Зробіть усе те, що Він вам скаже!
Коли ми приймаємо рішення робити “все, що [Бог] наказав” нам, то щиро зобов’язуємося узгодити нашу щоденну поведінку з Божою волею.
Спаситель здійснив Своє перше чудо, про яке є запис, під час весільного бенкету в Кані Галілейській. Там також були Його матір Марія і Його учні. Очевидно, що Марія відчувала певну відповідальність за успіх бенкету. Під час святкування виникла проблема—у господарів весілля закінчилось вино. Марія занепокоїлась і підійшла до Ісуса. Вони трохи поговорили і Марія, звернувшись до слуг, сказала:
“Зробіть усе те, що Він вам скаже!
Було тут шість камінних посудин на воду. … [Ці посудини на воду використовувались не для збереження питної води, а для церемоніальних омивань за законом Мойсея].
Ісус каже до слуг: “Наповніть водою посудини”. І їх поналивали вщерть.
І Він каже до них: “Тепер зачерпніть, і занесіть до весільного старости”. І занесли.
Як весільний же староста скуштував воду, що сталася вином”, то висловив здивування, що найкраще вино подали так пізно на бенкеті1.
Зазвичай ми пам’ятаємо цю подію тому, що перетворення води на вино було демонстрацією сили Бога—це було чудо. Це могутнє послання, але є й інше важливе послання в історії Івана. Марія була “дорогоцінн[ою] і обран[ою] посудин[ою]”2, яку Бог покликав народити, виховати й виростити самого Сина Божого. Вона знала про Нього більше, ніж будь-хто інший на землі. Вона знала правду про Його чудесне народження. Вона знала, що Він був безгрішний і “не говорив так, як інші люди, і не можна було Його навчати; бо Він не потребував, щоб будь-яка людина навчала Його”3. Марія знала про Його надзвичайну здібність вирішувати проблеми, включаючи таку особисту, як забезпечення вином весільного бенкету. Вона мала непохитну впевненість в Нього і в Його божественній силі. В її простій, прямій настанові слугам не було обумовлень, вимог і обмежень: “Зробіть усе те, що Він вам скаже!”
Марія була молодою жінкою, коли їй явився ангел Гавриїл. Спершу вона “затривожилась”, що її було названо “благодатная” і “благословенна між жонами … та й стала роздумувати, що б то значило це привітання”. Гавриїл запевнив її, що їй нема чого боятися—бо новина, яку він приніс, була доброю. Вона мала “в утробі за[чати] … Син[а] Всевишнього” і “Сина породи[ти], … [Який] повік царюватиме … у домі Якова”.
Марія ж озвалася: “Як же станеться це, коли мужа не знаю?”
Ангел пояснив, але лише стисло, підтвердивши їй, що “для Бога нема неможливої жадної речі!”
Марія смиренно відповіла, що зробить все, що попросить Бог, не вимагаючи пояснень, і без сумніву, попри безліч запитань щодо наслідків цього для її життя. Вона зобов’язалася, не розуміючи точно, чому Він попросив цього від неї, або як усе повернеться. Вона безумовно і наперед прийняла слово Бога, не знаючи цілком того, що чекало її попереду4. Маючи просто довіру до Бога, Марія сказала: “Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!”5
Коли ми приймаємо рішення робити “все, що [Бог] наказав” нам, то щиро зобов’язуємося узгодити нашу щоденну поведінку з Божою волею. Такі прості вчинки віри, як щоденне вивчення Писань, регулярний піст і молитва зі справжнім наміром, більше укріпляють нашу духовну здатність задовольняти вимоги земного життя. З часом прості звички віри ведуть до дивовижних результатів. Вони перетворюють нашу віру з насіння на рушійну силу чинити добро в нашому житті. Тоді, коли до нас приходять випробування, наше укорінення в Христі, робить стійкими наші душі. Бог зміцнює наші слабкості, поглиблює нашу радість і робить так, що “усе допомагає [нам] на добре”6.
Кілька років тому я говорив з молодим єпископом, який щотижня годинами радився з членами свого приходу. Він зробив вражаюче спостереження. Проблеми, з якими стикалися члени його приходу, за його словами, були тими самими, з якими стикаються члени Церкви повсюди. Наприклад: як зробити шлюб щасливим; як налагодити баланс між обов’язками щодо роботи, сім’ї та Церкви; як подолати проблеми, пов’язані зі Словом мудрості, роботою або порнографією; чи як відчути спокій стосовно певної церковної політики або історичного питання, які вони не розуміють.
Його порада членам приходу дуже часто включала рекомендацію повернутися до простих вчинків віри, як-от: щоденного вивчення Книги Мормона—що радив нам робити Президент Томас С. Монсон,—сплати десятини та відданого служіння в Церкві. Однак, часто йому відповідали зі скептицизмом: “Я не згоден з вами, єпископе. Всі ми знаємо, що це хороші справи. Ми постійно говоримо про це в Церкві. Але я не впевнений, що ви розумієте мене. Як виконання всіх цих справ стосується того, з чим маю справу я?”
