Так-бо Бог полюбив нас
Так-бо Бог полюбив нас, що дав Сина Свого Однородженого, щоб Він нас не засудив, а спас.
“Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” (Іван 3:16). Коли я вперше побачив цей вірш, це сталося не в церкві чи під час домашнього сімейного вечора. Я дивився якусь спортивну подію по телевізору. Незалежно від того, який канал я вмикав і яку гру я дивився, принаймні одна людина тримала плакат з написом “Іван 3:16”.
Такою ж мірою я полюбив і вірш 17: “Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся”.
Бог послав Ісуса Христа, Свого єдиного Сина у плоті, щоб Він віддав Своє життя за кожного з нас. Він зробив це, бо любить нас і створив план для кожного з нас, щоб ми повернулися додому до Нього.
Але цей план не є якимось загальним чи широким, щоб він міг бути для всіх. Він є особистим планом, створеним люблячим Небесним Батьком, Який знає наші серця, наші імена і те, що Він хоче, аби ми робили. Чому ми в це віримо? Бо цього нас вчать Писання.
Мойсей неодноразово чув звернення Небесного Батька до нього: “Мойсею, сину Мій” (див. Мойсей 1:6; див. також вірші 7, 40). Авраам дізнався про те, що був сином Бога, вибраним для виконання його місії до свого народження (див. Авраам 3:12, 23). Завдяки руці Бога Естер зайняла впливове становище, щоб врятувати свій народ (див. Естер 4). Бог також довірився молодій жінці, служниці, щоб та свідчила про живого пророка, аби Наамана було зцілено (див. 2 Царів 5:1–15).
Мені особливо подобається той чоловік, невисокого зросту, який заліз на дерево, щоб побачити Ісуса. Спаситель знав, що він був там, зупинився, подивився вгору на гілки і сказав такі слова: “Закхею, … зійди … додолу” (Лука 19:5). Ми також не можемо забути про 14-річного хлопчину, який пішов у гай і дізнався, наскільки особистим є цей план: “[Джозефе,] це Мій Улюблений Син, слухай Його!” (Джозеф Сміт—Історія 1:17).
Брати і сестри, ми є зосередженням плану Небесного Батька і причиною місії нашого Спасителя. Кожен з нас особисто є Їхньою роботою та Їхньою славою.
Для мене жодна книга Писань не ілюструє це так чітко, як моє вивчення Старого Завіту. Розділ за розділом ми знаходимо приклади того, наскільки Небесний Батько і Єгова залучені до нашого життя.
Недавно ми вивчали написане про Йосипа, улюбленого сина Якова. Змолоду Йосип був щедро благословенний Господом, проте переживав великі випробування через своїх братів. Два тижні тому багатьох з нас зворушило те, як Йосип пробачив своїх братів. У посібнику За Мною йдіть ми читаємо: “Багато в чому життя Йосипа містить паралелі з життям Ісуса Христа. І хоча наші гріхи змусили Його сильно страждати, Спаситель пропонує нам прощення, рятуючи усіх нас від долі набагато гіршої, ніж голод. Незалежно від того, чи треба нам отримати прощення самим чи пробачити когось—здебільшого нам усім потрібне і те й інше,—приклад Йосипа спрямовує нас до Спасителя, справжнього джерела зцілення і примирення”1.
Мій улюблений урок з цієї розповіді пов’язаний з братом Йосипа, Юдою, який відіграв роль в особистому плані Бога для Йосипа. Коли брати змовилися проти Йосипа, Юда переконав їх не позбавляти Йосипа життя, а продати його в рабство (див. Буття 37:26–27).
Багато років по тому Юда з братами мав привести свого наймолодшого брата, Веніямина, до Єгипту. Їхній батько спочатку чинив спротив цьому. Але Юда пообіцяв Якову, що приведе Веніямина назад додому.
У Єгипті виявилося, що обіцяння Юди буде не так просто виконати. Молодого Веніямина було помилково звинувачено у злочині. Юда, дотримуючись свого обіцяння, запропонував себе бути ув’язненим замість Веніямина. “Бо,—сказав він,—як я прийду до батька свого, а юнака зо мною нема?” (Див. Буття 44:33–34). Юда рішуче прагнув виконати своє обіцяння і безпечно повернути Веніямина. Чи ви інколи відчуваєте до інших те, що Юда відчував до Веніямина?
Чи не це відчувають батьки до своїх дітей? Що відчувають місіонери до тих, кому служать? Що провідники Початкового товариства і молоді відчувають до тих, кого вони навчають і люблять?
Незалежно від того, ким ви є або в яких обставинах ви зараз перебуваєте, хтось відчуває до вас те саме. Хтось хоче повернутися з вами до Небесного Батька.
Я вдячний за тих, хто ніколи не залишає нас, хто продовжує виливати свої душі в молитві за нас і хто продовжує навчати й готувати нас для повернення додому до нашого Небесного Батька.
