Важливі розмови
Ми не можемо сподіватися, що наші діти якимось чином навернуться. Випадкове навернення не є принципом євангелії Ісуса Христа.
Чи міркували ви коли-небудь над тим, чому Початкове товариство називається “Початковим”? Хоча назва стосується духовного навчання, яке діти отримують у свої ранні роки, як на мене, вона також нагадує про могутню істину. Для нашого Небесного Батька діти ніколи не були другорядними—вони завжди були “початковими”, тобто головними, серед Його пріоритетів1.
Він переконаний, що ми будемо цінувати, поважати і захищати їх як Божих дітей. Це означає, що ми ніколи жодним чином не скривдимо їх ні фізично, ні вербально, ні емоційно, навіть коли напруження або розчарування сягають критичної позначки. Натомість ми цінуємо дітей і робимо все, що можемо, аби подолати злочестя жорстокого поводження. Турбота про них є першочерговим завданням для нас, так само, як і для Нього2.
Якось одна молода мама і тато сиділи за кухонним столом, обговорюючи свій день. Вони почули у кінці коридору якийсь глухий удар. Мама запитала: “Що це було?”
Потім вони почули тихий плач, який линув з кімнати їхнього чотирирічного сина. Вони пробігли через коридор. А там побачили його. Він лежав біля свого ліжка. Мама підняла маленького хлопчика і запитала його, що сталося.
Він сказав: “Я упав з ліжка”.
Вона запитала: “Чому ти впав з ліжка?”
Хлопчик знизав плечима і сказав: “Не знаю. Мабуть я недостатньо посунувся углиб ліжка”.
Цього ранку я хотіла поговорити саме про те , щоб “достатньо посуватися вглиб”. Ми маємо привілей і обов’язок допомагати дітям “достатньо посуватися вглиб” у євангелії Ісуса Христа. І неможливо почати надто рано.
Існує унікальний, особливий час у житті дітей, коли вони мають захист від впливу Сатани. Це той час, коли вони є невинними і не піддаються гріху3. Це священний час для батьків і для дитини. Дітей слід навчати, як словом, так і прикладом, до і після того, як вони досягнуть “років підзвітності перед Богом”4.
Президент Генрі Б. Айрінг навчав: “Ми маємо чудову можливість навчати дітей. Найкращий час для навчання—це раннє дитинство, коли діти ще несприйнятливі до спокус смертельного ворога і вир їхньої особистої боротьби з труднощами ще не заглушив слова істини”5. Таке навчання допоможе їм зрозуміти їхню божественну сутність, їхню мету і дивовижні благословення, які на них чекають завдяки укладанню священних завітів та отриманню обрядів на шляху завітів.
Ми не можемо сподіватися, що наші діти якимось чином навернуться. Випадкове навернення не є принципом євангелії Ісуса Христа. Неможливо ненароком стати таким, як наш Спаситель Якщо ми цілеспрямовані у своїй любові, навчанні й свідченні, то допоможемо своїм дітям уже змалку відчувати вплив Святого Духа. Святий Дух є вкрай важливим для свідчення наших дітей та для їхнього навернення до Ісуса Христа; ми хочемо, щоб вони “завжди памʼята[ли] Його, щоб Його Дух міг бути з ними”6.
Задумайтеся над важливістю сімейних розмов про євангелію Ісуса Христа, важливих розмов, які запрошують Духа. Коли ми проводимо такі розмови з дітьми, то допомагаємо їм створити фундамент, “який є надійним фундаментом, фундаментом, що на ньому, якщо [вони] будують, вони не можуть упасти”7. Коли ми зміцнюємо дитину, ми зміцнюємо сім’ю.
Ці важливі обговорення допомагають дітям:
-
Зрозуміти вчення про покаяння.
-
Мати віру в Христа, Сина живого Бога.
-
Прийняти рішення христитися і отримати дар Святого Духа у восьмирічному віці8.
-
І молитися та ходити праведно перед Господом9.
Спаситель закликав: “Отже, Я даю вам заповідь, навчати цього вільно ваших дітей”10. Чого, як Він сподівається, ми будемо вільно навчати їх?
-
Про Падіння Адама
-
Про Спокута Ісуса Христа
-
Про те, як важливо народитися згори11.
Старійшина Д. Тодд Крістофферсон сказав: “Безсумнівно, супротивник задоволений, коли батьки не турбуються про те, щоб навчати й виховувати своїх дітей, аби ті мали віру в Христа та духовно народилися знову”12.
На противагу, Спаситель хоче, аби ми допомагали дітям “поклад[ати] довіру свою на Того Духа, Який веде чинити добре”13. Щоб так сталося, ми можемо допомагати дітям розуміти, коли вони відчувають Духа, а також усвідомлювати, які вчинки змушують Духа віддалятися. Так вони навчаються каятися і повертатися до світла завдяки Спокуті Ісуса Христа. Це допомагає підтримувати їхню духовну витривалість.
