Три сестри
Ми відповідальні за наше учнівство, і воно не дуже залежить від того, як до нас ставляться інші люди, якщо взагалі залежить.
Дорогі сестри, дорогі друзі, розпочати генеральну конференцію всесвітньою сесією для жінок—це важливо й чудово. Лише уявіть собі: сестри різного віку, походження, різних національностей, які розмовляють різними мовами, об’єднані у вірі й любові до Господа Ісуса Христа.
Коли недавно ми зустрілись з нашим улюбленим пророком, Президентом Томасом С. Монсоном, він розповів нам, як сильно любить Господа. І я знаю, що Президент Монсон дуже вдячний за вашу любов, ваші молитви і вашу відданість Господу.
Багато років тому, у далекім краї, була собі сім’я з трьох сестер.
Перша сестра була сумною. Все в ній від маківки до п’ят здавалося їй не достатньо хорошим. Коли вона говорила, її слова звучали незграбно, і люди сміялися. Коли хтось критикував її або “забував” запросити її кудись, вона бентежилася і уходила, щоб знайти тихе місце, де засмучено зітхала й гадала, чому життя таке сумне й безрадісне.
Друга сестра була сердитою. Вона вважала себе дуже розумною, але завжди був хтось, хто на контрольних у школі отримував кращі оцінки. Вона вважала себе веселою, гарненькою, модною й чарівною. Але здавалося, що хтось інший завжди був веселішим, гарнішим, моднішим або чарівнішим.
Вона ніколи й ні в чому не була першою і цього вона не могла винести. Життя не мало бути таким!
Іноді вона сварилася з іншими людьми, і, здавалося, що через те чи інше, завжди готова була вибухнути.
Звичайно ж, через це вона не викликала більшої симпатії і не ставала більш популярною. Інколи вона зціплювала зуби, стискала кулаки й думала: “Життя—несправедливе!”
Була й третя сестра. На відміну від своїх сестер—сумної й сердитої—вона була—щасливою. І такою вона була не через те, що була розумнішою, гарнішою чи вправнішою за своїх сестер. Ні, інколи люди теж уникали або ігнорували її. Іноді вони висміювали її за її одяг або за те, що вона говорила. Іноді вони казали образливі речі їй або про неї. Але вона не дозволяла собі дуже тим перейматися.
Ця сестра любила співати. У неї виходило це не найкращим чином, і люди сміялися над її співом, але її це не зупиняло. Вона казала: “Я не дозволю, щоб інші люди і їхня думка завадили мені співати!”
Саме те, що вона продовжувала співати, засмучувало її першу сестру і сердило другу.
Минуло багато років і, зрештою, час перебування на землі кожної сестри добіг кінця.
Перша сестра, яка знов і знов виявляла, що в житті вистачає розчарувань, врешті-решт померла сумною.
Друга—яка кожного дня знаходила щось нове, чим обуритися, померла сердитою.
А третя сестра, яка провела своє життя, чимдуж і з впевненою усмішкою співаючи свою пісню, померла щасливою.
Звичайно ж, життя ніколи не буває таким простим, і люди ніколи не бувають такими односторонніми, як три сестри з цієї історії. Але навіть такі крайні приклади, як цей, можуть навчити нас чогось про нас самих. Якщо ви такі, як і більшість з нас, можливо ви впізнали якусь частинку себе в одній, у двох, а, можливо, й в усіх трьох цих сестрах. Давайте ближче поглянемо на кожну з них.
Жертва
Перша сестра вважала себе жертвою—кимось, хто знаходиться під впливом1. Здавалося, що з нею ставалися один негаразд за іншим, і це робило її нещасною. З таким ставленням до життя, вона дозволяла іншим людям контролювати її почуття і поведінку. Чинячи так, ми піддаємося усякому вітру думки, а в наші дні всюдисущих соціальних медіа, ці вітри дмуть з силою урагану.
Дорогі сестри, чому ви маєте відмовлятися від свого щастя через когось іншого або якоїсь групи людей, яким байдуже до вас або до вашого щастя?
