Люблю на храм дивитись
Саме у храмі ми можемо отримати запевнення в тому, що сповнені любові родинні зв’язки будуть продовжуватися після смерті й триватимуть вічно.
Мої дорогі брати і сестри, я вдячний за можливість бути з вами на цій першій сесії генеральної конференції. Промовці, музика і молитва запросили Духа, а також відчуття світла та надії.
Це відчуття нагадало мені той перший раз, коли я увійшов у Солт-Лейкський храм. Я був юнаком. Мої батьки були моїми єдиними супутниками того дня. Зайшовши всередину, вони на мить зупинилися, тому що їх вітав храмовий працівник. Я пройшов уперед і на якийсь час залишився на самоті.
Мене привітала маленька сивоволоса жінка у прекрасній білій храмовій сукні. Вона подивилася на мене і усміхнулася, а потім тихенько сказала: “Ласкаво просимо до храму, брате Айрінг”. На якусь мить я подумав, що вона була ангелом, тому що знала моє ім’я. Я не збагнув, що на комір мого піджака було прикріплено маленьку картку з моїм ім’ям.
Я пройшов повз неї і зупинився. Я підвів погляд на високу білу стелю, яка робила кімнату такою світлою, що здавалося, ніби вона простягалася в небеса. У той момент у мене виникла думка у вигляді таких чітких слів: “Я вже був раніше у цьому освітленому місці”. Але потім у моїй свідомості почулися слова, сказані явно не моїм власним голосом: “Ні, ти ніколи не був тут раніше. Ти згадуєш момент, який стався до твого народження. Ти був у священному місці, подібному до цього”.
Зовні наших храмів ми викарбовуємо слова “Святиня для Господа”. Я знаю, що ті слова істинні. Храм—це святе місце, де до нас з легкістю приходить одкровення, якщо наші серця для цього відкриті і ми гідні його отримати.
Пізніше того першого дня я знову відчув той самий Дух. Під час храмової церемонії прозвучали слова, які викликали у мене палання в серці, підтверджуючи, що представлене було істинним. Те, що я відчув, було особистим для мене стосовно мого майбутнього, і стало реальністю через 40 років, коли мене було покликано Господом на служіння.
Те ж саме відчуття я пережив, коли укладав шлюб у храмі в Логані, шт. Юта. Запечатування виконував Президент Спенсер В. Кімбол. У своїй коротенькій промові він дав таку пораду: “Геле і Кеті, живіть так, щоб коли вас покличуть, ви могли з легкістю відгукнутися на поклик”.
Коли він сказав ті кілька слів, я в думках чітко побачив у всіх кольорах крутий пагорб і дорогу, що вела на вершину. Білий паркан пробігав ліворуч від дороги і зникав у низці дерев на вершині пагорба. Крізь дерева ледь проглядав білий будинок.
Через рік я впізнав той пагорб, коли мій тесть віз нас на машині тією дорогою вгору. Це була саме та картина, яку я бачив, коли Президент Кімбол давав свою пораду у храмі.
Діставшись верхівки того пагорба, мій тесть зупинився біля білого будинку. Він сказав нам, що вони з дружиною купують цю нерухомість і що він хотів би, аби його дочка і я жили у гостьовому будинку. Вони житимуть у головному будинку зовсім поруч. Отже, протягом 10 років ми жили у тому затишному родинному гнізді, і майже кожного дня ми з дружиною казали: “Нам треба насолоджуватися цим зараз, бо ми не будемо тут довго”.
Покликання прийшло від відповідального за освіту Церкви, Ніла А. Максвелла. Застереження, дане Президентом Кімболом, щоб бути в змозі “з легкістю відгукнутися на поклик”, стало реальністю. Це був поклик залишити те, що здавалося ідилією в родинному житті, щоб служити в призначенні у місці, про яке мені нічого не було відомо. Наша сім’я була готова залишити ті благословенні часи і те благословенне місце, тому що пророк у святому храмі, місці одкровення, побачив майбутню подію, до якої ми з часом були підготовлені.
Я знаю, що храми Господа—це святі місця. Сьогодні я маю на меті говорити про храми, щоб збільшити ваше і моє бажання бути гідними і готовими до збільшених можливостей храмового досвіду, які чекають на нас.
Для мене найбільшою мотивацією бути гідним храмового досвіду є те, що Господь сказав про Його дома святості:
“І якщо Мої люди збудують дім Мені в імʼя Господа і не дозволять нічому нечистому увійти в нього, щоб його не було осквернено, Моя слава буде на ньому;
Так, і Моя присутність буде там, бо Я ввійду в нього і всі чисті серцем, які ввійдуть у нього, побачать Бога.
Але якщо його буде осквернено, Я не ввійду в нього, і Моєї слави не буде там; бо Я не ввійду в несвяті храми”1.
Президент Рассел М. Нельсон чітко пояснив нам, що ми можемо “бачити” Спасителя у храмі, у тому сенсі, що Він більше не буде для нас незнайомцем. Президент Нельсон сказав такі слова: “Ми розуміємо Його. Ми усвідомлюємо Його роботу і Його славу. І ми починаємо відчувати безмежний вплив Його незрівнянного життя”2.
Якщо ви або я підемо до храму недостатньо чистими, ми не зможемо збагнути силою Святого Духа духовне вчення про Спасителя, яке ми можемо отримати у храмі.
