Бути відважними учнями в останні дні
Будьмо впевненими, відважними, не полохливими, вірними, давайте не виправдовуватися і не боятися, коли ми тримаємо Господній світоч в ці останні дні.
Моральний вибір—це дорогоцінний дар Бога кожній Його дитині1. Ми “вільні вибрати волю і вічне життя через великого Посередника для всіх людей, або вибрати неволю і смерть, у полоні та під владою диявола”2. Бог не буде змушувати нас робити добро, а диявол не може змусити нас робити зло3. Хоча дехто може думати, що моральність—це боротьба між Богом і супротивником, за словом Cпасителя “Сатані закрили рот і вигнали. … Це [наша] сила випробовується—не Божа”4.
Наприкінці ми пожнемо те, що посіяли, завдяки своїм рішенням протягом життя5. Отже, що загальна сума наших думок, бажань, слів і дій говорить про нашу любов до Спасителя, Його обраних слуг і Його відновленої Церкви? Чи наші завіти хрищення, священства та храмові завіти мають для нас більше значення, ніж хвала світу чи кількість “лайків” у соціальних мережах? Чи наша любов до Господа та Його заповідей сильніша за нашу любов до чогось чи до когось іншого у цьому житті?
Супротивник і його послідовники завжди прагнули зруйнувати роботу Христа і Його пророків. Заповіді Спасителя у сьогоднішньому світі, якщо повністю не ігноруються, то видозмінюються багатьма до безглуздості. Божих посланців, які навчають “незручних” істин, часто зневажають. Навіть Самого Спасителя називали “чоловік ось, ласун і пʼяниця”6, звинувачуючи у порушенні суспільних настроїв та збудженні ворожнечі. Слабкі й підступні душі “умовлялися, як зловити на слові Його”7, і Його “секті” перших християн “скрізь … спротивля[ли]ся”8.
Спаситель і Його перші послідовники мали справу з серйозним внутрішнім й зовнішнім протистоянням, і з нами відбувається те саме. Сьогодні майже неможливо відважно жити за своєю вірою, не маючи направлених на нас час від часу кількох реальних і віртуальних пальців зневаги зі світу. Якщо ми впевнено слідуємо за Спасителем, це винагороджується, але інколи ми можемо потрапити під вплив тих, хто проповідує філософію “їжте, пийте і звеселяйтеся”9, де віра в Христа, послух і покаяння замінюються ілюзією, що Бог виправдає маленький гріх, бо Він нас дуже любить.
Хіба говорячи “чи [Своїм] власним голосом, чи голосом [Його] слуг10, Спаситель не сказав про наші дні, що “настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів” і що багато людей “слух свій від правди відвернуть та до байок нахиляться”11? Хіба Він не волав, що “надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей”12? Хіба Він не попереджав, що “із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою”13? Хіба Він не передбачав, що “зло назива[тимуть] добром, а добро злом”14 і що “вороги чоловікові [будуть] домашні його”15?
А як щодо нас? Чи нам слід лякатися чи боятися? Чи нам слід жити за своєю релігією на глибині перископа? Ні в якому разі! З вірою в Христа нам не слід боятися ганьби від людей чи лякатися їхніх образ16. Якщо ми зі Спасителем на чолі та сучасними пророками, які скеровують і направляють нас, то “хто проти нас”17? Будьмо впевненими, відважними, не полохливими, вірними, давайте не виправдовуватися і не боятися, коли ми тримаємо Господній світоч в ці останні дні18.
Спаситель пояснив: “Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. … Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм”19.
Отже, хоча деякі віддають перевагу Богу, який не дає заповідей, давайте сміливо свідчити словами старійшини Д. Тодда Крістофферсона, що “Бог, який не висуває ніяких вимог, є функціональним еквівалентом Бога, який не існує”20.
Хоча дехто хотів би вибирати, яких заповідей дотримуватися, давайте ж з радістю приймемо запрошення Спасителя “жи[т]и кожним словом, яке виходить з уст Божих”21.
Хоча дехто вважає, що Господь і Його Церква виправдовують, коли робиться “те, що [наше] серце бажає”22, давайте відважно проголошувати, що неправильно “прихилятися до більшости, щоб перегнути правду”23, оскільки “більшість не може зробити правильним те, що Бог проголосив як неправильне”24.
“О памʼятай, памʼятай, … які суворі [проте звільняючі] заповіді Бога”25. Коли ми ясно навчаємо цих заповідей, це іноді може розглядатися як акт нетерпимості. Тож давайте з повагою продемонструємо, що любити дитину Бога, яка має вірування, відмінні від наших, не тільки можливо, але й важливо.
