Заради ваших нащадків
Не будьте слабкою ланкою в цьому прекрасному ланцюжку віри, який ви започаткували або отримали у спадок. Будьте міцною ланкою.
Декілька років тому, коли я служив у Південноамериканській Північно-Західній території і жив у Перу, стався один чудовий випадок, про який я хочу розповісти.
Він стався, коли я повертався додому після насичених справами вихідних. Завершивши імміграційні формальності в аеропорту, я знайшов доброзичливого водія з нашої звичайної служби таксі, який чекав на мене. Він відвів мене до машини, і я сів позаду, готовий розслабитися і насолодитися тихою поїздкою додому. Проїхавши кілька кварталів, водій відповів на телефонний дзвінок від свого оператора, який повідомив йому, що я сів не в те таксі. Для мене була зарезервована інша машина, і оператор просив його відвезти мене назад в аеропорт, якщо я захочу змінити машину. Я сказав йому, що в цьому немає необхідності і ми можемо їхати далі. Після кількох хвилин мовчання він подивився на мене у дзеркало заднього виду і запитав: “Ви ж мормон, правильно?”
Що ж, після цього запитання, яке запрошувало до подальшого обговорення, я зрозумів, що насолодитися тишею вже не вийде. Я не міг утриматися від бажання побачити, у що виллється наша розмова.
Я дізнався, що водія звали Омар, його дружину — Марія Тереза, що у них двоє дітей — Кароліна, 14 років, і Родріго, 10 років. Омар був членом Церкви з дитинства. Його сім’я колись була активною, але в якийсь момент батьки перестали ходити до церкви. Омар став повністю неактивним у віці 15 років. Тепер йому було 40.
У той момент я зрозумів, що не помилився з таксі. Це не було випадковістю! Я сказав йому, хто я такий і що опинився в його таксі тому, що Господь кличе його назад до Своєї отари.
Потім ми поговорили про той час, коли він і його сім’я були активними членами Церкви. У нього залишилися приємні спогади про чудові моменти сімейних домашніх вечорів і деякі пісні Початкового товариства. Потім він тихо заспівав кілька слів із пісні “Я Божеє дитя”1.
Взявши в нього адресу, номер телефону і дозвіл передати це єпископу, я сказав, що знайду спосіб опинитися у домі зборів у перший же день його повернення до Церкви. Ми завершили поїздку з аеропорту до мого будинку, а також нашу маленьку подорож у його минуле, і розпрощалися.
Кілька тижнів по тому мені зателефонував його єпископ і повідомив, що Омар планує прийти до церкви, і назвав, в яку неділю. Я сказав йому, що теж там буду. Тієї неділі Омар прийшов до церкви з сином. Його дружині та доньці це було ще не цікаво. Через кілька місяців його єпископ знову подзвонив мені, цього разу, щоб повідомити, що Омар христитиме свою дружину і двох дітей, і запросив мене на хрищення. Ось фото, зняте тієї неділі, коли їх конфірмували в члени Церкви.
Тієї ж неділі я сказав Омару та його сім’ї, що якщо вони будуть готові, для мене буде честю через рік запечатати їх у храмі в Лімі, Перу. Ось фотографія тієї пам’ятної для всіх нас події, зроблена рік по тому.
Навіщо я вам про це розповідаю? У мене дві мети.
По-перше, звернутися до тих хороших членів Церкви, які з якоїсь причини відійшли від відновленої євангелії Ісуса Христа. По-друге, звернутися сьогодні до тих членів Церкви, які відвідують збори і, можливо, не настільки вірні своїм завітам, як слід було б. В обох випадках це впливає на майбутні покоління, а благословення й обіцяння, приготовані для їхніх нащадків, опиняються під загрозою.
Почнемо з першого варіанту: хороші члени Церкви сходять зі шляху завітів, як це сталося з моїм перуанським другом Омаром. Коли я запитав його, чому він вирішив повернутися, відповідь була такою: тому що він і його дружина відчули, що їхні діти будуть щасливішими, живучи за євангелією Ісуса Христа. Він відчув, що настав час повернутися до Церкви заради дітей.
Дуже сумно, коли ми стикаємося з неактивними членами або нечленами Церкви, у чиїх сім’ях колись була євангелія, але вони втратили її через рішення батьків чи бабусь і дідусів відійти від Церкви. Це рішення може назавжди вплинути на їхніх нащадків!
