Сила Ісуса Христа кожен день в нашому житті
Джерело нашої сили — це віра в Ісуса Христа, яку ми виявляємо, коли свідомо наближаємося до Нього кожного дня.
Дорогі брати і сестри, це — Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Яка це радість зібратися в Його Церкві. Я вдячний за те, що Президент Рассел М. Нельсон нагадав нам про необхідність часто використовувати правильну назву Церкви. Це допоможе нам пам’ятати, Чия це Церква і Чиїх вчень ми дотримуємося.
Президент Нельсон сказав: “У прийдешні дні ми побачимо найвеличніші прояви сили Спасителя з тих, що будь-коли бачив цей світ… Він даватиме вірним незліченні привілеї, благословення і творитиме для них безліч чудес”1.
Один з найбільших привілеїв для мене і моєї дружини Рені — це зустрічатися зі святими там, де ми служимо. Ми слухаємо їхні історії, ми стаємо свідками їхніх втрат, розділяємо їхнє горе і радіємо їхнім успіхам. Ми стали свідками багатьох благословень і чудес, якими Спаситель обдаровує тих, хто Йому вірний. Ми зустрічалися з людьми, які пройшли через неймовірні випробування і пережили невимовні страждання.
Ми бачили прояв сили Спасителя в житті вдови, яка втратила чоловіка, коли вони виконували Господнє доручення у Болівії2. Ми бачили прояв Його сили в житті молодої жінки в Аргентині, яка впала під потяг і втратила ногу лише через те, що хтось хотів вкрасти її мобільний телефон3. І в житті її одинокого батька, який має налагодити їхнє життя і підтримувати дочку після такого непояснимого жорстокого вчинку. Ми бачили прояв сили Спасителя в житті сімей, які втратили домівки і все майно під час пожеж у Чилі лише за два дні до Різдва 2022 року4. Ми бачили цей прояв у житті тих, хто страждає після болісного розлучення, і тих, хто став невинною жертвою насильства.
Що дає їм силу проходити через усі ці страждання? Що дає їм додаткову силу, щоб продовжувати жити далі, коли здається, що все втрачено?
Я зрозумів, що джерело цієї сили — це віра в Ісуса Христа, яку ми виявляємо, коли свідомо наближаємося до Нього кожного дня.
Пророк Яків навчав: “І Він приходить у світ, щоб спасти всіх людей, якщо вони прислухаються до Його голосу; бо знайте, Він терпить біль усіх людей, так, біль кожної живої істоти, і чоловіків, і жінок, і дітей, які належать до сімʼї Адама”5.
Іноді може здаватися, що мати віру в Ісуса Христа неможливо, що це майже недосяжно. Ми можемо думати, що аби йти до Христа, необхідно мати силу, міць і досконалість, яких у нас немає, і ми не можемо знайти силу, щоб набути всього цього. Але від усіх цих людей я навчився, що саме віра в Ісуса Христа дає нам силу почати йти цим шляхом. Іноді нам може спадати на думку таке: “Мені необхідно вирішити проблеми у своєму житті до того, як я прийду до Ісуса”. Але насправді ми приходимо до Ісуса, щоб з Його допомогою вирішити проблеми у нашому житті.
Ми приходимо до Ісуса не тому, що ми досконалі. Ми приходимо до Нього тому, що маємо слабкості, і саме в Ньому ми можемо “вдосконал[итися]”6.
Як нам почати виявляти трошки віри кожного дня? Для мене це починається зранку: коли я прокидаюсь, то молюсь, а не дивлюсь у телефон. Це може бути проста молитва. Потім я читаю Писання. Це допомагає мені дотримуватися завіту, який я укладаю кожного тижня під час причастя, “завжди пам’ятати Його”7. Якщо я починаю свій день з молитви і вивчення Писань, то можу “пам’ятати Його”, коли я вже дивлюся у свій телефон. Я можу “пам’ятати Його”, коли стикаюся з проблемами і конфліктами і намагаюся залагодити їх так, як це зробив би Ісус.
Коли я “пам’ятаю Його”, то відчуваю бажання змінюватися і каятися. Я знаходжу джерело сили, щоб дотримуватися завітів, і я відчуваю вплив Святого Духа у своєму житті — “і дотриму[ю]ся Його заповідей, які Він дав [мені], щоб Його Дух міг завжди бути з[і мною]8. Це допомагає мені витерпіти до кінця9. Або принаймні до кінця дня! І в ті дні, коли мені не вдається пам’ятати Його весь день, Він все ще поруч, Він любить мене і каже мені, що все гаразд і що я можу знову спробувати наступного дня.