Ми можемо отримувати радість, допомагаючи дітям зміцнювати духовну витривалість у будь-якому віці. Це не повинно бути складним процесом або займати багато часу. Прості щирі розмови допомагатимуть дітям знати не лише те, у що вони вірять, але, найважливіше, чому вони в це вірять. Щирі розмови, які проводяться невимушено і постійно, можуть поглиблювати розуміння дітей і давати їм відповіді. Не дозволяймо, аби через зручність використання електронних приладів, ми перестали навчати і слухати своїх дітей та дивитися їм у вічі.
Рольова гра може стати ще однією можливістю зробити розмову вагомою. Члени сім’ї можуть розігрувати ситуації, в яких їх спокушають або примушують зробити поганий вибір. Такі вправи можуть зміцнювати дітей, готуючи їх до складних ситуацій. Наприклад, ми можемо розіграти ситуацію, а потім обговорити її, запитавши у дітей, що вони зробили б, якби:
-
Їх спокушали порушити Слово мудрості.
-
Якби вони десь побачили порнографію.
-
Якби їх спокушали обманути, вкрасти або списати.
-
Якщо вони чують, що сказане у школі другом або вчителем суперечить їхнім віруванням чи цінностям.
Якщо діти це розіграють, а потім обговорять ще до того, як опиняться непідготовленими серед недружелюбно налаштованих однолітків, вони будуть озброєні “щит[ом] віри, яким [вони] змож[уть] погасити всі вогненні стріли злочестивих”14.
Мій близький друг засвоїв цей важливий урок ще у 18-річному віці. Він вступив на військову службу Сполучених Штатів під час війни між США і В’єтнамом. Його призначили пройти базову підготовку піхотинця. За його словами, підготовка була дуже виснажливою. Він розповідав, що його сержант-інструктор, був жорстоким і бездушним.
Одного разу весь підрозділ у повному бойовому спорядженні рухався маршем в немилосердну спеку. Сержант-інструктор раптом вигукнув наказ упасти на землю і не ворушитися. Він стежив, щоб ніхто не зробив ні найменшого руху. Будь-який рух тягнув за собою серйозні наслідки. Підрозділ більше двох годин страждав від спеки, відчуваючи гнів і незадоволення своїм командиром.
Минули місяці і наш друг уже сам у якості командира вів свій підрозділ крізь в’єтнамські джунглі. І це вже була реальна ситуація, а не тренування. Раптом зверху з дерев навколо них почали лунати постріли. Увесь підрозділ відразу ж заліг, припавши до землі.
Чого чекав ворог? Руху. Будь-який рух спричиняв стрільбу. Мій друг розповідав, що, чекаючи впродовж кількох довгих годин, поки не стемніє, він, не рухаючись і обливаючись потом, лежав у джунглях на землі і думав про свою підготовку. Він згадав, як сильно йому не подобався його сержант-інструктор. А тепер він відчував до нього глибоку вдячність—за те, чого він навчив і як підготував до цієї критичної ситуації. Сержант-інструктор мудро озброїв нашого друга і його підрозділ здатністю знати, що робити, коли бій уже в розпалі. В дійсності, він врятував моєму другові життя.
Як ми можемо робити те саме для наших дітей у духовному плані? Як ми можемо ще краще навчати, зміцнювати і готувати їх задовго до того, як вони опиняться на полі бою життя?15 Як ми можемо запрошувати їх “достатньо посуватися вглиб”? Чи не краще змусити їх “потіти” у безпечному навчальному середовищі домівки, ніж кровоточити на бойових полях життя?
Коли я озираюся назад, то згадую випадки, коли ми з чоловіком почувалися, як сержанти-інструктори, щиро бажаючи допомагати дітям жити за євангелією Ісуса Христа. На мій погляд, пророк Яків висловлює такі самі почуття, кажучи: “Я знову звертаюся до вас; бо я бажаю благополуччя вашим душам. Так, моя стурбованість за вас велика; і ви самі знаєте, що вона завжди була такою”16.
Коли діти навчаються і розвиваються, їхні вірування будуть змінюватися. Але якщо вони належним чином озброєні, то зможуть збільшувати свою віру, відвагу і впевненість навіть серед найсильнішого спротиву.
Алма навчав нас “підготувати свідомість … дітей”17. Ми готуємо підростаюче покоління стати в майбутньому захисниками віри, розуміти, що вони “вільні діяти за своїм бажанням—вибрати шлях вічної смерті або шлях вічного життя”18. Діти заслуговують на те, щоб розуміти цю велику істину: вічність—це не те, стосовно чого можна помилятися.
Тож нехай наші важливі й у той же час прості розмови з дітьми допоможуть їм “насолоджуватися словами вічного життя” зараз, аби вони могли насолоджуватися “вічним життям у світі прийдешньому, саме безсмертною славою”19.
Виховуючи і готуючи дітей, ми поважаємо їхню свободу волі, ми любимо їх усім серцем, навчаємо Божих заповідей і Його дару покаяння, й ми ніколи, ніколи не зневіримося в них. Зрештою, хіба не таким самим чином Господь ставиться до кожного з нас?
Тож рухаймося вперед з непохитною вірою в Христа, знаючи, що ми можемо мати “справжню яскравість надії”20 завдяки нашому сповненому любові Спасителю.
Я свідчу, що Він є для нас відповіддю. У священне ім’я Ісуса Христа, амінь.