Недавно один дорогий друг провів 233 дні у лікарні через COVID-19. Протягом цього часу його померлий батько завітав до нього і попросив передати своїм онукам послання. Навіть з того боку завіси цей добрий дідусь бажав допомогти своїм онукам повернутися до їхнього небесного дому.
Все частіше учні Христа пригадують “Веніяминів” у своєму житті. По всьому світу вони почули заклик сучасного пророка Бога, Президента Рассела М. Нельсона. Молоді чоловіки та молоді жінки долучаються до молодіжного батальйону Господа. Окремі особи та сім’ї простягають руку допомоги людям у дусі служіння—люблять своїх друзів і ближніх, діляться з ними і запрошують їх прийти до Христа. Молодь і дорослі пам’ятають свої завіти і дотримуються їх—наповнюють Божі храми, знаходять імена померлих родичів і виконують за них обряди.
Чому персоналізований план Небесного Батька для нас включає допомогу іншим повернутися до Нього? Бо саме так ми стаємо схожими на Ісуса Христа. Зрештою, розповідь про Юду і Веніямина навчає нас про Спасителеву жертву заради нас. Через Свою Спокуту Він віддав Своє життя, щоб повернути нас додому. Слова Юди є виявом Спасителевої любові: “Як я прийду до батька свого, а [вас] зо мною нема?” Ці слова можуть бути й нашими як тих, хто займається збиранням Ізраїля.
Старий Завіт сповнений чудес і лагідних милостей, які є відмінною ознакою плану Небесного Батька. У 2 Царів 4 фрази “сталося певного дня” і “одного разу” використовуються тричі, щоб наголосити на тому, що важливі події відбуваються за розкладом Бога і жодна деталь не є замалою для Нього.
Мій новий друг, Пол, свідчив про цю істину. Пол виріс у сімʼї, в якій інколи жорстоко поводилися і завжди нетерпимо ставилися до релігії. Проходячи навчання на військовій базі у Німеччині, він помітив двох сестер, які наче випромінювали духовне світло. На запитання, чому вони так відрізняються від інших, вони відповіли, що належать до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.
Невдовзі Пол почав зустрічатися з місіонерами і його запросили до Церкви. Наступної неділі, коли він вийшов з автобуса, то помітив двох чоловіків у білих сорочках і краватках. Він запитав їх, чи були вони старійшинами Церкви. Вони ствердно відповіли, тож Пол пішов з ними.
Під час зборів проповідник вказував на когось із присутніх і просив їх свідчити. Наприкінці кожного свідчення барабанщик салютував на барабанах, а зібрання вигукувало: “Амінь”.
Коли проповідник вказав на Пола, він встав і сказав: “Я знаю, що Джозеф Сміт був пророком, і що Книга Мормона—істинна”. Барабанного салюту не було і ніхто не вигукнув: “Амінь”. Пол зрештою усвідомив, що опинився не у тій церкві. Згодом Пол знайшов потрібне йому місце й охристився.
У день хрищення Пола один незнайомий член Церкви сказав йому: “Ти врятував моє життя”. За кілька тижнів до того цей чоловік вирішив знайти іншу церкву і пішов на збори, де лунали барабани і вигукували: “Амінь”. Коли той чоловік почув, як Пол свідчив про Джозефа Сміта і Книгу Мормона, то усвідомив, що Бог знав про нього, про його труднощі і мав для нього план. Для Пола і того чоловіка настав таки той день!
Ми також знаємо, що Небесний Батько має особистий план щастя для кожного з нас. Оскільки Бог послав Свого Улюбленого Сина заради нас, чудеса будуть “відбуватися у той день”, який необхідний для виконання Його плану.
Я свідчу, що цього року ми зможемо більше дізнатися про Божий план для нас зі Старого Завіту. Ця священна книга навчає про роль пророків у неспокійні часи і про Божу руку у світі, в якому панувало збентеження і розбрат. У ній також розповідається про смиренних віруючих, які з відданістю дивилися вперед і очікували на пришестя нашого Спасителя, як і ми дивимося вперед і готуємося до Його Другого пришестя—Його давно пророкованого, славетного повернення.
А до того часу ми можемо й не бачити нашими природними очима план Бога стосовно усіх аспектів нашого життя (див. Учення і Завіти 58:3). Але ми можемо пам’ятати відповідь Нефія, коли він стикався з тим, чого не розумів: хоча він і не знав значення усього, він все ж знав, що Бог любить Своїх дітей (див. 1 Нефій 11:17).
Я свідчу про це цього чудового ранку Суботнього дня. Давайте запишемо це у своїх серцях і дозволимо наповнити наші душі миром, надією та вічною радістю: так-бо Бог полюбив нас, що дав Сина Свого Однородженого, щоб Він нас не засудив, а спас. В ім’я Ісуса Христа, амінь.