Голос попередження
Хоча обов’язок попереджувати головним чином лежить на пророках, він також лежить і на інших людях.
Пророк Єзекіїль народився приблизно за два десятиліття до того, як Легій і його сім’я вийшли з Єрусалиму. У 597 до Р.Х. у віці 25 років Єзекіїль був одним з багатьох забраних у полон до Вавилону Навуходоносором, і наскільки ми правильно розуміємо, він провів все своє життя там1. Він був з роду Ааронових священиків, і коли йому виповнилося 30 років, він став пророком2.
У покликанні Єзекіїля Єгова використав метафору про вартового.
“І коли б [вартовий] побачив меча, що йде на цей край, і засурмив би в сурму, й остеріг народ,
і почув би хто голос сурми, та не був би обережний, і прийшов би меч та й захопив би його, то кров його на голові його буде!”3
З іншого боку, “той вартовий, коли б побачив меча, що йде, і не засурмив би в сурму, а народ не був би обережний, і прийшов би меч, і захопив би одного з них, … його кров Я зажадаю з руки вартового”4.
Потім, говорячи безпосередньо до Єзекіїля, Єгова проголосив: “А ти, сину людський,---Я дав тебе вартовим для Ізраїлевого дому, і ти почуєш з уст Моїх слово, й остережеш їх [для] Мене”5. Попередження було про те, що люди мають відвернутися від гріха.
“Коли б Я сказав до безбожного: Безбожнику, ти конче помреш!, а ти не говорив би, щоб остерегти безбожного від дороги його, то він, несправедливий, помре за свій гріх, а його кров Я вимагатиму з твоєї руки.
А ти, коли остережеш несправедливого від дороги його, щоб вернувся з неї, і він не вернеться з своєї дороги, він помре за гріх свій, а ти душу свою врятував. …
А коли Я скажу до несправедливого: Конче помреш ти, а він навернеться від свого гріха, і робитиме право та справедливість: …
Усі гріхи його, які він нагрішив, не будуть йому згадані, право та справедливість робив він, конче буде він жити!”6
Цікаво, що це попередження стосується також праведних. “Коли Я скажу справедливому: Буде конче він жити, а він надіявся б на свою справедливість, та робив би кривду, то вс[і його праведні дії] не буд[уть] згадан[і], і за кривду свою, що зробив, він помре!”7
Благаючи Своїх дітей, Бог каже Єзекіїлю: “Скажи їм: Як живий Я,---говорить Господь Бог,---не прагну смерті несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити! Наверніться, наверніться з ваших злих доріг, і нащо вам умирати, доме Ізраїлів?”8
Наш Небесний Батько та Спаситель не мають наміру засуджувати нас, Вони бажають нам щастя та благають нас покаятися, знаючи дуже добре, що “злочестивість ніколи не була [і ніколи не буде] щастям”9. Отже Єзекіїль і кожен пророк до і після нього, проголошуючи слово Бога від усього серця, попереджали всіх, хто бажає, відвернутися від Сатани, ворога їхніх душ, і “вибрати волю і вічне життя через великого Посередника для всіх людей”10.
Хоча обов’язок попереджувати головним чином лежить на пророках, він також лежить і на інших людях. Справді, “належить кожній людині, яку було попереджено, попередити свого ближнього”11. Ми, хто отримав знання про великий план щастя---і заповіді, які стосуються його,---повинні відчувати бажання ділитися цим знанням, тому що воно все змінює тут й у вічності. І якщо ми запитуємо: “Хто мій ближній, якого я повинен попередити?”, звісно, відповідь можна знайти у притчі, яка починається зі слів: “Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам”12 і так далі.
Роздуми над притчею про доброго самарянина у цьому контексті приводять нас до думки, що питання “Хто мій ближній?” було пов’язане з двома великими заповідями. “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе”13. Мотивацією для попередження є любов, любов до Бога і до ближнього. Попереджати означає піклуватися. Господь навчає, що це має відбуватися “у м’якості і лагідності”14 і “через переконання, довготерпіння, м’якість… , і любов нелицемірну”15. Це може бути терміновим, як у випадку, коли ми попереджаємо дитину не сунути свою руку у вогонь. Попередження має бути чітким, а також іноді й наполегливим. У деяких випадках попередження може бути у формі докору, “коли спонукає Святий Дух”16, але завжди воно засновано на любові. Свідченням цьому, наприклад, є любов, яка мотивує наших місіонерів служити і жертвувати.
