Чи припинився день чудес?
Найбільше ми маємо бути зосереджені на духовних чудесах, які доступні всім Божим дітям.
Рік тому, маючи доручення у штаті Каліфорнія, ми з президентом колу поїхали відвідати Кларка і Холлі Фейлзів та їхню сім’ю у них удома. Мені сказали, що недавно з ними сталося чудо. Коли ми приїхали, Кларк ледве стояв, вітаючи нас, оскільки його спина, шия й руки були у бандажу.
Трохи більше, як два місяці до того, Кларк, його син Тай і близько 30 інших молодих чоловіків і провідників вирушили, щоб узяти участь у високогірному пригодницькому заході колу, в поході на вершину гори Шаста, висотою 4322 м, однієї з найвищих гір у Каліфорнії. На другий день важкого походу більшість учасників дісталися вершини. Це захоплююче звершення стало можливим завдяки багатьом місяцям підготовки.
Одним з перших вершини того дня дістався Кларк. Трохи відпочивши на краю вершини, він підвівся, щоб пройтися. Зробивши крок, він спотикнувся і впав за край обриву, пролетівши близько 12 м, а потім безконтрольно котивсь крижаним схилом ще приблизно 90 метрів. На диво, Кларк вижив, але він був сильно травмований і не міг рухатися.
Чудеса, які сталися з Кларком під час цієї травматичної події, лише починалися. Перші люди, які знайшли його, “виявилися” групою туристів, серед яких були спеціалісти з рятувальних робіт у горах та професіонали служби екстреної медичної допомоги. Вони відразу ж вивели Кларка з шокового стану і забезпечили підігрів, щоб зігріти його. Ця група тестувала, також “випадково”, новий комунікаційний пристрій і надіслала екстрений запит про допомогу з району, куди не доходив сигнал зв’язку з мобільними телефонами. До гори Шаста негайно було послано невеликий гелікоптер, який прилетів за годину. Після двох небезпечних та невдалих спроб приземлитися на граничній висоті для цього гелікоптера, який боровся з віроломним вітром, пілот почав робити третю й останню спробу. Коли гелікоптер заходив під іншим кутом, вітер “раптом” змінив напрямок і гелікоптер приземлився якраз на час, достатній для того, щоб група швидко й дещо боляче для Кларка втиснула його у маленький відсік за кріслом пілота.
Коли Кларка обстежили у травматологічному центрі, обстеження показали, що у нього були численні переломи в області шиї, спини, ребер і зап’ясток, прокол легені і багато порізів та подряпин. Відомий хірург-нейротравматолог “випадково” чергував того дня; він працює в цій лікарні лише кілька разів на рік. Пізніше цей лікар казав, що ще ніколи не бачив, щоб людина, яка отримала так багато пошкоджень спинного мозку і сонних артерій, вижила. Очікувалося, що Кларк не лише виживе, але й повернеться до повноцінного життя. Вважаючи себе агностиком, хірург сказав, що справа Кларка суперечила всім його науковим дослідженням неврологічних травм і її можна було назвати лише чудом.
Коли Кларк і Холлі розповіли цю вражаючу історію, мені було важко вимовити й слово. Не лише через очевидні чудеса, але й через величніше чудо. У мене було сильне враження—духовне свідчення—що Холлі і кожен з п’яти прекрасних дітей, які сиділи у вітальні навколо своїх батьків, мають таку віру, що прийняли б будь-які наслідки, які могли бути того дня, і вони все ще б духовно процвітали. Кларк, Холлі та їхні двоє старших дітей, Тай і Портер, сьогодні з нами у Конференц-центрі.
Розмірковуючи над тим, що сталося з сім’єю Фейлз, я багато думав про обставини багатьох інших людей. Як щодо незліченної кількості святих останніх днів, які сповнені віри, які отримували благословення священства, за яких постійно моляться, які дотримуються своїх завітів і сповнені надії, та які так і не побачили чуда? Принаймні так, щоб вони зрозуміли це чудо. Принаймні так, щоб з іншими могли статися чудеса.
