Прийдіть, прислухайтеся до голосу пророка
Іти за пророком
У 1915 р. Президент Джозеф Ф. Сміт попросив членів Церкви проводити домашні сімейні вечори. Мій батько сказав, що ми будемо проводити такий вечір—ми протопимо у вітальні, де стоїть мамине старе піаніно, і будемо робити те, про що попросив нас Президент Церкви.
Ми, діти, були не дуже хорошими виконавцями. Ми все могли робити разом поки гралися, але коли хтось з нас пробував заспівати соло перед іншими, то закликати нас бути серйозними було настільки ж важко, як просити морозиво не танути у духовці. На початку, коли хтось з нас починав співати, решта заходилася сміхом і кидала ущипливі слівця на адресу виконавця. Однак наші батьки були терпеливі. Ми разом співали. Ми разом молилися. Ми тихенько слухали, коли мама читала історії з Біблії та Книги Мормона. Батько ділився своїми спогадами.
З тих простих невеличких зібрань, які проводилися у вітальні нашого старого дому, виросло щось неймовірне і прекрасне. Наша любов до батьків зміцнилася. Наша любов до братів і сестер посилилась. Наша любов до Спасителя збільшилася. У наших серцях виростала вдячність за найменший вияв доброти до нас. Усе це сталося тому, що наші батьки виконали пораду Президента Церкви.
З виступу на квітневій генеральній конференції 1993 року.
Поміркуйте
-
Чому сім’я Хінклі почала проводити домашні сімейні вечори? Чи є щось таке, що ви повинні почати робити з цієї самої причини?
-
Чи було вам ніяково робити те, що ви не вмієте добре робити? Чого ви можете навчитися з досвіду Президента Хінклі?
-
Які благословення отримала сім’я Хінклі завдяки виконанню поради пророка? Які благословення отримує ваша сім’я, наслідуючи пророка в наші дні?
-
Чи виникають у вас інші думки завдяки цій історії? Якщо так, поділіться ними із сім’єю, щоб усі могли про це подумати.