Поверніться до Господа

Єпископ В. Крістофер Уедделл

Другий радник у Верховному єпископаті

Ми не можемо контролювати все, що відбувається, але ми можемо мати абсолютний контроль над тим, як ми реагуємо на зміни в нашому житті.

Навесні 1998 року ми з Керол змогли поєднати бізнесове відрядження з сімейною відпусткою і взяти з собою чотирьох наших дітей, разом з тещею, яка недавно стала вдовою, на кілька днів на Гаваї.

Увечері напередодні нашого польоту на Гаваї нашому чотиримісячному сину Джонатану поставили діагноз---інфекція обох вух, і нам сказали, що він не зможе подорожувати принаймні три-чотири дні. Ми прийняли рішення, що Керол залишиться вдома з Джонатаном, а я поїду з рештою сім’ї.

Перше моє відчуття того, що це не та відпустка, яку я передбачав, з’явилося невдовзі після нашого приїзду. Йдучи по освітленій місячним світлом, обсадженій пальмами доріжці, з видом на океан перед нами, я повернувся, щоб прокоментувати красу острова, і в ту романтичну мить я усвідомив, що, замість Керол, дивлюсь в очі моєї тещі---яку, хочу додати, я дуже люблю. Це було не те, на що я розраховував. Керол також не очікувала провести свою відпустку сама вдома з нашим хворим немовлям.

Будуть моменти в нашому житті, коли ми знаходимося на неочікуваному шляху, зіткнувшись з обставинами, які є набагато тяжчими, ніж зірвана відпустка. Як же нам реагувати, коли події, часто поза нашим контролем, змінюють життя, яке ми планували або на яке ми сподівалися?

6 червня 1944 року молодий другий лейтенант в армії Сполучених Штатів Хайрум Шамвей зійшов на берег плацдарму “Омаха”, що було частиною операції “Нептун”. Він безпечно вийшов на берег, але 27 липня, перебуваючи в складі союзних військ, був тяжко поранений в результаті вибуху протитанкової міни. За мить його життя і майбутня кар’єра медика драматично змінилися. Після багатьох операцій, які допомогли йому одужати після найтяжчих поранень, зір брата Шамвея так і не повернувся. Як йому відреагувати?

Після трьох років в реабілітаційній лікарні він повернувся додому в Ловелл, штат Вайомінг. Він знав, що його мрія стати лікарем стала недосяжною, але вирішив йти вперед, одружитися і забезпечувати свою сім’ю.

Зрештою він знайшов роботу консультанта з реабілітації та спеціаліста з працевлаштування для сліпих в Балтиморі, штат Меріленд. Під час власної реабілітації він дізнався, що сліпі люди здатні на багато більше, ніж він усвідомлював, і протягом восьми років на цій посаді він забезпечив більшу кількість сліпих роботою, ніж будь-який інший консультант в країні.

Впевнений в своїй здатності забезпечити сім’ю, Хайрум освідчився своїй коханій, сказавши: “Якщо ти будеш читати пошту, сортувати шкарпетки і водити машину, я зможу зробити решту”. Невдовзі вони запечаталися у Солт-Лейкському храмі і таким чином благословили вісьмох своїх дітей.

В 1954 році Шамвеї повернулися до Вайомінгу, де брат Шамвей 32 роки працював державним директором освіти для глухих і сліпих. Протягом цього часу він сім років служив єпископом в Шаєннському першому приході, а пізніше 17 років патріархом колу. Вийшовши на пенсію, брат і сестра Шамвей також служили в якості літньої пари в Англійській Лондонській Південній місії.

Хайрум Шамвей помер у березні 2011 року, залишивши після себе спадок віри і довіри Господу, навіть в найтяжчих умовах, своєму великому потомству дітей, онуків і правнуків¹.

