Прагніть навчатися через віру
В Писаннях ми неодноразово отримуємо настанову проповідувати євангельські істини силою Духа (див. УЗ 50:14). Я впевнений, що більшість батьків та вчителів у Церкві добре знають цей принцип і, як правило, намагаються належним чином його застосовувати. Однак яким би важливим не був цей принцип—це лише одна складова набагато більшої духовної моделі. Нас також часто навчають прагнути знань через віру (див. УЗ 88:118). Проповідування через Духа і навчання через віру—це нероздільні принципи, які нам слід зрозуміти і застосовувати одночасно й невпинно.
Я підозрюю, що ми робимо більший акцент на ролі вчителя і знаємо набагато більше про вчителя, який навчає через Духа, ніж про студента, який навчається вірою. Зрозуміло, що принципи і процеси як викладання, так і навчання мають велику духовну важливість. Однак, коли ми дивимося у майбутнє і розуміємо, що світ, у якому ми живемо, стане ще більш заплутаним і неспокійним, то я впевнений, що для всіх нас буде важливо збільшувати здатність прагнути навчання через віру. У своєму особистому житті, у сім’ях і в Церкві ми можемо і будемо отримувати благословення духовної сили, спрямування і захисту, коли будемо прагнути отримувати і застосовувати духовне знання через віру.
Нефій навчає нас: “Коли людина говорить силою Святого Духа, сила Святого Духа доносить [це послання] до сердець дітей людських” (2 Нефій 33:1). Будь ласка, зверніть увагу, що сила Духа доносить послання до серця, а не обов’язково у серце. Учитель може пояснювати, показувати, переконувати і свідчити й робити все це з великою духовною силою та ефективністю. Однак остаточно зміст послання і свідчення Святого Духа проникають у серце лише тоді, коли той, хто отримує послання, дозволяє йому туди увійти. Навчання вірою відкриває шлях у серце.
Принцип дії: віра в Господа Ісуса Христа
Апостол Павло дав таке визначення віри: “підстава сподіваного [і] доказ небаченого” (Євреям 11:1). Алма проголосив, що віра не є досконалим знанням; натомість, якщо ми маємо віру, ми “сподіває[мося] на те, чого не видно, але що є істинним” (Алма 32:21). Крім того, ми дізнаємося з Lectures on Faith (Лекцій про віру), що віра є “першим принципом даної через одкровення релігії та основою всієї праведності”, що вона також є “принципом дії для всіх розумних істот”1.
Ці вчення виводять на перший план три основні елементи віри: (1) віра, як переконаність у тому, на що ми сподіваємося і що є істинним, (2) віра як доказ небаченого і (3) віра як принцип дії для всіх розумних істот. Я описую всі ці три складові віри у Спасителя як одночасно спрямовані в майбутнє, минуле та як такі, що спонукають до дії в теперішньому.
Віра як упевненість у сподіваному—спрямована в майбутнє. Ця впевненість основується на правильному розумінні Бога і довірі до Бога та дає нам здатність “просуватися вперед” (2 Нефій 31:20) у непевних і часто нелегких ситуаціях у служінні Спасителю.
Наприклад, Нефій покладався саме на такий вид націленої в майбутнє впевненості, коли повертався до Єрусалима за пластинами з латуні, не знаючи “наперед, що [він] ма[в] робити. Однак [він] йшов уперед” (1 Нефій 4:6–7).
Віра в Христа нерозривно пов’язана і є наслідком надії на те, що наше викуплення і піднесення—в Христі. А впевненість і надія дають нам можливість підійти до межі, де закінчується світло, і зробити кілька кроків у темряву, сподіваючись і вірячи, що світло з’явиться і освітить дорогу2. Поєднання впевненості з надією дає поштовх до дії в теперішньому.
Віра як доказ небаченого, звернена до минулого і підтверджує нашу довіру до Бога й нашу впевненість у істинність небаченого. Ми зробили крок у темряву з упевненістю й надією та отримали доказ і підтвердження, коли з’явилося світло й освітило те, що нам потрібно було побачити. Свідчення, яке ми отримали після випробування віри (див. Етер 12:6), є доказом, що збільшує і зміцнює нашу впевненість.
