парлі, він продовжував вірити в Книгу Мормона та Учення і Завіти11.
Старійшина Пратт втратив свою дружину, свою землю і свій дім. Не сказавши нічого Джозефу, Парлі вирушив до Міссурі. По дорозі туди він несподівано зустрівся зі своїми товаришами-апостолами Томасом Б. Маршем та Девідом Петтеном, які поверталися до Кертленда. Вони відчували велику потребу в тому, щоб у Кворумі відновилась злагода, і вмовили Парлі повернутися разом з ними. Він усвідомив, що жодна людина не втратила більше, ніж Джозеф Сміт і його сім’я.
Парлі попросив Пророка про зустріч, заплакав і зізнався, що все, що він накоїв, було помилкою. Протягом місяців після смерті своєї дружини, Тенкфул, Парлі був “під темною хмарою” і був охоплений страхами і розчаруваннями12. Джозеф, знаючи на собі, що таке боротися зі спротивом і спокусою, “щиро вибачив” Парлі, молився за нього і благословив його13. Для Парлі та інших, хто залишився відданим, труднощі в Кертленді обернулися на благословення. Вони стали мудрішими, більш благородними і чеснотними. Цей досвід став частиною їхніх фундаментів віри.
Не слід розглядати лихо, як або Господню немилість, або як те, що Він забрав Свої благословення. Протилежність в усьому—це один з чинників вогню плавильника, призначеного, щоб підготувати нас до вічної целестіальної долі14. Коли пророк Джозеф був у в’язниці Ліберті, Господь звернувся до нього зі словами, описуючи всі види випробувань—серед яких страждання та хибні звинувачення—і завершив це так:
“Якщо самі щелепи пекла широко розкриють свою пащу на тебе, знай, сину Мій, що все це додасть тобі досвіду і буде тобі на благо.
Син Людини спустився нижче всього цього. Хіба ти вищий за Нього?”15
Господь у цій настанові Джозефу Сміту також чітко сказав, що його дні відомі, і їх не буде скорочено. Господь завершив словами: “Не бійся того, що може зробити людина, бо Бог буде з тобою на віки вічні”16.
Тоді ж якими є благословення віри? Чого досягає віра? Цей список майже безкінечний:
Наші гріхи може бути прощено завдяки вірі в Христа17.
Ті, хто має віру, мають спілкування з Духом Святим18.
Спасіння приходить через віру в ім’я Христа19.
Ми отримуємо силу згідно з нашою вірою в Христа20.
Ніхто не входить до Господнього покою, крім тих, хто омив свій одяг у Христовій крові через свою віру21.
Відповіді на молитви даються згідно з вірою22.
Без віри серед людей Бог не може творити ніякого чуда серед них23.
Зрештою, наша віра в Ісуса Христа є необхідним фундаментом для нашого вічного спасіння і піднесення. Геламан навчав своїх синів: “Пам’ятайте, що на камені нашого Викупителя, Який є Христос, Син Бога, ви повинні побудувати свій фундамент … , який є надійним фундаментом, фундаментом, що на ньому якщо люди будують, вони не можуть упасти”24.
Я вдячний за зміцнення фундаментів віри, яке відбулося на цій конференції. Я благаю, щоб ми жертвували і мали смирення, необхідне для зміцнення фундаментів нашої віри в Господа Ісуса Христа. Про Нього я твердо свідчу, в ім’я Ісуса Христа, амінь.