Війна, можливо, й змінила життя Хайрума Шамвея, проте він ніколи не сумнівався в своїй божественній природі і вічному потенціалі. Як і він, ми---духовні сини й доньки Бога, й ми “прийняли Його план, за яким [ми] могли отримувати фізичні тіла й набувати земного досвіду, щоб розвиватися в досконалість і зрештою реалізувати свою божественну долю спадкоємців вічного життя”². Жодна зміна, випробування чи протистояння не може змінити того вічного курсу---лише наш вибір, коли ми використовуємо нашу свободу волі.

Зміни і, в результаті, випробування, з якими ми стикаємося в смертному житті, можуть бути різного вигляду і розміру, і впливають на кожного з нас унікальним способом. Як і ви, я також був свідком того, як друзі та члени сім’ї стикаються з випробуваннями, спричиненими:

Смертю дорогої людини.
Гірким розлученням.
Можливо, тим, що не мали можливості одружитися.
Серйозним захворюванням або пораненням.
І навіть природними катастрофами, свідками яких ми недавно були по всьому світу.

І цей список можна продовжити. Хоча кожна “зміна” може бути унікальною відповідно до наших особистих обставин, є спільний елемент у випробуваннях і проблемах---надія і мир є завжди доступними через спокутну жертву Ісуса Христа. Спокута Ісуса Христа надає найкращі способи виправлення і зцілення кожному пораненому тілу, пошкодженому духу і розбитому серцю.

Він знає оскільки більше ніхто не може зрозуміти, що саме особисто нам потрібно, щоб просуватися вперед посеред змін. На відміну від друзів і дорогих нам людей, Спаситель не лише співчуває нам, а й співпереживає досконало, тому що Він був там, де ми знаходимося. На додаток до того, що Він заплатив ціну і постраждав за наші гріхи, Ісус Христос також пройшов кожний шлях, стикнувся з кожним випробуванням, відчув біль кожного---фізичний, емоційний чи духовний---з якими ми коли-небудь стикнемося в смертному житті.

Президент Бойд К. Пекер навчав: “Милість і благодать Ісуса Христа не обмежуються лише тими, хто чинить гріхи … , але й містять обіцяння вічного миру всім тим, хто прийме й наслідуватиме Його. … Його милість має велику силу зцілювати, навіть невинно поранених”³.

В цьому смертному існуванні ми не можемо контролювати все, що відбувається, але ми можемо мати абсолютний контроль над тим, як ми реагуємо на зміни в нашому житті. Це не означає, що проблеми і випробування, з якими ми стикаємося,---не важливі і з ними легко впоратися. Це не означає, що ми будемо вільними від болю і горя. Але це означає, що є причина надіятися і що завдяки Спокуті Ісуса Христа ми можемо просуватися вперед і знайти кращі дні---навіть дні, сповнені радості, світла і щастя.

У Книзі Мосії ми читаємо розповідь Алми, колишнього священника царя Ноя, та його народу, який “попереджений Господом … вируши[в] в пустиню, випереджаючи військо царя Ноя”. Через вісім днів “вони прийшли на … дуже красиву і приємну землю”, де “вони поставили свої намети, і почали обробляти землю, і почали будувати будинки”⁴.

Їхня ситуація виглядала багатообіцяючою. Вони прийняли євангелію Ісуса Христа. Вони охристилися, уклавши завіт, що служитимуть Господу і дотримуватимуться Його заповідей. І “вони розмножувалися і процвітали надзвичайно на землі”⁵.

Однак їхні обставини незабаром змінилися. “Військо Ламанійців зʼявилося в межах цієї землі”⁶. Алма і його народ були схоплені, і “такими великими були їхні скорботи, що вони почали з усієї сили волати до Господа”. На додаток, їхні поневолювачі навіть наказали їм перестати молитися, бо “якщо кого-небудь знайдуть волаючим до Бога, того буде віддано на смерть”⁷. Алма і його народ не зробили нічого такого, щоб заслужити на таку нову умову. Як їм відреагувати?

