Збереження голосу завітного народу у підростаючому поколінні
Один з наших найсвященніших обов’язків — допомогти нашим дітям глибоко й по-особливому пізнати, що Ісус є Христос.
Одним із найзворушливіших моментів у Книзі Мормона є відвідання воскреслим Спасителем людей біля храму в землі Щедрій. Провівши день, навчаючи, зціляючи і зміцнюючи віру, Ісус звернув увагу людей на підростаюче покоління: “Він наказав, щоб було приведено їхніх малих дітей”1. Він помолився за них і благословив кожного з них. Ця подія була настільки зворушливою, що Сам Спаситель кілька разів плакав.
А потім, звертаючись до натовпу, Ісус сказав:
“Дивіться на своїх маленьких.
І коли вони подивилися… вони побачили небеса відкриті, і вони побачили ангелів, які спускалися з небес” і священнослужили їхнім дітям2.
Я часто думав про цю подію. Вона, напевно, зворушила серце кожної людини! Вони бачили Спасителя. Вони торкалися Його. Вони знали Його. Він навчав їх. Він благословляв їх. І Він любив їх. Не дивно, що після цієї священної події ці діти виросли, щоб допомогти створити суспільство миру, процвітання і любові, подібної до Христової, яке тривало впродовж поколінь3.
Було б чудово, якби й наші діти могли отримати подібний досвід з Ісусом Христом — те, що пов’язало б їхні серця з Ним! Він запрошує нас, як запрошував і тих батьків з Книги Мормона, привести до Нього наших маленьких дітей. Ми можемо допомогти їм знати їхнього Спасителя і Викупителя так само, як Його знали ті діти. Ми можемо показати їм, як знайти Спасителя в Писаннях і будувати свій фундамент на Ньому4.
Недавно один мій хороший друг навчав мене дечого, що я не помічав раніше про притчу про розумного чоловіка, який побудував свій дім на камені. У цій розповіді в Євангелії від Луки говориться, що розумний чоловік “глибоко викопав”, коли закладав основу свого дому5. Це було не повсякденне чи просте завдання — йому довелося докласти зусиль!
Щоб будувати наше життя на камені нашого Викупителя, Ісусі Христі, нам потрібно глибоко копати. Ми вилучаємо все, що є піщаним або зайвим у нашому житті. Ми продовжуємо копати, поки не знайдемо Його. І ми навчаємо наших дітей пов’язувати себе з Ним через священні обряди і завіти, щоб, коли з’являться бурі і повені протидії, — а вони точно з’являться — на них це ніяк не вплинуло “завдяки каменеві, на якому [вони] збудувалися”6.
Така сила просто так не з’являється. Вона не передається у духовний спадок наступному поколінню. Кожна людина повинна глибоко копати, щоб знайти камінь.
Ми дізнаємося про цей урок з іншої розповіді у Книзі Мормона. Коли цар Веніямин востаннє звернувся до свого народу, вони зібралися разом з сім’ями, щоб почути його слова7. Цар Веніямин виголосив переконливе свідчення про Ісуса Христа, і люди були глибоко зворушені ним. Вони проголосили:
“Дух… звершив сильну зміну в нас, або в наших серцях…
І ми бажаємо увійти в завіт з нашим Богом, щоб виконувати Його волю… у всі наші дні, що залишилися”8.
Хтось може очікувати, що маленькі діти з такими глибоко наверненими батьками самі зрештою стануть наверненими і укладуть завіти. Однак з якоїсь не вказаної у цьому записі причини цей укладений батьками завіт не набув популярності у деяких дітей. Через кілька років “було багато серед підростаючого покоління тих, хто не міг зрозуміти слів царя Веніямина, будучи малими дітьми тоді, коли він звертався до свого народу; і вони не вірили в традиції своїх батьків.
Вони не вірили в те, що було сказано про воскресіння мертвих, а також не вірили, що буде пришестя Христа…
І вони не хотіли христитися; не хотіли вони також приєднуватися до церкви. І вони були окремим народом за своєю вірою”9.
Це змушує серйозно задуматися! Для підростаючого покоління недостатньо, щоб віра в Ісуса Христа була “традиці[єю їхніх] батьків”. Їм потрібно мати власну віру в Христа. Як можемо ми, завітний народ Бога, вкладати в серця наших дітей бажання укладати завіти і дотримуватися їх?
Ми можемо почати з наслідування прикладу Нефія: “Ми говоримо про Христа, ми втішаємося у Христі, ми проповідуємо Христа, ми пророкуємо про Христа, і ми записуємо наші пророцтва, щоб наші діти могли знати, до якого джерела їм звертатися за прощенням їхніх гріхів”10. Слова Нефія означають докладати постійні й тривалі зусилля, щоб навчати наших дітей про Христа. Ми можемо зробити все для того, щоб голос завітного народу звучав у вухах підростаючого покоління і щоб Ісус був темою для розмови не лише на недільних зборах11.
