Наш Пастир Добрий
Ісус Христос, наш Пастир Добрий, знаходить радість, бачачи, як зцілюється Його хвора вівця.
Ми отримуємо уявлення про характер нашого Небесного Батька, коли усвідомлюємо Його безмежне співчуття до грішників, і вдячні за розмежування, яке Він робить між гріхом і тими, хто грішить. Це уявлення допомагає нам мати більш “правильне [розуміння] Його характеру, досконалостей і якостей”1 і є фундаментальним у виявленні віри в Нього і в Його Сина, Ісуса Христа. Співчуття Спасителя у світлі наших недосконалостей притягує нас до Нього, і вмотивовує нас у нашій постійній боротьбі каятись і наслідувати Його. Коли ми стаємо більш подібними до Нього, то вчимося ставитися до інших так, як Він, незалежно від будь-яких зовнішніх характеристик або поведінки.
Наслідки розрізнення між зовнішніми характеристиками людини і самою людиною є головною ідеєю роману Знедолені, французького автора Віктора Гюго2. На початку роману оповідач представляє Б’єнвеню Міріеля, єпископа Дінського, і розповідає про дилему, з якою стикнувся єпископ. Чи має він відвідати чоловіка, який є закоренілим атеїстом і якого зневажають у громаді через його участь у Французькій революції в минулому?3
Оповідач каже, що єпископ природно міг відчувати глибоку відразу до того чоловіка. Тоді оповідач ставить просте запитання: “Та чи має пастир сахатися вівці, якщо ота вівця паршива?”4 Відповідаючи за єпископа, оповідач дає чітку відповідь: “Ні!” А потім з гумором додає: “Але, яка вівця!”5
У цьому уривку Гюго порівнює “злочестивість” чоловіка з хворобою шкіри вівці, та порівнює єпископа з пастирем, який не сахається, натрапивши на хвору вівцю. Єпископ виявляє співчуття, а пізніше в романі демонструє подібне співчуття до іншого чоловіка, головного героя в романі, занепалого колишнього в’язня, Жана Вальжана. Милість і співчуття єпископа вмотивовують Жана Вальжана змінити курс його життя.
Оскільки скрізь у Писаннях Бог метафорично називає гріх хворобою, прийнятно буде запитати: “Як реагує Ісус Христос, коли має справу з нашими метафоричними хворобами—нашими гріхами?” Зрештою Спаситель сказав, що Він “не мож[е] дивитися на гріх з найменшою мірою допущення”6; тож, як Він може дивитися на нас, таких недосконалих, не відсахнувшись з жахом і відразою?
Відповідь є простою й чіткою. Як Пастир Добрий7, Ісус Христос ставиться до хвороби Своєї вівці, як до стану, в якому потрібне лікування, опіка і співчуття. Цей пастир, наш Пастир Добрий, знаходить радість, бачачи, як зцілюється Його хвора вівця.
Спаситель передвістив, що Він “отару Свою буде пасти”8, “загинулу вівцю відшука[є], … сполошену поверн[е], … поранену перев’яж[е], а хвору зміцн[ить]”9. Хоча про відступницький Ізраїль було сказано, що його поглинули гріховні “рани й ґудзі, та свіжі порази”10, Спаситель заохочував, наставляв і обіцяв зцілення11.
Земне священнослужіння Спасителя насправді характеризувалося любов’ю, співчуттям і співпереживанням. Він не ходив зневажливо курними дорогами Галілеї та Юдеї, здригаючись від вигляду грішників. Він не обходив їх з великою відразою. Ні, Він їв з ними12. Він допомагав і благословляв, піднімав і наставляв, та заміняв страх і відчай надією й радістю. Як справжній пастир, яким Він і є, Він шукає нас і знаходить, щоб запропонувати допомогу й надію13. Розуміння Його співчуття й любові допомагає нам виявляти віру в Нього—каятись і бути зціленими.
В євангелії від Івана написано про вплив співчуття Спасителя на грішника. Книжники й фарисеї привели до Спасителя жінку, схоплену на гарячому вчинку перелюбу. Обвинувачі очікували, що її буде побито камінням, відповідно до закону Мойсея. Ісус у відповідь на наполегливі запитання зрештою сказав їм: “Хто з вас без гріха,—нехай перший на неї той каменем кине!”
Обвинувачі розійшлись, “і зостався Сам Ісус і та жінка, що стояла в середині …
Ісус … нікого, крім жінки, не побачивши, промовив до неї: “Де ж ті, жінко, що тебе оскаржали? Чи ніхто тебе не засудив?”
А вона відказала: “Ніхто, Господи”. І сказав їй Ісус: “Не засуджую і Я тебе. Іди собі, але більше не гріши!”14
Спаситель, звичайно ж, не виправдав перелюб. Але Він також не засудив і жінку. Він закликав її змінити своє життя. Вона була вмотивована змінитись завдяки Його співчуттю й милості. У Біблії в Перекладі Джозефа Сміта засвідчено про її учнівство з того часу: “І жінка прославляла Бога з того часу і вірила в Його ім’я”15.
Хоча Бог і виявляє співчуття, нам не слід помилково вважати, що Він допускає гріх і сприймає його. Це не так. Спаситель прийшов на землю, щоб спасти нас від наших гріхів, і, що важливо, не спасатиме нас в наших гріхах16. Досвідчений допитувач, Зизром, якось намагався впіймати у пастку Амулека, запитавши його: “Чи спасе Свій народ у його гріхах [Месія, Який прийде]? А Амулек відповів і сказав йому: Я кажу тобі, що Він не зробить цього, бо неможливо Йому зректися Свого слова. … Він не може спасти їх у їхніх гріхах”17. Амулек говорив про фундаментальну істину, що, аби спастися від наших гріхів, ми повинні притримуватися “умов покаяння”, які вивільнюють силу Викупителя, щоб спасти наші душі18.
