Ми — Його діти
У всіх нас однакове божественне походження і однаковий безмежний потенціал завдяки благодаті Ісуса Христа.
Ви пам’ятаєте, що сталося з пророком Самуїлом, коли Господь послав його в дім Єссея, щоб помазати іншу людину бути новим царем над Ізраїлем? Самуїл побачив Еліява, первонародженого сина Єссея. На вигляд Еліяв був високим і мав зовнішність провідника. Самуїл побачив це і поспішив зробити висновок. Однак виявилося, що цей висновок був хибним, і Господь навчив Самуїла: “Не дивись на обличчя його та на високість зросту його… чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце”1.
Ви пам’ятаєте, як відреагував Ананій, учень Господа, коли Господь послав його благословити Савла? Репутація Савла була широковідомою, і Ананій чув про Савла і про його жорстоке, безжалісне переслідування святих. Ананій чув про це і поспішив зробити висновок, що, можливо, йому не слід служити Савлу. Однак виявилося, що цей висновок був хибним, і Господь навчав Ананія: “Для Мене посудина вибрана він, щоб носити Ім’я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля”2.
Що робили не так Самуїл і Ананія у цих двох прикладах? Вони дивилися своїми очима і слухали своїми вухами, і тому судили про інших за їхньою зовнішністю і, спираючись на чутки.
Коли книжники і фарисеї дивилися на жінку, схоплену в перелюбі, кого вони бачили? Аморальну жінку, грішницю, яка заслуговувала на смерть. Коли Ісус дивився на неї, то кого Він бачив? Жінку, яка тимчасово піддалася слабкості плоті, але могла виправитися через покаяння і завдяки Його Спокуті. Коли люди дивилися на сотника, чий слуга лежав вражений паралічем, кого вони бачили? Можливо, вони бачили у ньому загарбника, іноземця, людину, яку слід зневажати. Коли Ісус дивився на нього, то кого Він бачив? Людину, яка переймалася благополуччям члена свого сімейства і яка щиро і з вірою шукала Господа. Коли люди дивилися на жінку, що страждала на кровотечу, кого вони бачили? Можливо, нечисту жінку, вигнанку, якої слід триматися осторонь. Коли Ісус дивився на неї, то кого Він бачив? Хвору жінку, самотню й ізольовану від усіх через обставини, що були їй непідвладні, яка сподівалась на зцілення і повернення до громади.
У кожному випадку Господь бачив справжню сутність цих людей і, відповідно, священнослужив кожному з них. Нефій і його брат Яків проголосили:
“Він запрошує їх усіх прийти до Нього… чорного і білого, звʼязаного і вільного, чоловічої статі і жіночої; і Він пам’ятає язичника; і всі є однаковими для Бога”3.
“Одна істота є так само цінною в Його очах, як і інша”4.
Не дозволяймо нашим очам, вухам чи страхам подібним чином зводити нас на манівці, але відкриймо наші серця і розум, щоб беззастережно служити оточуючим, як це робив Він.
Кілька років тому моя дружина Ізабель отримала незвичайне призначення зі служіння підопічним. Її попросили відвідувати літню вдову з нашого приходу, сестру, яка мала проблеми зі здоров’ям і чия самотність сповнила її життя гіркотою. Її вікна були зашторені, її квартира була заповнена мотлохом, вона не хотіла, щоб її відвідували і чітко дала знати, що вона “ні для кого нічого зробити не зможе”. Невідступна Ізабель відповіла: “Так, зможете! Ви зможете зробити щось для нас, дозволивши нам приходити і відвідувати вас”. Отже Ізабель, виявляючи віру, продовжила відвідувати.
Через деякий час цій чудовій сестрі зробили операцію на ногах, і їй потрібно було робити перев’язку щодня. Вона не могла зробити це сама. Багато днів Ізабель ходила до неї додому, мила їй ноги і перев’язувала її. Роблячи це, вона ніколи не бачила потворності, вона ніколи не відчувала смороду. Вона лише бачила завжди прекрасну дочку Бога, якій потрібна була любов і ніжна турбота.
Протягом років я й багато інших людей були благословенні завдяки цьому дару Ізабель бачити так, як бачить Господь. Незалежно від того, чи ви є президентом колу або людиною, яка вітає людей в приході, чи ви є королем Англії або живете у халупі, чи ви розмовляєте її рідною мовою або іншою, чи ви дотримуєтеся всіх заповідей або вам важко дотримуватися деяких з них, вона подасть вам найкращу їжу, яка в неї є, на своїх найкращих тарілках. Економічний статус, колір шкіри, приналежність до певної культури, національність, ступінь праведності, соціальне становище або будь-які інші ознаки чи ярлики для неї не мають ніякого значення. Вона дивиться своїм серцем, вона у кожній людині бачить дитину Бога.
Президент Рассел М. Нельсон навчав:
“Супротивник радіє ярликам, тому що вони розділяють нас і обмежують те, що ми думаємо про себе та одне про одного. Як сумно, коли ми більше шануємо ярлики, ніж одне одного.