Впевненість, дія та доказ впливають одне на одного у невпинному процесі. Ця спіраль подібна до кільця, витки якого йдуть угору, розтягуючись і розширюючись. Ці три елементи віри—впевненість, дія і доказ—не відділяються і не відокремлюються. А віра, яка дає енергію цьому невпинному процесу, розвивається, зростає і змінюється. Коли ми знову повертаємося обличчям до невідомого майбутнього, впевненість веде нас до дії й народжує доказ, який пізніше переростає у впевненість. Наша впевненість стає сильнішою рядок за рядком, приписання за приписанням, трохи тут і трохи там.
Ми знаходимо яскравий приклад взаємодії між упевненістю, дією та доказом в епізоді, коли діти Ізраїля переносили ковчег завіту під керівництвом Ісуса Навина (див. Ісус Навин 3:7–17). Пригадайте, як ізраїльтяни підійшли до ріки Йордан і їм було обіцяно, що води розділяться і вони зможуть перейти ріку суходолом. Цікавим є те, що води не розділялися, поки діти Ізраїля стояли на берегах ріки, чекаючи, що щось трапиться; натомість води розійшлися, як тільки ступні ніг намочила вода. Ізраїльтяни виявили свою віру тим, що зайшли у воду до того, як вона розділилася. Вони увійшли у ріку Йордан зі спрямованою в майбутнє впевненістю в те, на що сподівалися. Коли ізраїльтяни рушили вперед, води розділилися і, перейшовши суходолом, люди озирнулися й побачили доказ небаченого. У цьому епізоді віра як упевненість вела до дії й народила доказ небаченого, яке було істинним.
Істинна віра зосереджується в Господі Ісусі Христі й на Ньому та завжди веде до дії. Віра як принцип дії висвітлюється в багатьох уривках з Писань, знайомих нам:
“Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл—мертва!” (Якова 2:26; курсив додано).
“Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими” (Якова 1:22; курсив додано).
“Прокин[ьтеся] і пробуд[іть] сили свого розуму аж до того, щоб зробити дослід над моїми словами, і скористайтеся принаймні частинкою віри” (Алма 32:27; курсив додано).
Саме віра як принцип дії є центральною в процесі пізнання і застосування духовної істини.
Навчання через віру: діяти, а не бути під дією
Яким чином віра як принцип дії, притаманний розумним істотам, пов’язана з вивченням євангелії? І що означає прагнути навчатися через віру?
Загалом усі Божі створіння поділено на такі, що діють, і такі, що знаходяться під дією (див. 2 Нефій 2:13–14). Як сини і дочки Небесного Батька ми маємо дар свободи волі—здатність і сили самостійно діяти. Обдаровані свободою волі ми є дієвою силою, і, головним чином, ми повинні діяти, а не бути під дією, особливо коли ми прагнемо здобувати і застосовувати духовне знання.
Навчання через віру і з досвіду—дві основні ознаки Батькового плану щастя. Спаситель зберіг свободу волі завдяки Спокуті й дав нам можливість діяти й навчатися через віру. Повстання Люцифера проти плану мало на меті знищити свободу волі людини. Його намір полягав у тому, щоб ми, як учні, були лише під дією.
Поміркуйте над запитаннями, поставленими Небесним Батьком Адамові в саду Еденському: “Де ти?” (Буття 3:9). Батько знав, де ховається Адам, однак він поставив запитання. Чому? Мудрий і люблячий Батько дав можливість Своїй дитині діяти в процесі навчання, а не просто бути під дією. То не була одностороння нотація неслухняній дитині, до чого, мабуть, схильна більшість з нас. Натомість Батько допоміг Адамові як учню діяти як особистості й належним чином виявляти свою свободу волі.