Голос завітного народу звучить у словах наших власних свідчень. Він звучить у словах живих пророків. І він надійно зберігається в Писаннях. Завдяки цьому голосу наші діти пізнають Ісуса і знайдуть відповіді на свої запитання. Завдяки цьому голосу вони самі дізнаються про вчення Христа. Завдяки цьому голосу вони знайдуть надію. Це підготує їх до пошуку істини впродовж життя і життя на шляху завітів.
Мені подобається ця порада Президента Рассела М. Нельсона:
“Куди ж ми можемо звернутися, щоб почути Його?
Ми можемо звернутися до Писань. Вони навчають нас про Ісуса Христа та Його євангелію, про важливість Його Спокути і великого плану щастя та викуплення, який було дано нам Небесним Батьком. Щоденне занурення у слово Бога є вкрай необхідним для духовного виживання, особливо в ці дні потрясіння, яке дедалі посилюється. Якщо ми кожного дня бенкетуємо словами Христа, слова Христа скажуть нам, як реагувати на труднощі, з якими ми ніколи не думали стикнутися”12.
Тож як саме ви можете бенкетувати словами Христа і слухати Його? Що ж, ви можете це робити так, як для вас є найкращим! Ви можете збиратися зі своєю сім’єю, щоб поговорити про те, чого навчав вас Святий Дух під час вашого вивчення Писань за програмою За Мною йдіть. Ви можете щодня збиратися зі своїми дітьми, щоб прочитати кілька віршів з Писань, а потім шукати можливості обговорювати те, що ви дізналися, проводячи час разом. Просто знайдіть те, що підходить вам і вашій сім’ї, а потім намагайтеся щодня робити це трохи краще.
Обдумайте таку думку, взяту з посібника Навчати, як навчав Спаситель: “Взяті окремо, один домашній вечір, однократне вивчення Писань або одна розмова на євангельську тему, можливо, не здаватимуться чимось дуже результативним. Але сумарно малі, прості зусилля, яких неодноразово послідовно докладають деякий час, можуть бути більш потужними і зміцнювати сильніше, ніж випадкова нагода навчити чогось дуже важливого чи проведений взірцевий урок… Тому не здавайтеся і не хвилюйтеся з приводу досягнення чогось грандіозного кожного разу. Просто будьте послідовними у своїх зусиллях”13.
Один з наших найсвященніших обов’язків — допомогти нашим дітям глибоко й по-особливому пізнати, що Ісус є Христос, Син живого Бога, їхній особистий Спаситель і Викупитель, Який стоїть на чолі Своєї Церкви! Коли справа стосується Його, ми не можемо дозволити, щоб наш завітний голос не звучав або був тихим.
Ви можете почуватися дещо неадекватно у цій ролі, але вам ніколи не слід почуватися самотніми. Наприклад, ради приходів можуть організовувати збори ради вчителів для батьків. На цих квартальних зборах батьки можуть збиратися, щоб вчитися з досвіду одне одного, обговорювати, як вони зміцнюють свої сім’ї, і вивчати нові принципи навчання, подібного до Христового. Ці збори слід проводити під час другої години богослужінь14. Вони проводяться членом приходу, вибраним єпископом, і мають формат звичайних зборів рад учителів з використанням посібника Навчати, як навчав Спаситель як головного ресурсу15. Єпископи, якщо у вашому приході наразі не проводяться збори ради вчителів для батьків, попрацюйте з президентом Недільної школи і радою приходу, щоб організуватися для цього16.
Мої дорогі друзі у Христі, у вас все набагато краще, ніж ви думаєте. Просто продовжуйте так і далі. Ваші діти спостерігають, слухають і навчаються. Навчаючи їх, ви пізнаєте їхню істинну природу як улюблених синів і дочок Бога. Вони можуть забути Спасителя на деякий час, але я обіцяю вам, що Він ніколи не забуде їх! Ті моменти, коли Святий Дух говорить з ними, будуть постійно перебувати у їхньому серці і розумі. І одного дня ваші діти повторять свідчення Еноша: я знаю, що мої батьки — справедливі люди, “бо [вони] навч[али] мене… повчанням і застереженням Господа — і благословенне буде імʼя мого Бога за це”17.
Приймімо запрошення Спасителя і приведімо наших дітей до Нього. Якщо ми так зробимо, вони побачать Його. Вони торкнуться Його. Вони знатимуть Його. Він навчатиме їх. Він благословлятиме їх. І, о, як же Він любитиме їх. І, о, як же я люблю Його. У Його святе ім’я, Ісуса Христа, амінь