Ярлики можуть призвести до осудження та ворожнечі. Будь-яке жорстоке ставлення чи упередження до іншої людини через національність, расу, сексуальну орієнтацію, стать, рівень освіти, культуру чи інші важливі ознаки є образливими для нашого Творця!”5
Француз — це не те, ким я є, це те, де я народився. Білий — це не те, ким я є, це колір моєї шкіри. Професор — це не те, ким я є, це посада, яку я обіймав, щоб забезпечувати свою сім’ю. Генеральний авторитет сімдесятник — це не те, ким я є, це покликання, в якому я зараз служу в царстві Бога.
“Перше й найголовніше”, як нагадав нам Президент Нельсон, я — “дитина Бога”6. Так само і ви, а також всі інші люди навколо нас. Я молюся, щоб ми почали більше цінувати цю чудову істину. Вона змінює все!
Можливо, культурне середовище, в якому ми виросли, у нас різне; можливо, соціально-економічні обставини у нас відрізняються; те, що ми успадкували від предків, зокрема нашу національність, колір шкіри, а також те, якій їжі ми надаємо перевагу, яка у нас політична орієнтація тощо, все це може бути дуже різним. Але ми — Його діти, всі ми — без винятку. У всіх нас однакове божественне походження і однаковий безмежний потенціал завдяки благодаті Ісуса Христа.
К. С. Льюїс висловився про це так: “Це дуже відповідально — жити в суспільстві потенційних богів і богинь, пам’ятати, що найнудніша, найнецікавіша людина, з якою ви можете говорити, одного дня може стати істотою, якій, якби ви зараз побачили її в тому стані, ви дуже захотіли би поклонитися… Не існує пересічних людей. Ви ніколи не говорили з простими смертними. Нації, культури, види мистецтва, цивілізації — це вони є смертними, і тривалість їхнього існування у порівнянні з нашим, як життя мошки. Але саме з безсмертними ми жартуємо, працюємо, укладаємо шлюб, саме їх ми зневажаємо й експлуатуємо”7.
Наша сім’я мала привілей жити у різних країнах і серед різних культур; наші діти були благословенні тим, що уклали шлюби з людьми з різних етнічних груп. Я зрозумів, що євангелія Ісуса Христа робить усіх нас рівними. Коли ми дійсно усвідомлюємо це, то “Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми — діти Божі”8. Ця чудова істина робить нас вільними, і всі ярлики і відмінності, які інакше можуть шкодити нам і нашим стосункам одне з одним, просто “поглинуто… [у] Христ[і]”9. Невдовзі стає зрозуміло, що ми, а також інші, “вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога”10.
Нещодавно я чув, як президент філії з одного з наших підрозділів, де збори проводяться різними мовами і серед присутніх є представники різних культур, назвав це, як раніше це зробив старійшина Герріт У. Гонг, належністю до завітів11. Яка прекрасна концепція! Ми належимо до групи людей, які всі намагаються відвести центральне місце у своєму житті Спасителю та своїм завітам і з радістю жити за євангелією. Отже, замість того, щоб дивитися одне на одного крізь викривлену призму смертного життя, покладаймося на євангелію, яка розширює наше бачення і дозволяє нам дивитися одне на одного крізь бездоганну призму наших священних завітів. Роблячи це, ми починаємо позбуватись властивих нам упереджень та забобонів щодо інших, що, у свою чергу, допомагає їм ставитися до нас менш упереджено та мати щодо нас менше забобонів12, і це перетворюється на чудовий цикл. Ми дійсно відгукуємося на заклик нашого любого пророка: “Мої дорогі брати і сестри, те, як ми ставимося одне до одного, справді має значення! Те, як ми говоримо з іншими і про інших вдома, у церкві, на роботі та онлайн справді має значення. Сьогодні я прошу нас взаємодіяти з іншими людьми у вищий, у більш священний спосіб”13.
Сьогодні, у дусі цього запрошення, я хочу додати моє обіцяння до того, яке дають наші чудові діти з Початкового товариства:
Якщо не можеш сам ти ходить,
Важко комусь тебе любить,
Але не мені.
Слова не вимовляєш, як слід,
З тебе глузує цілий світ.
Та тільки не я.
Дружить з тобою буду я.
Тебе любити буду я.
Наш Господь усіх любив,
В біді нікого не лишив.
І я так зроблю14.
Я свідчу, що Той, до Кого ми звертаємося як до нашого Небесного Батька, дійсно є нашим Батьком, Який любить нас, Який добре знає кожного зі Своїх дітей, Який дуже дбає про кожного з нас, і що ми дійсно всі є однаковими для Нього. Я свідчу, що те, як ми ставимося одне до одного, безпосередньо показує, наскільки ми розуміємо і цінуємо найвищу жертву і Спокуту Його Сина, нашого Спасителя, Ісуса Христа. Я молюся про те, щоб ми, подібно до Нього, могли любити інших тому, що чинити так — правильно, а не тому, що вони роблять правильні речі чи відповідають “правильному” зразку. В ім’я Ісуса Христа, амінь.