Якщо ви переймаєтеся тим, що кажуть про вас інші люди, дозвольте мені порекомендувати вам такий засіб: пам’ятайте про те, хто ви є. Пам’ятайте, що ви належите до царського дому царства Бога, що ви є дочками Небесних Батьків, Які правлять в усьому Всесвіті.
Ви маєте духовну ДНК Бога. Ви маєте унікальні дари, які дані під час вашого духовного сотворіння, і які розвинулись під час тривалого періоду вашого доземного життя. Ви є дітьми нашого милостивого й вічного Небесного Батька, Господа Саваота, Того, Хто створив Всесвіт, розташував у безмежному просторі космосу зірки, що обертаються, і помістив планети на призначених Ним орбітах.
Ви в Його руках.
Дуже хороших руках.
Люблячих руках.
Дбайливих руках.
І ніякі слова, сказані кимось на вашу адресу, ніколи не можуть змінити цього. Їхні слова безглузді, порівняно з тим, що Бог сказав стосовно вас.
Ви є Його дорогоцінною дитиною.
Він любить вас.
Навіть коли ви оступаєтеся, навіть коли ви відвертаєтеся від Нього,—Бог любить вас. Якщо ви відчуваєте, що заблукали, що вас полишили або забули—не бійтеся. Добрий Пастир знайде вас. Він покладе вас на рамена Свої. І Він понесе вас додому2.
Мої дорогі сестри, будь ласка, дозвольте цим божественним істинам глибоко закарбуватися у вашому серці. І ви дізнаєтеся, що існує багато причин не сумувати, бо у вас є вічне призначення, яке потрібно виконати.
Улюблений Спаситель світу віддав Своє життя, щоб ви, користуючись вибором, могли реалізувати це призначення. Ви взяли на себе Його ім’я; ви—Його учні. І завдяки Йому ви можете вдягнути мантію вічної слави.
Ненависниця
Друга сестра була злою на світ. Подібно до сестри, яка сумувала, вона гадала, що всі проблеми в її житті йшли від інших людей. Вона звинувачувала свою сім’ю, своїх друзів, свого начальника і колег по роботі, поліцію, сусідів, провідників Церкви, сучасні тенденції в моді, навіть інтенсивність спалахів на Сонці та просте невезіння. І все це вона лаяла.
Вона не вважала себе поганою людиною. Навпаки, вона думала, що лише захищається. Усі інші, за її переконанням, мотивувалися егоїзмом, дріб’язковістю й ненавистю. Її ж, з іншого боку, мотивували добрі наміри—справедливість, чесність і любов.
На жаль, спосіб мислення сердитої сестри є дуже поширеним. Це помітили під час недавніх досліджень, метою яких було вивчення конфлікту між групами суперників. Вивчаючи це питання, дослідники провели опитування серед палестинців та ізраїльтян на Близькому Сході та серед республіканців і демократів у Сполучених Штатах. Дослідження показало, що “кожна сторона вважала, що їхня група більше мотивувалася любов’ю, ніж ненавистю, але, коли їх запитували, чому у конфлікті брала участь група їхніх суперників, [вони] зазначали, що мотивуючим фактором [іншої] групи була ненависть”3.
Іншими словами, кожна група вважала себе хорошими людьми—справедливими, добрими і правдивими. І навпаки, своїх суперників вони вважали поганими людьми—неінформованими, нечесними, навіть злими.
У рік, коли я народився, світ поринув у жахливу війну, яка принесла у світ болісний смуток та усепоглинаюче горе. Цю війну розпочав мій народ—група людей, які назвали інші певні групи людей злобними, і підбурювали до ненависті до них.
Вони змушували мовчати тих, хто їм не подобався. Вони ганьбили й очорняли їх. Вони вважали їх нижчими за себе—навіть не людьми. Коли ви принижуєте авторитет якоїсь групи людей, то, ймовірно, будете виправдовувати жорстокі слова і насильство, спрямовані проти них.
Я здригаюсь від думки про те, що відбувалося в Німеччині у ХХ столітті.
Коли хтось протистоїть нам або не погоджується з нами, ми спокушаємося припустити, що з ними щось не так. І тоді залишиться лише один маленький крок, щоб приписати їхнім словам і вчинкам найгірші мотиви.
