Послання Першого Президентства
Діліться теплом з одинокими
Мета мого послання—показати всім членам Церкви, які живуть у шлюбі чи самотньо, що завжди є можливість для розвитку і щастя. Якщо ви хочете тримати своє життя під контролем, досягати успіху незалежно від сімейного стану, я раджу вам прийти до пізнання Небесного Батька.
Найкраще вам у цьому допоможе молитва, навчання і дотримання заповідей. Завжди пам’ятайте, що Він вас любить і буде вести й підтримувати, якщо ви запросите Його у своє життя. Приймайте всі рішення, порадившись із Ним. Аналізуйте свою особисту гідність, звертаючись до Нього. Моліться йому у хвилини розпачу, бо Він дійсно чує наше волання про допомогу, і я про це свідчу. У своїй проникливій проповіді про молитву пророк Зинос зазначив: “Ти почув мене через мої скорботи і мою щирість” (Алма 33:11).
Нас глибоко зворушує і турбує спільна тема, що звучить у словах багатьох одиноких членів Церкви. Для когось із них самотність і розпач є постійними супутниками. Одна чудова людина, у якої є хороший єпископ, хороший домашній учитель, хороша посада і все необхідне для життя сказала: “Мені всього вистачає. Мені лише не вистачає людини, з якою все це можу розділити”. Ця проблема викликає велике занепокоєння, якщо ми згадаємо, що принаймні третина дорослих членів Церкви—це неодружені.
Повною мірою усвідомлюючи, як боляче бути одиноким, Президент Гордон Б. Хінклі радить, як побороти душевний біль: “Я впевнений, що для більшості з нас найкращими ліками від самотності є робота і служіння заради інших. Я не применшую ваших проблем, але, не вагаючись кажу, що є багато людей з проблемами набагато серйознішими за ваші. Послужіть їм, допоможіть, підбадьорте. Є так багато хлопців і дівчат, які мають погані оцінки в школі лише тому, що потребують трохи більше особистої уваги і підбадьорення. Є так багато літніх людей, що живуть у бідності, самотності й страху. Для них проста розмова приносить надію та світло”1.
Будь ласка, пам’ятайте, що всі ми були одинокими, зараз є одинокими або через якийсь час можемо стати одинокими. Отож бути одиноким у Церкві не є чимось незвичайним. Шлюб також має свої випробування і накладає обов’язки. Можливо, ви чули про наречену, яка сказала: “Коли я вийду заміж, настане кінець усім моїм проблемам”. Її мудра мати відповіла: “Так, люба, яких саме проблем?”
Віхи розвитку
Немає ніякої користі настільки перейматися бажанням укласти шлюб, щоб не скористатися благословеннями і можливостями для розвитку, які дає одиноке життя. Я впевнений, що було б добре встановити цілі. Не маючи цілей, ви не зможете визначити, наскільки просунулися вперед у своєму розвитку. Але не занепадайте духом, якщо немає явних перемог. Є речі, які неможливо виміряти. Якщо ви прагнете до досконалості, якщо ви намагаєтеся робити все, на що здатні, кожного дня якнаймудріше використовуючи свій час та енергію для досягнення реальних цілей,—то досягнете успіху незалежно від того, у шлюбі ви чи живете самотньо.
Маючи на увазі неодружених членів Церкви, Президент Гарольд Б. Лі (1899–1973) якось сказав: “Серед вас є найбільш доблесні члени Церкви— вірні, відважні. Вони прагнуть жити за Господніми заповідями, допомагати в розбудові царства на землі і служити своїм ближнім”2. Надто часто ми байдужі й нечутливі до почуттів цих обраних душ, які знаходяться серед нас. Один провідник священства, маючи найкращі наміри і дуже переймаючись долею однієї з таких обраних самотніх жінок, яка дуже прагнула знайти супутника життя і мати більш наповнене життя, запитав у неї: “Чому ви не знайдете собі чоловіка?” Вона з гумором відповіла: “Брате, я б залюбки, але я не можу піти й зірвати його з дерева”.