Їхні діти й онуки позбавляються у своєму житті захисту і благословень євангелії Ісуса Христа. Ще сумніше, що вони втрачають обіцяння вічної сім’ї, які колись у них були. Рішення когось одного вплинуло на цілий ланцюжок поколінь. Спадщину віри зламано.
Однак, як ми знаємо, все, що зламано, можна полагодити через Ісуса Христа. З цієї причини, прислухайтеся, будь ласка, до запрошення Президента Рассела М. Нельсона: “А якщо ви зійшли зі шляху, дозвольте мені запросити вас з усією надією мого серця, будь ласка, поверніться. Якими б не були ваші тривоги, якими б не були ваші труднощі, для вас є місце у цій Господній Церкві. Ви, як і ті покоління, що народяться в майбутньому, матимете благословення завдяки вашим нинішнім зусиллям повернутися на шлях завітів”2.
Тепер розгляньмо другий варіант, коли члени Церкви відвідують збори, але, можливо, не є настільки вірними, як слід було б. Так само, як учорашні рішення впливають на сьогоднішні реалії, сьогоднішні рішення вплинуть на наше майбутнє і на майбутнє наших рідних.
Президент Даллін Х. Оукс навчав нас:
“Відновлена євангелія Ісуса Христа заохочує нас думати про майбутнє… Вона навчає нас чудових ідей про майбутнє, які направляють наші вчинки сьогодні.
На противагу цьому, ми всі знаємо людей, які переймаються лише сьогоденням: витратити це сьогодні, задовольнитися цим сьогодні і не думати про майбутнє…
Коли ми приймаємо теперішні рішення, нам слід завжди запитувати себе: “До чого це приведе?”3 Чи приведуть наші нинішні рішення до радості зараз й у вічності, чи до смутку та сліз?
Хтось може думати: “Нам не потрібно ходити до церкви щонеділі”, або “Ми платитимемо десятину, коли ситуація покращиться”, чи “Я не буду підтримувати церковних провідників у цьому питанні”.
“Але, — кажуть вони, — ми знаємо, що наша Церква істинна, і ми ніколи не полишимо євангелію Ісуса Христа”.
Ті, у кого виникають такі думки, не усвідомлюють, який негативний вплив матиме цей “літеплий” тип членства в Церкві на їхнє життя і на життя їхніх нащадків. Батьки можуть залишатися активними, але ризик втратити дітей високий — і в цьому житті, й у вічності.
Про тих, хто не успадкує целестіальної слави зі своїми сім’ями, Господь каже: “Це ті, хто не є доблесними у свідченні про Ісуса, отже, вони не отримують вінця над царством нашого Бога”4. Чи цього ми хочемо для себе або наших дітей? Чи не повинні ми бути більш доблесними і менш літеплими заради самих себе і заради своїх нащадків?
Президент М. Рассел Баллард також висловився щодо подібного питання:
“Для декотрих запрошення Христа повірити й залишитися і тепер важке… Деяким учням важко зрозуміти якусь певну настанову або щось із вчень Церкви. Інших непокоїть наша історія, або вони знаходять недоліки в комусь із членів Церкви і провідників, як минулих, так і теперішніх…
Рішення “не ходи[т]и вже” з членами Церкви й обраними Господніми провідниками буде мати далекосяжні наслідки, які не завжди видно прямо зараз”5.
Який сумний спадок для нащадків — і з якої причини? Якою б не була причина, вона не настільки вагома, щоб ігнорувати той негативний духовний вплив, який вона матиме на майбутні покоління.
Мої дорогі брати і сестри, якщо ви перебуваєте в одній з цих двох ситуацій, які я згадав у своєму посланні, будь ласка, перегляньте свої вчинки. Ви знаєте, для нас є план у цьому житті. Ви знаєте, що сім’ї можуть бути вічними. Навіщо ж піддавати ваші сім’ї ризику? Не будьте слабкою ланкою в цьому прекрасному ланцюжку віри, який ви започаткували або отримали у спадок. Будьте міцною ланкою. Зараз ваша черга зробити це, а Господь може вам допомогти.
Від щирого серця я закликаю вас подумати про це, подивитись уперед, оцінити, “до чого це призведе” і, якщо необхідно, проявити достатньо доблесті, щоб вирівняти свій шлях заради ваших нащадків. В ім’я Ісуса Христа, амінь.