Четвертий день
Якщо ми просуватимемося вперед з вірою в Ісуса Христа, то четвертий день завжди настане. Він завжди прийде нам на допомогу.
Як нам нагадали вранці, сьогодні — Вербна неділя, яка знаменує собою тріумфальний в’їзд Спасителя в Єрусалим і початок страсного тижня, що передував Його великій Спокуті, яка включатиме в себе Його страждання, розп’яття і Воскресіння.
Незадовго до Свого передріченого у пророцтві входження у місто Ісус Христос присвячував весь Свій час священнослужінню, коли отримав звістку від Своїх близьких подруг, Марії та Марти, про хворобу їхнього брата Лазаря1.
Хоча хвороба Лазаря була серйозною, Господь “зостався два дні на тім місці, де був. Після ж того говорить до учнів: “Ходімо знову в Юдею”2. Перш ніж вирушити у подорож до оселі Своїх друзів у Віфанію, Ісус “просто сказав [Своїм учням]: “Умер Лазар”3.
Коли Ісус прийшов у Віфанію і зустрів спочатку Марту, а потім і Марію, то кожна з них, можливо, через розчарування, оскільки Він прибув надто пізно, вітала Його, кажучи: “Коли б, Господи, був Ти отут, — то не вмер би мій брат”4. Також Марта вигукнула: “Уже, Господи, чути [сморід], — бо чотири вже дні він у гробі”5.
Ці чотири дні мали важливе значення для Марії та Марти. На думку деяких рабиністичних шкіл, вважалося, що дух померлого залишається з тілом протягом трьох днів, даючи надію на те, що людина ще може ожити. Однак на четвертий день надії на це вже не було, можливо, тому, що тіло починало розкладатися і відчувався сморід6.
Марія та Марта були у відчаї. “А Ісус , як побачив, що плаче [Марія], … то в дусі розжалобився та й зворушився Сам,
і сказав: “Де його ви поклали?” Говорять Йому: “Іди, Господи, та подивися!”7
Саме тоді ми бачимо одне з найбільших чудес, які Спаситель вчинив під час Свого земного священнослужіння. Спочатку Господь сказав: “Відваліть цього каменя!”8 А потім, подякувавши Своєму Батькові, “Він скричав гучним голосом: “Лазарю, — вийди сюди!”
І вийшов померлий, по руках і ногах обв’язаний пасами, а обличчя у нього було перев’язане хусткою. Ісус каже до них: “Розвʼяжіть його та й пустіть, щоб ходив”9.
Подібно до Марії та Марти, ми маємо можливість набути всього досвіду, притаманного смертному життю, навіть пізнати, що таке скорбота10 і слабкість11. Кожен із нас зазнаватиме душевного болю, що супроводжує втрату близької людини. На нашому земному шляху нас може спіткати особиста недуга; або на виснажливу хворобу може захворіти близька нам людина; можуть бути депресія, тривожність чи інші проблеми із психічним здоров’ям, фінансові труднощі, зрада, гріх. Іноді це супроводжується відчуттям безнадійності. І я не виняток. Як і ви, я пережив безліч випробувань, які можна очікувати у цьому житті. Мені дуже подобається ця історія про Спасителя і те, чого вона вчить мене про наші стосунки з Ним.
Під час наших найбільших тривог ми, подібно до Марії та Марти, шукаємо Спасителя або просимо Батька про Його Божественне втручання. Ця історія про Лазаря навчає нас принципів, які можна застосовувати у нашому власному житті, коли ми стикаємося зі своїми особистими проблемами.
Коли Спаситель прибув до Віфанії, всі вже втратили надію на спасіння Лазаря — минуло чотири дні, і він був мертвий. Іноді під час наших власних випробувань нам здається, що Христос дуже запізнився, і ми навіть можемо відчувати, що втрачаємо свою надію та віру. Ось моє свідчення: якщо ми просуватимемося вперед з вірою в Ісуса Христа, то четвертий день завжди настане. Христос завжди прийде до нас на допомогу чи поверне до життя наші надії. Він пообіцяв:
“Серце ваше нехай не тривожиться”12.
“Я не кину вас сиротами, — Я прибуду до вас!”13
Іноді може здаватися, що Він не приходить до нас, доки не настане цей, образно кажучи, четвертий день, коли будь-яка надія вже здається втраченою. Але чому так пізно? Президент Томас С. Монсон навчав: “Наш Небесний Батько, Який дає нам так багато причин для радості, також знає, що ми навчаємося, зростаємо і стаємо сильнішими, коли стикаємося з необхідними нам випробуваннями та проходимо через них”14.
Навіть пророк Джозеф Сміт набув колосального досвіду “четвертого дня”. Пам’ятаєте його благання? “О Боже, де Ти? І де те шатро, що покриває Твоє сховище?”15 Покладаючи свою довіру на Нього, ми можемо очікувати подібної до цієї відповіді: “Мій сину [або Моя доню], мир душі твоїй; твоя скрута і твої страждання будуть лише на короткий час”16.
