Трепет перед Христом і Його євангелією
Нехай спогад про те, що бачили наші очі і відчули наші серця, збільшує наше здивування спокутною жертвою Спасителя.
У мене є хороший друг, видатний професор університету на пенсії, плідний автор і, понад усе, відданий учень Ісуса Христа. Він десятки разів відвідував Святу Землю, щоб брати участь у конференціях, проводити наукові дослідження та екскурсії. За його словами, щоразу, коли він відвідує землю, якою ходив Ісус, він дивується, оскільки безумовно дізнається щось нове, дивовижне та захоплююче про Спасителя, Його земне служіння та Його улюблену батьківщину. Трепет, з яким мій друг розповідає про все, що дізнається на Святій Землі, заразливий і саме це захоплення лягло в основу його чудових досягнень та академічних пошуків протягом його життя.
Слухаючи про його досвід і відчуваючи його ентузіазм, я міркував настільки сильнішим має бути, так би мовити, духовний подив, який ми можемо і маємо відчувати щодо євангелії Ісуса Христа, та змін, які вона може зробити в нашому учнівстві та у нашій подорожі до вічного життя. Подив, який я маю на увазі,—це відчуття емоцій, благоговіння чи здивування, характерне для всіх, хто щиросердно зосереджує своє життя на Спасителі та Його вченнях і хто смиренно визнає Його присутність у своєму житті. Таке відчуття подиву, натхнене впливом Святого Духа, стимулює ентузіазм, щоб жити з радістю за вченням Христа1.
У Писаннях є кілька прикладів, як виявляється це відчуття. Наприклад, пророк Ісая висловлював глибину своєї вдячності Господу радісною втіхою в Ньому2. Ті, хто слухали проповідування Ісуса в синагозі в Капернаумі, дивувались Його науці і тій силі, з якою Він навчав3. Саме це почуття пронизало кожну фібру серця юного Джозефа Сміта, коли він прочитав у Біблії перший розділ послання Якова, що спонукало його шукати Божої мудрості4.
Мої улюблені брати і сестри, якщо ми справді з трепетом ставимося до Ісуса Христа і Його євангелії, то ми щасливіші, у нас більше запалу до Божої роботи і ми визнаємо руку Господа у всьому. Крім того, наше вивчення Божих слів стає змістовнішим; наші молитви—цілеспрямованішими; наше поклоніння—благоговійнішим; наше служіння в Божому Царстві—невтомнішим. Усе це сприяє тому, що вплив Святого Духа стає все частішим у нашому житті5. Таким чином наше свідчення про Спасителя та Його євангелію зміцнюватиметься, ми будемо сприяти тому, щоб “Христос проживав в нас”6 і житимемо, “бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, … збагачуючись у ній з подякою”7. Коли ми живемо таким чином, то стаємо духовно стійкішими і захищенішими від того, щоб потрапити в пастку духовної апатії.
Така апатія характеризується поступовою втратою стимулу, щоб повноцінно жити за Господньою євангелією. Загалом вона починається коли ми відчуваємо, що вже досягли всіх необхідних для нашого щастя знань і благословень. Це, так би мовити, самовдоволення змушує нас сприймати євангельські дари як належне, і з того моменту ми ризикуємо почати нехтувати нашим регулярним зануренням в основи євангелії Ісуса Христа8 і завітами, які ми уклали. В результаті ми поступово віддаляємося від Господа, послаблюючи нашу здатність “слухатися Його”9, стаючи байдужими та нечутливими до величі Його роботи. Сумніви щодо вже отриманих нами істин проникають у наш розум і серце, роблячи нас вразливими для спокус ворога10.
Пастор Ейден Уілсон Тозер, відомий письменник і доблесний християнин, написав: “Самовдоволення є смертельним ворогом будь-якого духовного зростання”11. Чи не саме це сталося з народом Нефія незабаром після народження Христа? Вони “почали все менше й менше дивуватися ознаці або дивові з небес, … [не вірячи] всьому тому, що вони чули і бачили”. Таким чином Сатана “засліпив їм очі і повів їх геть, щоб вони повірили, що вчення Христа було нерозумним і марним”12.
Мої улюблені брати і сестри, у Своїй досконалій і безмежній любові та знаючи нашу людську природу13, Спаситель підготував шлях, щоб нам не потрапити в пастку духовної апатії. Запрошення Спасителя відкриває перед нами ширшу перспективу, особливо з огляду на складний світ, у якому ми живемо: “Учись від Мене і слухай Мої слова; ходи в лагідності Мого Духа, і ти матимеш мир у Мені”14. Приймаючи це запрошення від Спасителя, ми демонструємо своє смирення, бажання навчатися і наше сподівання стати більш схожими на Нього15. Це запрошення також включає служіння Йому та Божим дітям “усім своїм серцем, могутністю, розумом і силою”16. В основі наших зусиль у цій подорожі, звичайно ж, лежать дві великі заповіді: любити Господа, Бога нашого, і любити ближнього, як самого себе17.