Це справедливе запитання. З часом ми з молодим єпископом помітили, що люди, які зважають на те, що “мале і просте”7—слухняні в тому, що здається незначним,—благословенні вірою і силою, які набагато перевищують їхні повсякденні вчинки послуху, і, насправді, може здаватися, що вони абсолютно не пов’язані з ними. Може здаватися, що важко пов’язати звичайні щоденні вчинки послуху, і вирішення великих, складних проблем, з якими ми стикаємося. Але вони дійсно пов’язані. Зі свого досвіду я бачу, що набуття хороших незначних щоденних звичок, пов’язаних з вірою, це один з найкращих способів укріпитися проти проблем життя, якими б вони не були. Невеликі вчинки віри, навіть коли вони здаються несуттєвими або абсолютно не пов’язаними з конкретними проблемами, які досаждають нам, благословляють нас в усьому, що ми робимо.
Згадайте Наамана, “начальник[а] війська сирійського” і “муж[а] дуже хоробр[ого]”, але прокаженого. Дівчина-служниця розповіла про пророка в Ізраїлі, який міг зцілити Наамана, тож він вирушив у супроводі слуг, воїнів, маючи дари для Ізраїля, і зрештою прибув до дому Єлисея. Слуга Єлисея, не сам Єлисей, сказав Нааману, що повеління Господа було таким: “Іди, і вимиєшся сім раз у [річці] Йордані”. Проста справа. Можливо, це просте приписання вразило могутнього воїна, оскільки було нелогічним, простим або нижче його гідності, бо він вважав образливою просту пропозицію. Як мінімум вказівка Єлисея була безглуздою для Наамана, “і повернувся він, і пішов у гніві”.
Однак Нааманові слуги лагідно звернулись до нього і відзначили, що він би зробив “велику річ”, якби Єлисей сказав йому. Вони зауважили, що оскільки йому сказали виконати незначне завдання, чи не слід йому виконати його, навіть якщо він не розуміє, чому? Нааман все обдумав і, можливо, скептично, але слухняно, “зійшов … і занурився в Йордані” й чудовим чином зцілився8.
Деякі винагороди за послух дійсно приходять швидко; інші ж приходять лише після випробувань. У Дорогоцінній Перлині ми читаємо про невтомну старанність Адама у виконанні заповіді приносити жертви. Коли ангел запитав Адама, чому він приносив жертви, той відповів: “Я не знаю, тільки Господь наказав мені”. Ангел пояснив, що його жертви були “подобою жертви Єдинонародженого від Батька”. Але це пояснення прийшло лише після того, як Адам “багато днів” демонстрував свою вірність у послуху Господу, не знаючи, чому він мав приносити ці жертви9.
Бог завжди благословлятиме нас за нашу непохитну слухняність Його євангелії і вірність Його Церкві, але Він рідко заздалегідь показує нам Свій розклад у цьому. Він не показує нам всю картину з самого початку. Саме тоді необхідні віра в Господа, надія на Нього і довіра Йому.
Бог просить нас бути терпеливими—довіряти Йому і слідувати за Ним. Він благає нас “не спереча[ти]ся через те, що не бачите”. Він попереджає нас, що нам не слід очікувати легких відповідей, або що небеса все швидко владнають. Все владнається, коли ми міцно тримаємося під час випробування нашої віри, як би важко не було винести це випробування, або як би довго не довелося чекати на відповідь10. Я не говорю про “сліпий послух”11, а про розважливу впевненість у досконалій любові й розкладі Господа.
Випробування нашої віри завжди включає в себе вірність простим, щоденним вчинкам віри. Тоді, і лише тоді, Він обіцяє, що ми отримаємо божественну відповідь, якої прагнемо. Тільки тоді, коли ми доведемо, що готові робити те, що Він просить від нас, на вимагаючи відповідей: коли, чому і як, ми будемо “пожинати нагороди за [нашу] віру, і за [нашу] старанність, і терпіння, і довготерпіння”12. Справжній послух приймає Божі заповіді безумовно і наперед13.
Кожного дня, свідомо чи ні, всі ми вибираємо “кому [ми] буде[мо] служити”14. Ми демонструємо нашу рішучість служити Господу, твердо й віддано виконуючи щоденні справи, які свідчать про вірність Богу. Господь обіцяє скеровувати наші дороги15, але для цього ми маємо ходити, вірячи, що Він знає шлях, оскільки Він є “дорог[ою]”16. Нам слід наповнювати свої посудини до країв. Коли ми довіряємо Йому і слідуємо за Ним, наше життя перетворюється, як вода на вино. Ми стаємо чимось більшим і кращим, ніж будь-коли могли стати в іншому випадку. Довіряйте Господу і “зробіть усе те, що Він вам скаже!” В імʼя Ісуса Христа, амінь.