Звичайно ж, ми завжди повинні відстоювати те, що правильно, і бувають часи, коли ми повинні здіймати свої голоси за це. Однак, коли ми робимо це зі злістю або ненавистю в наших серцях—коли ми сваримося з іншими, щоб ранити, присоромити або змусити їх замовкнути—є вірогідність, що ми робимо це неправедним чином.
Чого навчав Спаситель?
“Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує,
щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі”4.
Так чинить Спаситель. Це перший крок у руйнуванні перешкод, які викликають так багато злості, ненависті, розбіжностей і насильства у світі.
“Так,—можете сказати ви,—я хотів би любити своїх ворогів, якщо б вони хотіли того самого”.
Але насправді це не має значення, чи не правда? Ми відповідальні за наше учнівство, і воно не дуже залежить від того, як до нас ставляться інші люди, якщо взагалі залежить. Звичайно ми сподіваємося, що у свою чергу вони виявлятимуть розуміння й милосердя, але наша любов до них не залежить від їхніх почуттів до нас.
Можливо зусилля любити наших ворогів пом’якшать їхні серця і надихнуть їх чинити добро. Можливо цього й не станеться. Однак це не змінить нашого зобов’язання наслідувати Ісуса Христа.
Отже, будучи членами Церкви Ісуса Христа, ми любитимемо наших ворогів.
Ми подолаємо гнів чи ненависть.
Ми наповнимо наші серця любов’ю до всіх Божих дітей.
Ми простягнемо руку іншим, щоб благословити їх і священнослужити їм—навіть тим, хто жорстоко використовує і “переслідує [нас]”5.
Справжній учень
Третя сестра являє собою справжню ученицю Ісуса Христа. Вона робила те, що може бути надзвичайно важким: вона довіряла Богові навіть перед лицем глузування і труднощів. Якимось чином вона зберігала свою віру й надію попри зневагу й цинізм, які оточували її. Вона прожила щасливе життя не тому, що її обставини були щасливими, а тому що вона була щасливою.
Жоден з нас не проживає життя, не маючи перешкод. Як нам зосереджуватися на славетному щасті, яке обіцяне вірним, коли так багато сил намагаються відволікати нас?
Я переконаний, що відповідь можна знайти уві сні, який пророк бачив тисячі років тому. Пророка звали Легій, і його сон записаний у дорогоцінній і чудовій Книзі Мормона.
У своєму сні Легій бачив просторе поле, а на ньому було чудове дерево, красу якого неможливо описати. Він також бачив великі групи людей, які просувалися до дерева. Вони хотіли скуштувати його прекрасні плоди. Вони відчували й вірили, що ті принесуть їм велике щастя й тривалий мир.
До дерева вела вузька дорога, а уздовж неї був жезл із заліза, який допомагав їм не сходити з дороги. Але там була й імла темряви, яка затьмарила їхнє бачення дороги й дерева. І, можливо, навіть ще небезпечнішими були звуки гучного сміху й глузування, що доносилися з великої й просторої будівлі неподалік. Як не дивно, насмішки вплинули навіть на деяких людей, які дійшли до дерева і скуштували чудовий плід. Їм стало соромно і вони заблукали6.
Можливо вони почали сумніватися в тому, що дерево дійсно було настільки прекрасним, як їм кoлись здавалося. Можливо вони почали ставити собі запитання стосовно реальності того, що вони відчували.
Можливо вони думали, що якщо відвернуться від дерева, життя стане легшим. Можливо над ними вже більше не будуть глузувати й насміхатися.
І в дійсності, люди, які насміхалися з них, були схожі на абсолютно щасливих людей, які добре проводили час. Отже, може статися так, що якщо вони полишать дерево, їх радо привітають у товаристві великої й просторої будівлі, і їм аплодуватимуть за їхню розважливість, інтелект і мудрість.
Залишайтеся на дорозі
Дорогі сестри, дорогі друзі, якщо вам стане важко міцно триматися за жезл із заліза і стійко просуватися до спасіння; якщо сміх і глузування інших людей, які здаються такими впевненими у собі, стануть причиною ваших вагань; якщо вас турбують запитання чи вчення, яких ви ще не розумієте, і на які ще не отримали відповіді; якщо ви відчуваєте смуток через розчарування, я закликаю вас згадати сон Легія.