Ще одна думка, яку ми можемо почерпнути з історії про Лазаря, така: якою може бути наша власна роль у тому божественному втручанні, якого ми шукаємо. Коли Ісус підійшов до гробниці, Він, по-перше, сказав тим, хто був біля неї: “Відваліть цього каменя!”17 Із тією силою, яку мав Спаситель, чи не міг Він Сам дивовижним чином зрушити той камінь без жодних зусиль? Це було б вражаючим видовищем і незабутньою подією, але Він сказав людям: “Відваліть цього каменя!”
По-друге, Господь “скричав гучним голосом: “Лазарю, вийди сюди!”18 Чи не справило би це на людей більше враження, якби Господь Сам дивовижним чином поставив Лазаря в отворі, щоб натовп одразу побачив його, коли камінь було відвалено?
По-третє, коли Лазар вийшов, він був “по руках і ногах обв’язаний пасами, а обличчя у нього було перев’язане хусткою. Ісус каже до них: “Розвʼяжіть його та й пустіть, щоб ходив”19. Я впевнений, що Господь міг зробити так, щоб Лазар постав у отворі, вже чистий і приступний, з акуратно складеними похоронними пасами.
Чому важливо звернути на це увагу? У кожному з цих трьох випадків було щось спільне — у жодному з них не вимагалося застосування божественної сили Христа. Те, що могли зробити Його учні, Він доручав їм. Учні, безумовно, самі могли зрушити камінь; Лазар, будучи воскрешений, міг стояти і постати в отворі печери; і ті, хто любив Лазаря, могли допомогти йому зняти похоронні паси.
Однак лише Христос мав силу і владу воскресити Лазаря з мертвих. У мене склалося враження, що Спаситель чекає, що ми зробимо все, що в наших силах, і тоді Він зробить те, що може зробити лише Він20.
Ми знаємо, що “віра в [Господа Ісуса Христа] є принципом дії”21, і що “не чудеса є причиною віри; сильна віра зростає через послух до євангелії Ісуса Христа. Інакше кажучи, віра приходить через праведність”22. Якщо ми будемо прагнути чинити праведно — укладати священні завіти та дотримуватися їх і застосовувати вчення Христа у своєму житті, то нашої віри буде не тільки достатньо, щоб допомогти нам дочекатися четвертого дня, але й, за допомогою Господа, ми також зможемо зрушувати камені, які є на нашому шляху, долати розпач та звільнятися від усього, що нас сковує. Хоча Господь очікує, що ми “роб[итимемо] все, що в нашій владі”23, пам’ятайте, що Він надасть необхідну допомогу в усьому цьому, якщо ми покладатимемо свою довіру на Нього.
Як ми можемо зрушувати [такі] камені та будувати на Його камені?24 Ми можемо дотримуватися порад пророків.
Наприклад, у жовтні минулого року Президент Рассел М. Нельсон благав нас взяти на себе відповідальність за наші власні свідчення про Спасителя і Його євангелію, докладати зусиль, щоб отримати їх, сприяти їхньому зміцненню, живити їх істиною і не заплямовувати їх хибними філософіями невіруючих. Він обіцяв кожному з нас: “Надаючи постійному зміцненню свого свідчення про Ісуса Христа найвищий пріоритет, звертайте увагу на чудеса, які відбуватимуться у вашому житті”25.
І нам це до снаги!
Як ми можемо, образно кажучи, встати і вийти? Ми можемо з радістю каятися і вибирати послух заповідям. Господь сказав: “Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю Його, і об’явлюсь йому Сам”26. Ми можемо старатися щодня каятися і радісно просуватися вперед із охочим серцем, сповненим любові до Господа.
І нам це до снаги!
Як ми можемо, за допомогою Господа, звільнитися від усього, що зв’язує нас? Ми можемо свідомо зв’язати себе насамперед з нашим Небесним Батьком і Його Сином, Ісусом Христом, через завіти. Старійшина Д. Тодд Крістофферсон навчав: “Яким є джерело [нашої] моральної та духовної сили, і як ми її отримуємо? Джерелом є Бог. А доступ до тієї сили ми маємо через наші з Ним завіти. … За цією небесною угодою Бог бере на себе зобов’язання підтримувати, освячувати і дати нам піднесення в обмін на наше зобов’язання служити Йому і виконувати Його заповіді”27. Ми можемо укладати священні завіти і дотримуватися їх.
І нам це до снаги!
“Відваліть цього каменя”. “Вийди сюди”. “Розв’яжіть його і дайте йому ходити”.
Поради, заповіді та завіти. І нам це до снаги!
Старійшина Джеффрі Р. Холланд дав таке обіцяння: “Деякі благословення приходять раніше, деякі — пізніше, а деякі ми не отримаємо, поки не опинимося на небесах; але до тих, хто приймає євангелію Ісуса Христа, вони приходять”28.
І, нарешті: “Отже, будьте в доброму гуморі і не бійтеся, бо Я, Господь, з вами і стоятиму біля вас”29.
Це моє свідчення у священне ім’я Того, Хто приходитиме завжди, Самого Ісуса Христа. Амінь.