Пожертвуван-ня від посту брата Джона
Я не міг повірити своїм очам. То був він за трибуною. Я ніколи не бачив брата Джона у церкві, не кажучи вже про те, що не чув його свідчення. Через місяць він знову прийшов до церкви і свідчив.
А все почалося одного недільного ранку на зборах виконавчого комітету священства. Я служив президентом Товариства молодих чоловіків. Ми щойно прочитали уривок зі Збірника інструкцій Церкви, і єпископ тихо сидів, розмірковуючи. Потім він підвів свій погляд і сказав: “Я хочу, щоб наші брати-носії Ааронового священства почали збирати пожертвування від посту у менш активних членів Церкви”. Він попросив нас залучити до цього вчителів та священиків.
Я був здивований. У Кейптауні, Південноафриканська Республіка, більшість членів Церкви живуть далеко одне від одного. Необхідно 35 хвилин, щоб доїхати з одного кінця території приходу, до іншого. Молоді чоловіки ніколи раніше не збирали пожертвувань від посту, оскільки не могли пішки ходити від дому одного члена Церкви до іншого, бо відстань була надто великою, і ми боялися за їхню безпеку.
Комітетом ми склали план того, як можна подолати ці труднощі. Кворум старійшин погодився допомагати, підвозячи молодих чоловіків до кількох домівок у суботу напередодні кожної пісної неділі. Ми поділили приход на райони і призначили кожній парі відвідати кілька активних сімей і кілька менш активних. Ми розуміли, що наш план буде гарною нагодою, що допоможе братам краще познайомитися з молоддю, а молоді—отримати пораду від старійшин.
Коли ми познайомили з планом молодих чоловіків, вони вирішили відразу ж взятися за його виконання. Ми нагадали, щоб вони одягнули недільний одяг і що їхній священний обов’язок полягав і в тому, щоб наглядати за приходом.
Мені дали завдання підвезти мого молодшого брата Ендрю. Наступної суботи ми відвідали кожного з нашого списку, але більшості людей не було вдома. Останнім, кого ми відвідали, був брат Джон, якого ми не дуже добре знали.
Ендрю вийшов з машини, постукав у двері й почав чекати. Він уже хотів повертатися до машини, коли двері відчинилися. Ендрю потиснув братові Джону руку і сказав: “Добрий день. Мене звуть Ендрю. Я з Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Завтра пісна неділя, і єпископ попросив нас відвідати членів Церкви й зібрати пожертвування від посту, які вони, можливо, хочуть заплатити”.
Він передав братові Джону конверт. Брат Джон був здивований, але увійшов у дім з конвертом. За кілька хвилин він з’явився у дверях з посмішкою на обличчі. Він чемно подякував Ендрю та вручив йому конверт. Я вийшов з машини і ми всі втрьох трохи поговорили. Коли ми йшли від брата Джона, він помахав рукою на прощання і сказав: “Обов’язково приходьте наступного місяця”. Ендрю був радісно схвильований по дорозі назад до каплиці, де ми передали конверти членам єпископату.
Наступного місяця ми знову відвідали брата Джона. Він знову був дуже приязним. Через кілька місяців він почав приходити до Церкви у пісну неділю. Наші суботні візити нагадали йому про недільні збори, і він приходив наступного дня.
Ми дуже раділи, коли брат Джон став активним у Церкві. Між нами встановився особливий зв’язок. Словами неможливо передати радість, яку ми відчували завдяки тому, що одна душа повернулася до кошари. За кілька місяців він почав регулярно приходити до Церкви й невдовзі його було покликано служити у президентстві кворуму старійшин.
Кульмінаційний момент настав тоді, коли брата Джона попросили виступити на причасних зборах на тему посту й пожертвувань. У кінці свого виступу він розповів про перший візит Ендрю.
Зі сльозами на очах він сказав: “Ендрю, ти не знаєш, як сильно вплинув на моє життя того суботнього ранку, коли прийшов до моїх дверей з блакитним конвертом. Можливо, ти думав, що марнував час, але в моє життя прийшли благословення завдяки тому, що ти дав мені можливість сплатити пожертвування від посту. Частково, завдяки твоєму служінню я зараз тут”.