Хоча ми не можемо весь час пам’ятати Його протягом дня, наш люблячий Небесний Батько не забуває про нас ніколи.
Одна з помилок, яку ми часто робимо, — це думаємо, що дотримання завітів, або обіцянь, які ми даємо Богу, подібні до транзакцій: якщо я слухаюсь, то Він захистить мене від усякого лиха, яке коли-небудь може статися зі мною. Якщо я сплачую десятину, то ніколи не втрачу роботу або мій дім не згорить під час пожежі. Але якщо все відбувається не так, як ми очікували, ми у розпачі звертаємося до Господа: “Чи Тобі байдуже, що Я гин[у]?”10.
Наші завіти — це зовсім не транзакція, це — трансформація11. Через завіти я отримую силу Ісуса Христа, яка освячує, зміцнює і допомагає мені стати новою людиною, пробачити те, що, здається, неможливо пробачити, і подолати нездоланне. Те, що я усвідомлено згадую про Ісуса Христа завжди, надає сили; це зміцнює мене, щоб я “дотримува[вся] Його заповідей, які Він дав [мені]”12. Це також допомагає мені бути приємнішою людиною, усміхатися без причини, бути миротворцем13, уникати конфліктів і ставити Бога понад усе в моєму житті14.
Коли наш біль чи біль того, кого ми любимо, настільки сильний, що ми вже не можемо його витерпіти, згадування про Ісуса Христа та звернення до Нього може полегшити тягар, пом’якшити серце та зменшити біль. Це та сила, яка перевищує природні можливості батька, допомагаючи йому підтримувати свою дочку, коли та страждає від фізичного й емоційного болю через втрату ноги.
Коли старійшина Соарес відвідував Аргентину минулого червня, він запитав у Флавії про трагічний випадок, який з нею стався. Вона з вірою відповіла: “Я відчувала збентеження, розчарування, злість і ненависть тоді, [коли це сталося]”. Мені допомогло те, що я запитувала не “чому я?”, а “для чого?”… Завдяки цьому я стала ближче до інших і до Господа… Замість того щоб віддалитися від Нього, я трималася за Нього”15.
Президент Нельсон навчав: “Нагородою за дотримання завітів з Богом є небесна сила — сила, яка зміцнює нас, щоб ми могли краще долати наші труднощі та спокуси і витерпіти страждання. Тому ті, хто дотримується завітів, можуть відчувати особливий вид спокою”16. Саме такий спокій і мир я побачив в очах вдови, незважаючи на сум, який вона відчувала кожного дня через втрату свого чоловіка.
У Новому Завіті ми читаємо про те, як одного разу Ісус і Його учні були у човні:
“І знялася ось буря велика, а хвилі вливалися в човен…
А Він спав… на подушці… І вони розбудили Його та й сказали Йому: “Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?”…
Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: “Мовчи, перестань!”
І сказав Він до них: “Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте?”17.
Мені завжди здавалася цікавою ця історія. Чи очікував Господь, що Його учні виявлять віру, щоб заспокоїти бурю? Або щоб приборкати вітри? Віра в Ісуса Христа дає нам почуття миру, щоб встояти під час бурі і знати, що ми не загинемо, тому що Він у човні разом з нами.
Це та віра, яку мали сім’ї, яких ми відвідували після пожеж у Чилі. Їхні будинки згоріли до тла, вони втратили все. Однак, коли ми ходили там, де раніше були їхні домівки, і вони розповідали нам про пережите ними, я відчув, що ми стояли на святій землі. Одна сестра сказала моїй дружині: “Коли я побачила, що сусідній будинок був у вогні, я відчула, що наш будинок також згорить і ми все втратимо. Але замість розпачу, я відчула непояснимий мир. Чомусь я відчувала, що все буде добре”. Довіра до Господа і дотримання наших завітів з Ним дає нам силу в наших слабкостях і втішення у нашому горі.
Я вдячний за те, що ми з Рені мали можливість зустрітися з цими дивовижними святими і за їхні численні приклади виявлення віри, сили і витривалості. За ті історії про розпач і розчарування, які ніколи не будуть на перших шпальтах газет і не стануть загальновідомими. За ті незняті на фото пролиті сльози і молитви після втрати або болісного розлучення, за ті незроблені публікації про страх, сум і біль, які можна подолати завдяки вірі в Ісуса Христа і Його Викупленню. Ці люди зміцнили мою віру, і я глибоко вдячний за це.
Я знаю, що це — Церква Ісуса Христа. Я знаю, що Він готовий обдарувати нас Своєю силою, якщо ми кожного дня наближаємося до Нього. В ім’я Ісуса Христа, амінь.