Хоча багато одиноких дорослих членів Церкви добре пристосовані до життя з його проблемами, вони все рівно потребують люблячої уваги з боку Церкви та її членів, щоб пересвідчитися, що вони потрібні, що Бог любить кожного з них. Церква робить належний і справедливий акцент на важливості дому та сім’ї, що часто змушує одиноких членів Церкви, які не мають супутника життя або дітей, почувати себе в ній зайвими.
Один з таких членів Церкви пише: “Багато членів Церкви ставляться до розлученої жінки або розлученого чоловіка, як до прокажених. Я відвідувала кілька приходів святих останніх днів у Солт-Лейк-Сіті протягом кількох років, де на Різдво щороку проводилися вечірки для вдів. Мене ніколи не запрошували. Я завжди жила доброчесно і впевнена, що Спаситель мене запросив би. Я знайома з людьми, які пережили і смерть супутника життя, і розлучення. Вони кажуть, що розлучення гірше за смерть”.
А ось ще один лист: “Завіряю вас, що, зважаючи на увагу, яку Церква приділяє сім’ї та дітям, ми повною мірою відчуваємо себе “білими воронами”. Яка це радість, коли тебе сприймають як нормальну людину!” Ніхто не повинен себе почувати відокремлено через самотність. Ми хочемо, щоб усі відчували, що вони належать до Церкви в тому розумінні, яке Павло вклав у свої слова в Посланні до ефесян: “Ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим і домашні для Бога” (Ефесянам 2:19). Ми належимо не лише Господній Церкві, але і один одному.
Усе суспільство, в тому числі неодружені дорослі, великою мірою зацікавлені в тому, щоб були батьки, матері і сім’ї. Кілька років тому президент Бойд К. Пекер, діючий президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав одиноким членам Церкви: “Ми приділяємо велику увагу сім’ям. Іноді вам гірко і ви хочете сказати: “Усі розмови лише про сім’ю, але в мене немає сім’ї і…”. Зупиніться! Не закінчуйте думку словами: “ Я б хотів, щоб вони перестали так часто говорити про сім’ї”. Моліться, щоб ми й надалі говорили про сім’ї, про батьків і матерів, дітей і домашні сімейні вечори, храмовий шлюб і подружнє життя та про все інше, оскільки все це матимете і ви. Якщо ми перестанемо говорити про це, тоді й ви з усіма іншими будете в програші”3. Прийде час, і ви дійсно все це матимете.
Шукати тих, хто в нужді
Ми всі пам’ятаємо притчу про доброго пастиря, який залишив отару і пішов на пошуки однієї загубленої вівці (див. Лука 15:3–5). Хтось із наших одиноких членів Церкви також може загубитися, якщо ми залишимо їх без уваги. Ми можемо шукати людей, які потребують нашої допомоги, і виявляти їм увагу по-різному.
Що кожен з нас може робити, аби виявити увагу самотній людині? По-перше, бути більш привітними. Коли ми бачимо людину, яка самотньо сидить на церковних зборах, то можемо або підійти і сісти поруч, або запросити цю людину сісти поруч з нами. Усі ми можемо простягнути руку дружби. Було б дійсно добре, якби ми пам’ятали пораду Президента Хінклі стосовно навернених і застосовували її до одиноких членів Церкви: вони потребують друга, покликання і живлення добрим словом Бога. Гадаю, до цього переліку можна додати ще один пункт—хороший домашній учитель. Старанні домашні учителі підберуть такі послання для домашнього вчителювання, що відповідатимуть потребам одиноких членів Церкви. Вони також можуть запропонувати дружбу, підбадьорення, привітність і, особливо для одиноких сестер, можливість отримати благословення священства.