Напевно, любов змусила б батьків попередити своїх найближчих “ближніх”, своїх власних дітей. Це означає навчати і свідчити про євангельські істини. Це означає навчати дітей ученню Христа: вірі, покаянню, хрищенню та дару Святого Духа17. Господь нагадує батькам: “Я заповідав вам виховувати своїх дітей у світлі та істині”18.
Важливий елемент батьківського обов’язку попереджувати ---це не тільки описання важких наслідків гріха, а й радості, яка приходить через послух заповідям. Згадайте слова Еноша про те, що привело його до того, щоб шукати Бога, отримати відпущення гріхів і стати наверненим:
“Ось, я ходив полювати на звірів у лісах; і слова, які я часто чув від мого батька про вічне життя, і про радість святих, запали глибоко в моє серце.
І моя душа жадала; і я став навколішки перед моїм Творцем, і я заволав до Нього в палкій молитві і благанні”19.
Через Його незрівнянну любов і піклування про людей та їхнє щастя Ісус не вагався попереджувати. На початку Свого служіння “Ісус розпочав проповідувати й промовляти: Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!”20 Через те що Він знає, що не просто будь-який шлях веде до небес, Він заповідав:
“Увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі,---і нею багато-хто ходять.
Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя,---і мало таких, що знаходять її!”21
Він присвятив час грішникам, кажучи: “Не прийшов Я, щоб праведних кликати до покаяння, а грішних”22.
Але що стосується книжників,та фарисеїв, та саддукеїв, Ісус був безкомпромісним у викриванні їхнього лицемірства. Його попередження і заповіді були чіткими: “Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із мʼяти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру; це треба робити, і того не кидати”23. Звісно, ніхто не засудив би Спасителя за нелюбов до цих книжників і фарисеїв---однак Він страждав і помер, щоб спасти також і їх. Але люблячи їх, Він не міг дозволити їм продовжувати грішити, не виправивши їх чітко. Як хтось зауважив: “Ісус навчав своїх послідовників робити все, як Він робив: приймати всіх, але також навчати про гріх, тому що любов вимагає попереджувати людей про те, що може зашкодити їм”24.
Інколи тих, хто проголошує попередження, вважають швидкими на осуд. Парадоксально, однак саме ті, хто заявляє, що істина є відносною, а моральні норми є справою особистого вибору, часто найбільш різко критикують людей, які не сприймають сучасні норми “правильного мислення”. Один з авторів назвав це “культурою, основаною на почутті сорому”:
“У культурі, основаній на почутті провини, ви знаєте, хороші ви чи погані, по тому, що підказує вам ваша совість. У культурі, основаній на почутті сорому, ви знаєте, хороші ви чи погані, по тому, що ваша громада каже про вас, по тому, чи шанує та приймає вона вас. …[У культурі, основаній на почутті сорому,] моральне життя не будується на принципах того, що є правильним, а що неправильним, воно будується на ідеї кого прийняти, а кого ні. …
…Кожен член громади у моральній системі, заснованій на прийняті або не прийняті, постійно знаходиться під ризиком. У цій системі немає постійних норм, вона заснована на змінній думці натовпу. Це культура з надлишком вразливості, надлишком гострої реакції і частих моральних панік, під час яких всі відчувають, що мусять погоджуватися з популярною думкою. …
Культура, основана на почутті провини, може бути різкою, однак принаймні ви можете у ній ненавидіти гріх і продовжувати любити грішника. Сучасна культура, основана на почутті сорому, нібито цінує прийняття і толерантність, але вона може бути на диво немилосердною до тих, хто не погоджується, і тих, хто не підходить”25.
