Нові друзі
Ведення щоденника—Ніколь Антунес із Сантьяго, Чилі
Ніколь Антунес любить стрибати на скакалці. Вона стрибає на місці, коли рухається вперед або навіть коли біжить по тротуару, а її довге темне волосся також підстрибує за нею.
Нещодавно Ніколь навчилася стрибати по-новому. Вона домагалася цього кілька днів. Дівчинка так зраділа, коли навчилася по-новому стрибати, що навіть відразу написала про це у щоденнику.
Ось чому Ніколь любить писати в щоденнику ще більше, ніж стрибати на скакалці.
Навіщо вона пише?
“Вона пише про все, що відбувається з нею,—каже мама, яка зазирає поверх плечей Ніколь, у той час як ця восьмирічна дівчинка пише у своєму невеличкому щоденнику з яскравою обкладинкою. Ніколь різко закриває зошит і супиться. Мама жартома сміється з неї.
Ніколь не дозволяє усім читати свій щоденник. “Я не даю нікому нічого читати, якщо тільки не вкажу місце, де можна читати”,—каже вона. Навіть Клавдія—з якою вона дружить у церкві й стрибає на скакалці—ніколи не читала її щоденник.
Що ж таке особливе вона пише?
Учора, за словами Ніколь, вона написала, як ходила плавати в басейні. Сьогодні, за її словами, вона пише про те як ходила до церкви. “І розмовляла зі співробітником журналу Ліягона”,—додає вона.
Так що, вірогідно, вона напише про це у щоденнику також.
Отже, чому щоденник Ніколь є таким важливим для неї?
“Я не хочу забути всього хорошого, коли виросту”,—пояснює Ніколь. А коли вона таки забуде про щось, як і всі ми, то сподівається, що, читаючи свій щоденник, “коли підросте, зможе дізнатися про себе те, що забула”.
Ось як щоденник може послужити і вам. Але це ще не все.
Особистий скарб
Мама заохочує Ніколь розвивати свою звичку вести щоденник. Коли сестра Ігор була молодою, вона також вела щоденник. На жаль, він загубився, коли вона переїхала до Сантьяго й вийшла заміж.
“Мені було дуже шкода, що я його загубила,—каже сестра Ігор.— То було моє життя, все, що в ньому відбувалося. То був мій особистий безцінний скарб”.
Отже, коли народився старший брат Ніколь—Борис, сестра Ігор знову почала вести щоденник. Вона писала про те, що думала і що відчувала після народження спочатку Бориса, а потім Ніколь.
Тепер Борисові й Ніколь подобається читати те, що писала мама. “Це допомагає мені зрозуміти, через що пройшла мама”,—каже Ніколь. Вона сподівається, що її діти більше дізнаються про неї таким самим чином.
Що писати
Йдучи маминими слідами, Ніколь робить записи в щоденнику щодня, оскільки це стало частиною її шкільного проекту. Вона писатиме у щоденнику, як тільки відчує, що є те, чим їй хочеться поділитися. Коли їй є що написати—не має значення день надворі чи ніч.
Але має значення, де вона пише.
Найбільше їй подобається робити записи на природі, коли ніхто її не відволікає. Тоді вона може думати, про що пише, і їй не треба хвилюватися, що хтось зазирає поверх плечей.
Кожен запис відрізняється від учорашнього. Вона пише про людей, яких знає, або про місця, в яких побувала. Вона пише про улюблену їжу і особливих друзів. І вона пише про те, чого навчилася, наприклад, новий спосіб стрибати на скакалці.
Вона пише, коли їй радісно або сумно.
“Особливо я люблю повертатися і читати про смішні випадки, що сталися зі мною”,—каже вона.
Ніколь, якій нещодавно виповнилося 8 років, була охрищена і конфірмована. Тому вона пише про те, що має для неї велике значення. “Коли мене охристили і конфірмували, я написала, як відчувала Святого Духа”,—каже вона. Вона знає, що для неї буде важливим пам’ятати все те пізніше, щоб зміцнити своє свідчення, коли настануть важкі часи.
Їй уже подобається повертатися і читати те, що вона написала. “Є одна сторінка, яку мені дуже подобається читати,—каже вона, злегка посміхаючись.— Але я не можу вам про це розповісти”.
Пиши прямо зараз
Коли Спенсера В. Кімбола (1895–1985) було покликано Президентом Церкви в 1973 р., його щоденник нараховував 33 томи. Він закликав членів Церкви вести щоденники і навчав, що Спаситель бажає, аби члени Церкви робили записи у своїх щоденниках.
Президент Кімбол дає поради, про що писати:
-
Дружні стосунки
-
Ваше свідчення
-
Досягнення
-
Отримані благословення
-
Те, що ви робите, кажете і про що думаєте
-
Те, що приносить вам щастя
-
Те, що вам у собі подобається
-
Реакція на спонукання Святого Духа
-
Труднощі й те, як ви їх подолали
“Коли наші нащадки читатимуть про наше життя, вони також дізнаються про нас і відчуватимуть любов до нас. І в той славетний день, коли наші сім’ї об’єднаються разом у вічності, ми вже будемо знати одне одного”.
З “President Kimball Speaks Out on Personal Journals,” Ensign, Dec. 1980, 61.