Співчуття, любов і милість Спасителя наближають нас до Нього19. Завдяки Його Спокуті нас більше не задовольняє наш гріховний стан20. Бог ясно висловився стосовно того, що є правильним і прийнятним для Нього, а що є неправильним і гріховним. Він сказав це не тому, що бажає мати бездумних, покірних послідовників. Ні, наш Небесний Батько бажає, щоб Його діти свідомо й добровільно вирішили стати подібними до Нього21, і підготувалися до життя, яким насолоджується Він22. Чинячи так, Його діти виконують свою божественну долю і стають спадкоємцями всього, що Він має23. З цієї причини провідники Церкви не можуть змінювати Божі заповіді або доктрини проти Його волі, аби вони були зручними чи популярними.
Однак в нашому довічному завданні наслідувати Ісуса Христа, Його приклад виявлення доброти до тих, хто грішить, є особливо повчальним. Ми—грішники, повинні, подібно до Спасителя, допомагати іншим зі співчуттям і любов’ю. Наша роль також полягає у тому, щоб допомагати й благословляти, піднімати і наставляти та заміняти страх і відчай надією й радістю.
Спаситель дорікав людям, які сахалися тих, кого вони вважали нечистими, і хто лицемірно засуджував інших, як більш грішних, ніж вони24. Це важливий урок, який Спаситель адресував тим, хто “були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших”. Він притчу оцю розповів:
“Два чоловіки до храму ввійшли помолитись,—один фарисей, а другий був митник.
Фарисей, ставши, так молився про себе: “Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник.
Я пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!”
А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: “Боже, будь милостивий до мене грішного!”
Ісус потім завершив: “Говорю вам, що цей [митник] повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той [фарисей]. Бо кожен, хто підноситься,—буде понижений, хто ж понижається,—той піднесеться”25.
Послання до нас є чітким: грішник, який кається, більше наближається до Бога, ніж лицемірна людина, яка засуджує того грішника.
Схильність людей бути лицемірами і засуджувати інших також мала місце і у дні Алми. Коли люди “почали встановлювати церкву більш повно, … церкв[а] ставал[а] гордовит[ою], … люди церкви почали заноситися гордовито у своїх очах, … вони стали зневажливими один до одного, і почали утискувати тих, хто не вірив, згідно з їхніми волею і бажанням”26.
Таке утискування було особливо заборонене: “Тож був суворий закон серед людей в церкві, що не повинно бути жодної людини, яка належала до церкви і яка б постала і утискувала тих, хто не належав до церкви, і що не повинно бути ніякого переслідування серед них”27. Керівний принцип для святих останніх днів є тим самим. Ми не повинні бути винними в переслідуванні когось в Церкві або поза нею.
Ті, кого за будь-яких причин переслідували, знають, як виглядають несправедливість і нетерпимість. Коли я був підлітком і жив у Європі у 1960-х, до мене постійно чіплялись й дражнили, оскільки я був американцем, а ще через те, що я був членом Церкви. Дехто з моїх однокласників ставився до мене так, ніби я особисто був відповідальний за непопулярну зовнішню політику США. До мене також ставились так, наче моя релігія була образливою для країн, в яких я проживав, оскільки вона відрізнялась від державної релігії. Пізніше в різних країнах по всьому світу я бував свідком мерзенності переслідувань і дискримінації, від яких страждали люди, що стали мішенню за расовими або етнічними ознаками.
Переслідування має багато форм: глузування, залякування, знущання, вигнання й відсторонення або ненависть до іншого. Ми повинні запобігати нетерпимості, яка здіймає свій потворний голос проти тих, хто має іншу думку. Частково нетерпимість проявляє себе в небажанні гарантувати однакову свободу вираження28. Кожен, включаючи віруючих людей, має право публічно висловити свою думку. Але ніхто не має права виявляти ненависть до інших, коли вони висловили її.
В історії Церкви є багато свідчень, коли до наших членів Церкви ставилися з ненавистю й нетерпимістю. Як іронічно і сумно було б, якби ми мусили ставитися до інших так, як вони ставляться до нас. Спаситель навчав: “Усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви”29. Якщо ми просимо поваги до себе, ми самі повинні поважати інших. Крім того, наше щире навернення приносить “лагідність і невибагливість серця”, що запрошує “Святого Духа [і сповнює нас] досконалою любов’ю”30, нелицемірною любов’ю31 до інших.
Наш Пастир Добрий є незмінним і Його ставлення до гріха і грішників є таким самим, яким було й коли Він ходив по землі. Він не сахається нас через те, що ми грішимо, навіть коли Йому іноді доводиться подумати: “Але, яка вівця!” Він так сильно любить нас, що забезпечив нам шлях для покаяння і очищення, щоб ми могли повернутися до Нього і до нашого Небесного Батька32. Чинячи так, Ісус Христос також показав нам приклад для наслідування, щоб виявляти повагу до всіх, а ненависть ні до кого.
Будучи Його учнями, давайте повною мірою відображати Його любов, і любити одне одного настільки відкрито й повно, щоб жодна людина не відчувала себе покинутою, самотньою чи такою, що втратила надію. Я свідчу, що Ісус Христос є нашим Пастирем Добрим, Який любить нас і піклується про нас. Він знає нас і поклав Своє життя за Своїх овець33. Він також живе для нас і хоче, щоб ми знали Його і виявляли віру в Нього. Я люблю і обожнюю Його, й глибоко вдячний за Нього, в ім’я Ісуса Христа, амінь.