На противагу до цього є “кам[інь] нашого Викупителя”,26 стійка і постійна основа справедливості й чесноти. Наскільки краще мати незмінний закон Бога, за яким ми можемо діяти, аби вибирати нашу долю, ніж бути заручниками непередбачуваних правил і гніву натовпу в соціальних мережах. Наскільки краще знати істину, ніж “хита[ти]ся й захоплю[вати]ся від усякого вітру науки”27. Наскільки краще покаятися і намагатися жити відповідно до норм євангелії, ніж прикидатися, що немає правильного і неправильного та застрягнути у гріху і смутку.
Господь проголосив: “І голос попередження буде звучати для всіх людей, вустами Моїх учнів, яких Я вибрав у ці останні дні”28. Як вартові й учні, ми не можемо бути байдужими до цієї “пут[і] іще кращ[ої]”29. Подібно до Єзекіїля, ми не можемо бачити меч, що іде на цей край і “не засурми[ти] в сурму”30. Це не означає, що ми повинні стукати у двері сусіда або, стоячи посередині площі, проголошувати: “Покайтеся!” Насправді, коли ви подумаєте про це, у відновленій євангелії у нас є те, що людям дуже хочеться десь глибоко у своєму серці. Отже голос попередження зазвичай не тільки ввічливий, але й, як каже автор псалмів, ми маємо “поклику[вати] радісно”31.
Хал Бойд, автор Op-Ed, Deseret News навів приклад шкоди, якої завдає мовчання. Він зауважив, що хоч ідея шлюбу все ще залишається темою “інтелектуальних дебатів” серед еліти в американському суспільстві, сам шлюб не є для них темою для дебатів на практиці. “Еліта одружується і залишається одруженою і переконується, що її діти насолоджуються перевагами міцного шлюбу. … Проблема, однак, у тому, що [вони] не схильні проповідувати те, що самі практикують”. Вони не бажають “нав’язуватись” тим, хто дійсно міг би скористатися їхнім моральним керівництвом, але “можливо, настав час для тих, хто освічений і має міцні сім’ї, припинити прикидатися бути байдужими і почати проповідувати те, що вони практикують стосовно шлюбу і батьківства … [і] допомагати своїм співгромадянам приймати це”32.
Ми віримо, що особливо ви, молоде покоління, молодь і молоді дорослі, на кого Господь має покладатися, сподіваючись на успіх Своєї роботи у майбутні роки, будете підтримувати вчення євангелії й норми Церкви як публічно, так і приватно. Не залишайте тих, хто міг би прийняти істину, плутатися і робити помилки у невіданні. Не піддавайтеся хибним ідеям толерантності або страху---страху незручності, несхвалення або навіть страждання. Пам’ятайте про обіцяння Спасителя:
“Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене.
Радійте та веселіться,---нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами”33.
Врешті-решт ми всі особисто підзвітні Богові за свій вибір і за те, як ми живемо у своєму житті. Спаситель проголосив: “І Мій Батько послав Мене, щоб Мене було піднято на хресті; і після того як Мене було піднято на хресті, щоб Я міг привести всіх людей до Себе, щоб так як Мене було піднято людьми, так і людей буде піднято Батьком, щоб вони стали переді Мною, щоб бути судженими за свої діяння, чи то вони добрі, чи то вони злі”34.
Визнаючи це, верховенство Господа, я благаю словами Алми:
“І ось, мої браття [і сестри], я бажаю з глибин мого серця, так, з великою тривогою, що викликає біль, щоб ви … відкинули свої гріхи, і не відкладали день вашого покаяння;
Але щоб ви упокорилися перед Господом і прикликали Його святе імʼя, і пильнували, і молилися постійно, щоб вас не можна було спокусити понад те, що ви можете витримати, і таким чином щоб вас вів Дух Святий … ;
Маючи віру в Господа; маючи надію, що ви отримаєте вічне життя; маючи любов Бога завжди у ваших серцях, щоб ви могли бути піднесеними в останній день і увійти до Його покою”35.
Нехай кожен з нас разом з Давидом зможе сказати Господу: “Справедливість Твою не ховав я в середині серця свого, про вірність Твою та спасіння Твоє я звіщав, не таїв я про милість Твою та про правду Твою на великім зібранні. Тому, Господи, не ув’язни милосердя Свого від мене”36. В ім’я Ісуса Христа, амінь.