Як щодо тих людей, які протягом років, десятиліть або всього свого смертного життя, страждають від великих недугів—фізичного, розумового, емоційного характеру? Як щодо тих, хто помирає у дуже юному віці?
Лише два місяці тому, два подружжя, які мали храмові рекомендації, троє дітей-місіонерів повного дня і п’ятеро інших дітей між ними, злетіли на маленькому літаку для невеличкого польоту. Я впевнений, що вони молились про безпеку перед польотом, і палко молилися, коли з їхнім літаком трапилися серйозні механічні проблеми перед падінням. Ніхто не вижив. Як щодо них?
Чи є у хороших людей і дорогих їм людей підстава поставити запитання, виголошене Мормоном: “Чи припинився день чудес?”1
Я зі своїм обмеженим знанням не можу пояснити, чому іноді божественне втручання має місце, а іноді—ні. Але, можливо, нам не вистачає розуміння того, що таке чудо.
Часто ми вважаємо, що чудо—це коли хтось зцілюється, і медицина не може пояснити цього, або коли хтось уникає катастрофічної небезпеки, послухавшись чіткої підказки. Однак поняття чуда, яке визначено як “благотворна подія, здійснена божественною силою, яку смертні люди не розуміють”2, дає краще бачення речей, що є більш вічними за своєю природою. Це визначення також дозволяє нам міркувати над життєво важливою роллю віри в отриманні чуда.
Мороній навчав: “І також ніхто ніколи не творив чудес, як тільки внаслідок своєї віри”3. Аммон проголосив: “Бог надав засіб, щоб людина через віру могла робити справжні чудеса”4. Господь відкрив Джозефу Сміту: “Бо Я є Бог, … і Я покажу чудеса … усім тим, хто вірить у Моє імʼя”5.
Цар Навуходоносор вимагав, щоб Шадрах, Мешах та Авед-Неґо вклонилися золотому бовванові, якого він поставив за бога, погрожуючи: “Якщо ви не поклонитеся … будете вкинені до середини палахкотючої огненної печі”. Після цього він глузував з них, запитуючи: “Хто той Бог, що врятує вас від моїх рук?”6
Ці троє відданих учнів відповіли: “Наш Бог, Якому ми служимо, може врятувати нас з палахкотючої огненної печі. … А якщо ні, нехай буде тобі, о царю, знане, що богам твоїм ми не служимо”7.
Вони були цілком упевнені в тому, що Бог може врятувати їх, “а якщо ні”, вони повністю довіряли Його плану.
Подібним чином старійшина Девід А. Беднар якось запитав молодого чоловіка, який попросив благословення священства: “Якщо наш Небесний Батько воліє, аби через смерть ти молодим перейшов у духовний світ, щоб продовжувати своє служіння, чи є у тебе віра підкоритися Його волі і не бути зціленим?”8 Чи маємо ми віру “не бути зціленим[и]” від наших земних недугів, щоб мати змогу зцілитися на вічність?
Важливе запитання, яке слід обміркувати: “На що ми покладаємо нашу віру?” Чи зосереджена наша віра на тому, щоб просто прагнути полегшення болю й страждань, чи вона твердо зосереджена на Богові Батькові і Його святому плані та на Ісусі Христі і Його Спокуті? Віра в Батька і Сина дозволяє нам розуміти й приймати Їхню волю в той час, як ми готуємося до вічності.
Сьогодні я свідчу про чудеса. Бути дитиною Бога—це чудо9. Отримати тіло за Його образом і подобою—це чудо10. Дар Спасителя—це чудо11. Спокута Ісуса Христа—це чудо12. Потенціал мати вічне життя—це чудо13.
Хоч це і добре молитися і працювати протягом нашого смертного життя задля фізичного захисту і зцілення, найбільше ми маємо бути зосереджені на духовних чудесах, які доступні всім Божим дітям. До якої б раси ми не належали, якої б національності ми не були, що б ми не зробили, якщо ми каємося, що б не зробили нам—всі ми маємо однаковий доступ до цих чудес. Ми живемо серед чуда і попереду нас чекають інші чудеса. В ім’я Ісуса Христа, амінь.