Замість того, щоб звинувачувати Бога, вони повернулися до Нього і “виливали Йому серця свої”. У відповідь на їхню віру і тихі молитви, Господь сказав: “Перебувайте у повному спокої. … Я … полегшу тягарі, які покладені на ваші плечі, щоб ви навіть не відчували їх на своїх спинах”. Невдовзі після цього, “Господь зміцнив їх, щоб вони могли зносити свої тягарі з легкістю, і вони підкорилися життєрадісно і з терпінням усій волі Господа”⁸. Хоча ще не звільнені від полону, повернувшись до Господа, а не від Господа, вони були благословенні відповідно до їхніх потреб і згідно з мудрістю Господа.

Старійшина Даллін Х. Оукс навчав: “Цілительні благословення приходять по-різному, і кожне відповідає нашим індивідуальним потребам, як це відомо Тому, хто любить нас більше всіх. Іноді це зцілення лікує нашу хворобу, а іноді знімає наш тягар. Але іноді нас “зцілюють”, даючи силу, або розуміння, або терпіння нести покладені на нас тягарі”⁹.

Зрештою “настільки великою була їхня віра і їхнє терпіння”, що Алма і його народ були звільнені Господом, й нас буде звільнено також, і “вони вилили свою подяку”, “бо вони були в залежності, і ніхто не міг визволити їх, окрім Господа Бога їхнього”¹⁰.

Сумна іронія полягає в тому, що занадто часто найбільш нужденні відвертаються від їхнього єдиного досконалого джерела допомоги---нашого Спасителя, Ісуса Христа. Знайома розповідь з Писань про мідяного змія навчає нас, що у нас є вибір, коли ми стикаємося з випробуваннями. Після того, як багато дітей Ізраїлевих були покусані огнистими летючими зміями¹¹, “символ був зведений …, щоб той, хто подивиться …, міг жити. [Але у них був вибір]. І багато хто дивився і жив.

… Але було багато таких, які закамʼяніли так, що не хотіли дивитися, тому вони гинули”¹².

Як і стародавніх Ізраїльтян, нас також запрошують і заохочують дивитися на Спасителя і жити---бо ярмо Його любе, а тягар Його легкий, навіть коли наші є тяжкими.

Алма молодший навчав цій священній істині, коли сказав: “Я знаю, що ті, які покладають надію свою на Бога, будуть підтримані в їхніх випробуваннях, і їхніх бідах, і їхніх скорботах, і будуть піднесені в останній день”¹³.

В ці останні дні Господь надав нам численні ресурси, наші “мідяні змії”, які призначені, щоб допомогти нам дивитися на Христа і довіряти Йому. Справлятися з випробуваннями життя---це не ігнорування реальності, натомість це вибір того, на чому ми зосереджуємося, і фундаменту, на якому ми будуємо.

Ці ресурси включають, але не обмежуються наступним:

Регулярне вивчення Писань і вчень сучасних пророків.
Часті, щирі молитва і піст.
Гідне прийняття причастя.
Регулярне відвідування храму.
Благословення священства.
Мудрі поради тренованих професіоналів.
І навіть медикаменти, коли вони правильно приписані і приймаються за призначенням.

Які б зміни в життєвих обставинах не сталися і яким би неочікуваним шляхом нам не довелося йти, ми вибираємо, як реагувати. Наш найкращий варіант---це повернутися до Спасителя і схопитися за Його простягнуту руку.

Старійшина Річард Г. Скотт навчав цій важливій істині: “Справжнє тривале щастя, яке супроводжується силою, сміливістю і здатністю долати найбільші труднощі, прийде тоді, коли ви зосередите своє життя на Ісусі Христі. … І хоча не буде миттєвих результатів, але є абсолютна впевненість, що у призначений Господом час рішення прийде, мир запанує, і щастя буде вашим”¹⁴.

Про ці істини я свідчу. В ім’я Ісуса Христа, амінь.