Коли ми гідні отримати таке вчення, тоді, завдяки нашому храмовому досвіду, відбуватиметься зростання надії, радості та оптимізму впродовж нашого життя. Така надія, радість та оптимізм можливі лише завдяки прийняттю обрядів, які виконуються у святих храмах. Саме у храмі ми можемо отримати запевнення в тому, що сповнені любові родинні зв’язки будуть продовжуватися після смерті й триватимуть вічно.
Багато років тому, коли я служив єпископом, один симпатичний юнак противився моєму запрошенню стати гідним, щоб жити з Богом у вічній сім’ї. З войовничістю він розповідав мені про те, як гарно проводив час зі своїми друзями. Я дав йому виговоритися. Потім він розповів мені про пережитий ним момент, який стався під час однієї з вечірок, посеред гучного галасу, коли він раптово зрозумів, що почувався самотнім. Я запитав його, що трапилося. Він сказав, що згадав про те, як маленьким хлопчиком сидів на колінах у матері в її обіймах. У той момент розмови він розплакався. Я сказав йому про те, що, як я знав, було істинним: “Єдиний спосіб, як ти можеш назавжди здобути це відчуття родинних обійм—це самому стати гідним і допомогти іншим отримати обряди запечатування у храмі”.
Нам не відомі подробиці сімейних зв’язків у духовному світі або що станеться після нашого воскресіння. Але ми точно знаємо, що пророк Ілля прийшов, як було обіцяно, щоб привернути серця батьків до дітей, а дітей—до батьків3. І ми знаємо, що наше вічне щастя залежить від наших щирих зусиль запропонувати те ж саме тривале щастя якомога більшій кількості наших родичів.
І так само я прагну досягти успіху, запрошуючи живих членів сім’ї мати бажання стати гідними отримати і шанувати храмові обряди запечатування. Це складова обіцяного збирання Ізраїля в останні дні по обидва боки завіси.
Одна з наших найвеличніших можливостей триває тоді, коли члени нашої сім’ї ще малі. Вони народжуються зі Світлом Христа як даром. Це дозволяє їм відчувати, що є добрим і що поганим. З цієї причини, навіть якщо дивитися на храм або на зображення храму, це може плекати в дитині бажання бути гідною і одного дня мати привілей туди увійти.
Потім може настати день, коли вони, молодь, одержать храмову рекомендацію, щоб виконати у храмі хрищення за померлих. Цей досвід може поглибити їхнє відчуття того, що обряди храму завжди вказують на Спасителя і Його Спокуту. Коли вони усвідомлять, що пропонують людині у духовному світі шанс очиститися від гріхів, зросте їхнє бажання допомогти Спасителю в Його священній роботі, а саме—благословити когось із дітей нашого Небесного Батька.
Я бачив, як сила такого досвіду змінила життя молодої людини. Багато років тому надвечір я пішов з донькою до храму. Вона була останньою, хто виконував хрищення за померлих. Мою дочку попросили залишитися трохи довше, щоб виконати обряди за всіх людей, чиї імена були підготовлені. Вона відповіла: “Так”.
Я бачив, як моя дівчинка входила у христильну купіль. Хрищення почалися. По обличчю моєї маленької дочки щоразу стікала вода, коли її піднімали з води. Її знову і знову запитували: “Можеш ще?” Кожного разу вона відповідала: “Так”.
Як турботливий батько я сподівався, що їй вже дозволять піти. Але я досі пам’ятаю її твердість, коли її запитували, чи може вона зробити ще, і вона тихенько, але рішуче казала: “Так”. Вона продовжувала, доки остання людина у списку того дня не отримала благословення хрищення в ім’я Ісуса Христа.
Коли я вийшов з нею із храму того вечора, я думав про те, що бачив. Дитину було піднято і змінено на моїх очах завдяки служінню Господу в Його домі. Я досі пам’ятаю відчуття світла і спокою, коли ми разом поверталися з храму.
Минули роки. Вона все ще відповідає “так” на запитання Господа, чи буде вона робити щось більше для Нього, навіть коли це дуже важко. Саме це і відбувається завдяки храмовому служінню—воно змінює і підносить нас. Саме тому я сподіваюся на те, що у вас і всієї вашої дорогої сім’ї зростатиме бажання і рішучість бути гідними відвідувати дім Господа так часто, як дозволяють ваші обставини.
Він бажає радо прийняти вас там. Я молюся, щоб ви намагалися розвинути в серцях дітей Небесного Батька бажання іти туди, де вони можуть відчути себе ближче до Нього, і щоб ви також запрошували своїх предків підготуватися, щоб бути з Ним і з вами вічно.
Ці слова можуть належати нам:
Люблю на храм дивитись.
Колись туди піду.
Я буду там молитись
І відповідь знайду.
Храм—це Божий дім, це дім краси,
Він сповнений любові.
Буду жити так, щоб в храм ввійти
Я змалку був готовий4.
Я урочисто свідчу, що ми—діти люблячого Небесного Батька. Він обрав Свого Улюбленого Сина, Ісуса Христа, стати нашим Спасителем і Викупителем. Єдиний шлях, яким ми можемо повернутися, щоб жити з Ними і з нашою сім’єю, пролягає через обряди святого храму. Я свідчу, що Президент Рассел М. Нельсон тримає і використовує всі ключі священства, завдяки яким вічне життя стає можливим для всіх Божих дітей. Я свідчу про це у священне ім’я Ісуса Христа, амінь.