Ми можемо приймати й поважати інших, не схвалюючи їхніх вірувань чи дій, які не відповідають Господній волі. Немає потреби жертвувати істиною на вівтарі привітності та соціальної прийнятності.
Сіон та Вавилон не сумісні. “Ніхто двом панам служити не може”26. Давайте всі пам’ятати проникливе запитання Спасителя: “Що звете ви Мене: Господи, Господи, та не робите того, що Я говорю?”27
Виявляймо нашу любов до Господа через щирий добровільний послух.
Якщо ви відчуваєте, що ви застрягли між своїм учнівством і світом, пам’ятайте, що ваш люблячий Спаситель “посилає запрошення …, бо руки милості простерті до [вас], і Він каже: Покайтеся, і Я прийму вас”28.
Президент Рассел М. Нельсон навчав, що Ісус Христос “виконуватиме деякі зі Своїх найвеличніших справ від цього часу і до того, коли Він прийде знов”29. Проте він також говорив, що “ті, хто обирають шлях Господа, скоріш за все будуть зазнавати переслідувань”30. Часом у нашому житті ми “сподоби[мо]сь прийняти зневагу за Ймення Господа Ісуса”31, коли дозволимо, “щоб Його голос мав пріоритет над будь-яким іншим голосом”32.
“Блаженний,—сказав Спаситель,—хто через Мене спокуси не матиме!”33 В іншому місці ми дізнаємося, що “мир великий для тих, хто кохає Закона Твого, і не мають вони спотикання”34. Не мають! Тож давайте запитаємо себе: “Чи я терплю деякий час, але коли утиск або переслідування настають за слово, я зараз спокушаюся?”35 Чи я твердо збудувався на камені Ісуса Христа та Його слуг?”
Моральні релятивісти стверджують, що істина є лише соціально прийнятим уявленням, що не існує моральних абсолютів. Насправді ж вони кажуть, що гріха немає36, “що б людина не зробила, то не є злочин”37, тим самим проповідуючи філософію, авторством якої гордиться супротивник! Тому остерігаймося вовків в овечій шкурі, які постійно вербують і “часто використову[ють] свій “інтелектуальний скепсис” як виправдання власної гріховної поведінки”38.
Якщо ми дійсно хочемо бути відважними учнями Христа, ми знайдемо для цього спосіб. Інакше супротивник запропонує принадливі альтернативи. Але нам як вірним учням “не потрібно ні вибачатися за свої переконання, ні відступати від того, що, як ми знаємо, є істинним”39.
На завершення, маю сказати про 15 слуг Божих, які сидять поруч зі мною. Тоді як мирські люди “говорять провидцям: Не бачте! а пророкам: Не пророкуйте”40, віруючих “увінчано благословеннями згори, так, і заповідями немало, і одкровеннями у свій час”41.
Не дивно, що ці люди часто стають громовідводами для тих, хто не задоволений Словом Божим, як його проголошують пророки. Ті, хто не приймають пророків, не усвідомлюють, що “жодне пророцтво в Писанні від власного вияснення не залежить” і не є результатом волі людини, “а звіщають його [зараз] святі Божі мужі, проваджені Духом Святим”42.
Подібно Павлу, ці Божі чоловіки “не соромилися засвідчення Господа нашого” і є Його “в’язнями”43, тобто учення, якого вони навчають, походить не від них, а від Того, Хто покликав їх. Подібно Петру, вони “не можуть не казати про те, що [вони] бачили й чули”44. Я свідчу, що Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох є добрими і чесними людьми, які люблять Бога та Його дітей і яких Він любить. Їхні слова нам слід сприймати як з Господніх власних уст, “з усім терпінням і вірою. Бо як будете робити це, ворота пекла не переможуть [нас] … і Господь Бог розжене сили темряви перед [нами]”45.
“Жодна нечиста рука не може зупинити прогрес цієї роботи”46, вона тріумфально просуватиметься з вами чи зі мною або ж без нас, тож “виберіть собі сьогодні, кому будете служити“47. Нехай вас не обманюють і не лякають гучні ворожі шуми, які лунають з великої та просторої будівлі. Їхні відчайдушні децибели не зрівняються із спокійним впливом тихого, негучного голосу на скрушені серця та упокорені душі.
Я свідчу, що Христос живий, що Він наш Спаситель та Викупитель і що Він керує Своєю Церквою через Перше Президентство й Кворум Дванадцятьох Апостолів, таким чином запевняючи, що ми не “хитаємося і [не] захоплюємося від усякого вітру науки”48.
“Справжні учні Ісуса Христа,—навчав Президент Нельсон,—готові виділятися, говорити і відрізнятися від людей світу. Вони—безстрашні, віддані і сміливі”49.
Брати і сестри, це добрий день, щоб бути добрим! У священне ім’я Ісуса Христа, амінь.