Так легко повісити на когось ярлик—“одинак”, а потім так важко роздивитися, що криється за ярликом. Одинокі—це також люди, і вони хочуть, щоб до них ставилися як до повноцінних людей. Не всі є одинокими за власним вибором. Давайте разом із псалмоспівцем скажемо: будьте “сиротам батько[м]” і пам’ятайте, що “Бог самітних уводить до дому” (Псалми 68:5–6). Усі ми належимо до Божої сім’ї і колись повернемося до Нього, до осель, що Він приготував для всіх Своїх дітей.
Допомога провідників
Ось кілька настанов для провідників Церкви: “Єпископат [або президентство філії] може організувати одну або більше груп для одиноких членів Церкви, які не мають дітей вдома і не живуть з батьками, щоб проводити разом домашній вечір”4. Крім того, “неодруженим членам Церкви повинні бути запропоновані такі заходи колу та приходу, як вогники, танці, заняття в хорі, семінари з підготовки до храму, храмові подорожі, культурні та спортивні заходи”5.
Церковні провідники повинні регулярно обговорювати потреби неодружених членів Церкви на зборах провідництва і залучати їх до суттєвих покликань, призначень та заходів. Провідники кворуму й Товариства допомоги мають бути чутливими до потреб неодружених членів Церкви, особливо коли на уроках обговорюються такі теми, як шлюб і діти. Слід завжди пам’ятати про неодружених членів Церкви і живити їх.
Бути щасливими зараз
Якщо ви одинокі, це не означає, що ви не можете бути щасливі. Якось Президент Гарольд Б. Лі (1899–1973) сказав: “Щастя залежить не від того, що відбувається навколо вас, але від того, що відбувається в вас. Воно вимірюється духом, з яким ви опираєтеся життєвим труднощам”6.
Я нагадую, що багато одиноких людей дають таку необхідну силу членам сім’ї та іншим людям, виявляючи підтримку, привітність і любов до племінників та племінниць, братів і сестер та до інших членів родини. Отже, одинокі люди можуть особливим чином піклуватися про дітей. Завдяки цьому вони спроможні справляти значний вплив, бо часто можуть сказати те, чого батьки не можуть сказати власним дітям.
І на завершення моя порада одиноким—моліться часто, тому що наш Небесний Батько, Який знає вас найкраще, знає ваші таланти і сильні сторони не гірше, ніж ваші слабкості. Він послав вас на землю у цей час, щоб ви розвивали й покращували ці якості. Я обіцяю, що Він вам допоможе. Він знає про ваші потреби, і прийде час, коли у вашому житті здійсняться обіцяні благословення подружнього життя.
Ідеї для домашніх учителів
З молитвою підготувавшись, поділіться цим посланням у такий спосіб, щоб це заохочувало ваших слухачів до обговорення. Ось кілька прикладів:
-
Обговоріть настанову президента Фауста шукати тих, хто в нужді. Запропонуйте сім’ї відвідати самотнього члена Церкви або того, хто не є членом Церкви. Нехай члени сім’ї запропонують інші способи, які допоможуть тій людині відчути, що вона потрібна і її цінують. Заохочуйте сім’ю присвятити час, щоб познайомитися з цією людиною ближче.
-
Почніть урок з обговорення чи гри. Під час гри попросіть когось одного на кілька хвилин вийти з кімнати. Покличте цю людину, перш ніж вийде інша особа. Після того як кожен вийде з кімнати, обговоріть, як вони почувалися на самоті. Поясніть, що “всі ми були самотніми, зараз є самотніми або через якийсь час можемо стати самотніми знову”. Обговоріть, як кожен з нас може зробити своє життя щасливим і наповненим незалежно від наших обставин.
-
Принесіть лінійку або сантиметр. Покажіть цей предмет, коли будете обговорювати розділ “Віхи розвитку”. Обговоріть, як нам слід вимірювати своє життя. Свідчіть, що коли ми прагнемо до досконалості, то можемо досягнути успіху.