Цей вид поведінки є частиною божественного характеру Ісуса і був очевидним у всьому, що Він робив під час Свого земного служіння18. Тому, коли ми свідомо й по-справжньому налаштовуємо себе, щоб звертатися до Нього й навчатися з Його досконалого прикладу19, ми краще пізнаємо Його. У нас зростає ентузіазм і бажання втілити у своєму житті найвищий стандарт того, як ми повинні жити, приклад, який ми повинні подавати, і заповіді, яких ми повинні дотримуватися. Ми також набуваємо додаткового розуміння, мудрості, милості та розвиваємо божественний характер у ставленні до Бога та наших ближніх20. Я можу запевнити вас, що наша здатність відчувати вплив і любов Спасителя буде посилюватися в нашому житті, збільшуючи нашу віру, наше бажання діяти праведно і мотивацію служити Йому та іншим21. Крім того, наша вдячність за благословення та випробування у земному житті зміцниться і стане частиною нашого справжнього поклоніння22.
Мої дорогі друзі, все це посилює наше духовне захоплення євангелією і спонукає нас радісно дотримуватися завітів, які ми укладаємо з Господом, навіть у розпал наших випробувань і проблем. Звичайно ж, щоб досягти цих результатів, нам потрібно зі справжнім наміром і вірою зануритися у вчення Спасителя23, прагнучи втілювати Його якості у нашому способі життя24. Крім того, нам слід наближатись до Нього через наше покаяння25, прагнучи у своєму житті Його прощення та викупної сили і виконуючи Його заповіді. Сам Господь пообіцяв, що Він випростує наші стежки, якщо ми будемо довіряти Йому всім своїм серцем, визнаючи Його на всіх дорогах своїх і не покладаючись на власне розуміння26.
Чоловік, якого я нещодавно зустрів, на ім’я Уес, і який присутній сьогодні на конференції, прийняв запрошення Христа дізнатися про Нього та Його євангелію і почав відчувати трепет перед Його любов’ю після того, як провів 27 років дуже далеко від шляху завітів. Він сказав мені, що одного дня з ним зв’язався через Facebook місіонер, старійшина Джонс, який був тимчасово призначений служити у районі Уеса перед тим, як відправитися на свою початково призначену місію в Панамі. Коли старійшина Джонс натрапив на профіль Уеса, навіть ще не знаючи, що він уже є членом Церкви, то відчув скерування від Святого Духа і зрозумів, що йому слід негайно зв’язатися з Уесом. Він швидко відгукнувся на це спонукання. Уес був вкрай здивований цим несподіваним контактом і почав усвідомлювати, що Господь знає про нього, незважаючи на його віддаленість від шляху завітів.
З того моменту Уес почав часто спілкуватися з місіонерами. Старійшина Джонс і його напарник щотижня служили йому та ділилися духовними посланнями, що допомогло Уесу відновити свій трепет перед Спасителем і Його євангелією. Це знову запалило полум’я його свідчення про істину і любов Спасителя до нього. Уес відчув мир, який приходить від Утішителя, і здобув силу, необхідну, щоб повернутися до кошари. Він розповів мені, що цей досвід повернув його духовно та емоційно до життя і допоміг йому позбутися почуттів гіркоти, накопичених роками у важких випробуваннях, через які він пройшов.
Як зауважив мій вищезгаданий вдумливий друг-професор, завжди є щось прекрасне та захоплююче у тому, щоб пізнавати Ісуса Христа та Його євангелію27. Господь дав чудові обіцяння, які поширюються на всіх, зокрема й на тих з нас, хто прагне дізнаватися про Нього та застосовувати Його слова у своєму житті. Він сказав Еноху: “Ось, Мій Дух [має бути] на тобі, отже, усі твої слова Я виправдаю; і гори тікатимуть перед тобою, і ріки звернуть зі своєї течії; і ти житимеш у Мені, а Я в тобі; тож, іди зі Мною”28. Через Свого слугу царя Веніямина Він проголосив: “І ось, через той завіт, який ви склали, вас будуть називати дітьми Христа, Його синами, і Його дочками; бо знайте, цього дня Він духовно народив вас; бо ви кажете, що ваші серця змінилися через віру в Його імʼя; отже, ви народилися від Нього і стали Його синами і Його дочками”29.
Тому, якщо ми щиро й постійно прагнутимемо пізнавати Спасителя і наслідувати Його приклад, я обіцяю вам, в Його ім’я, що Його божественні якості будуть записані в нашому розумі і серці30, що ми станемо більш схожими на Нього і що ми будемо ходити з Ним31.
Мої улюблені брати і сестри, я молюся, щоб ми завжди відчували трепет перед Ісусом Христом і Його цілковитою, нескінченною та досконалою любов’ю. Нехай спогад про те, що бачили наші очі і відчули наші серця, збільшує наше здивування спокутною жертвою Спасителя, яка може зцілити нас від наших духовних та емоційних ран і допомогти нам наблизитися до Нього. Дивуймося величним обіцянням, які Батько має у Своїх руках і які Він приготував для вірних:
“Царство ваше, і благословення його ваші, і багатства вічності ваші.
І того, хто сприйматиме все з вдячністю, буде уславлено”32.
Ісус є Викупителем світу, і це Його Церква. Я свідчу про ці істини у найдивовижніше, святе і величне ім’я нашого Спасителя, Ісуса Христа, амінь.