Залишайтеся на дорозі!
Ніколи не відпускайте жезл із заліза—слово Бога!
І коли хтось намагається присоромити вас за те, що ви скуштували від любові Бога, не зважайте на них.
Ніколи не забувайте—ви дитина Бога; уготовані рясні благословення; якщо ви зможете навчитися виконувати Його волю, колись ви знову житимете з Ним!7
Обіцяння похвали й прийняття світом є ненадійними, невірними і не принесуть задоволення. Обіцяння Бога є надійними, правдивими й радісними—зараз і вічно.
Я запрошую вас дивитися на релігію й віру з огляду на вічність. Жодну пропозицію з великої й просторої будівлі не можна порівняти з плодом живої євангелії Ісуса Христа.
Дійсно, “чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!”8
Я дізнався сам, що дорога учнівства в євангелії Ісуса Христа є шляхом до щастя. Це шлях до безпеки й миру. Це шлях до істини.
Я свідчу, що даром і силою Святого Духа ви й самі можете дізнатися про це.
Тим часом, якщо ця дорога стане важкою для вас, я сподіваюсь, що ви знайдете прихисток і зміцнення в наших чудових організаціях у Церкві: Початковому товаристві, Товаристві молодих жінок і Товаристві допомоги. Вони схожі на проміжні пункти на дорозі, де ви можете поновити свою впевненість і віру в подорож, що лежить попереду. Вони є безпечною домівкою, де ви можете відчувати свою причетність і отримувати підтримку від вірних сестер і подруг.
Те, чого ви навчаєтеся у Початковому товаристві, готує вас до отримання додаткових істин, які ви вивчаєте як молоді жінки. Дорога учнівства, якою ви йдете у ваших класах Товариства молодих жінок, веде до товаришування й сестринства у Товаристві допомоги. З кожним кроком на цьому шляху ви отримуєте додаткові можливості виявити свою любов до інших людей через вчинки віри, співчуття, милосердя, чесноту і служіння.
Якщо ви вибираєте цю дорогу учнівства, вона приведе до невимовного щастя і звершення вашої божественної природи.
Буде нелегко. Вам доведеться задіяти всі свої сили—весь ваш розум, креативність, віру, цілісність, силу, рішучість і любов. Але одного дня ви озирнетеся на докладені вами зусилля і відчуєте велику вдячність за те, що залишалися сильними, що вірили, і що не зійшли з дороги.
Просувайтеся вперед
Багато чого може бути в житті, чого ви не можете контролювати. Але зрештою ви матимете силу вибрати своє місце призначення і багато чого на шляху до нього. На ваше життя впливатимуть не стільки ваші здібності, скільки ваш вибір9.
Ви не можете дозволити обставинам засмутити вас.
Ви не можете дозволити їм розсердити вас.
Ви можете радіти, що є дочкою Бога. Ви можете знайти радість і щастя у благодаті Бога і в любові Ісуса Христа.
Ви можете бути щасливими.
Я закликаю вас наповнити своє серце вдячністю за велику й безмежну доброту Бога. Мої улюблені сестри, ви здатні це зробити! Я молюсь з усією любов’ю своєї душі, щоб ви вирішили просуватися вперед до дерева життя. Я молюсь, щоб ви вирішили здійняти свій голос і перетворити своє життя на славетну симфонію хвали, радіючи тому, що може принести світу любов Бога, чудеса Його Церкви і євангелія Ісуса Христа.
Для когось пісня істинного учнівства може звучати нескладно або навіть трохи гучно. Так було з самого початку часів.
Але для нашого Небесного Батька і для тих, хто любить і шанує Його, це найцінніша й найпрекрасніша пісня освячення—велична пісня викупительної любові й служіння Богові й ближнім10.
Як апостол Господа, я залишаю вам своє благословення, щоб ви знайшли силу й сміливість з радістю процвітати як дочка Бога, кожного дня з оптимізмом прямуючи славетною дорогою учнівства. У священне ім’я Ісуса Христа, амінь.