Пригадайте, як Нефій бажав дізнатися про те, що бачив його батько, Легій, у видінні про дерево життя. Цікавим є те, що Дух Господа починає урок з Нефієм з такого запитання: “Отже, чого ти бажаєш?” (1 Нефій 11:2). Звичайно ж, Дух знав, чого хотів Нефій. То навіщо ж запитувати? Святий Дух допомагав Нефію діяти в процесі навчання, а не просто бути під дією. Зверніть увагу, як в 1 Нефій 11–14 Дух і ставить запитання, і заохочує Нефія бути активним елементом у процесі навчання.
З цих прикладів ми розуміємо, що як учні ми з вами повинні діяти і бути виконавцями слова, а не слухачами, які лише знаходяться під дією. Чи ви і я є особистостями, які діють і прагнуть навчатися вірою, або ми чекаємо, щоб нас навчали й ми були під дією? Чи діти, молодь і дорослі, яким ми служимо, діють і прагнуть навчатися вірою, чи вони просто чекають, щоб їх навчали, щоб бути під дією? Чи ми з вами заохочуємо тих, кому ми служимо, шукати знання через віру і допомагаємо у цьому? Усі ми повинні активно запитувати, шукати і стукати (див. 3 Нефій 14:7).
Студент, який виявляє свободу волі й діє відповідно до правильних принципів, відкриває своє серце для Святого Духа і запрошує Його вчення, силу свідчити і стверджуюче свідчення. Навчання вірою вимагає духовного, розумового та фізичного напруження, а не просто пасивного сприйняття. Щирістю й послідовністю своїх натхненних вірою вчинків ми показуємо Небесному Батькові та Його Синові Ісусу Христу свою готовність навчатися й отримувати настанови від Святого Духа. Отже, навчання вірою передбачає вияв моральної свободи діяти на основі впевненості у сподіваному й запрошує отримати доказ небаченого від єдиного істинного вчителя—Духа Господа.
Подумайте про те, як місіонери допомагають зацікавленим навчатися вірою. Беручи духовне зобов’язання і дотримуючись його, наприклад, вивчати Книгу Мормона й молитися про неї, відвідувати церковні збори й дотримуватися заповідей, зацікавлені виявляють віру й діють. Одна з основних ролей місіонера—допомогти зацікавленому взяти зобов’язання і поважати їх—діяти й навчатися вірою. Навчання, напучування, пояснення, якими б важливими вони не були, ніколи не передадуть зацікавленому свідчення про істинність відновленої євангелії. Лише коли віра зацікавленого дає поштовх до дії та відкриває шлях до серця, тоді Святий Дух може донести стверджуюче свідчення. Беззаперечно, місіонери повинні навчитися навчати силою Духа. Однак такою ж важливою є відповідальність місіонерів допомогти зацікавленим навчатися через віру.
Навчання, про яке я кажу, простягається далеко за межі пізнавального сприйняття та утримування й пригадування інформації. Той вид навчання, який я маю на увазі, змушує нас відкинути тілесну людину (див. Мосія 3:19), змінити своє серце (див. Мосія 5:2), навернутися до Господа й ніколи не відпадати (див. Алма 23:6). Навчання через віру вимагає “серц[я] і небайдуж[ого] розум[у]” (УЗ 64:34). Навчання через віру відбувається тоді, коли Святий Дух доносить силу слова Божого як до серця, так і в серце. Навчання через віру—це знання, які неможливо передати від учителя до учня за допомогою лекції, показу чи експерименту; натомість студент повинен виявити віру й діяти, щоб здобути знання для себе.
Юний хлопчик Джозеф інстинктивно зрозумів, що означає шукати знання через віру. Один з найвідоміших епізодів у житті Джозефа Сміта—це читання ним віршів про молитву й віру у книзі Якова в Новому Завіті (див. Яків 1:5–6). Ці слова надихнули Джозефа піти до гаю поблизу дому, щоб помолитися й шукати духовних знань. Зверніть увагу на запитання, які Джозеф поставив у своєму розумі й відчув своїм серцем і з якими він пішов до гаю. Безсумнівно, що він підготував себе щоб “проси[ти] з вірою” (Якова 1:6) і діяти.
“Серед цієї війни слів і зіткнення думок я часто розмірковував про себе: Що ж робити? На боці якої секти правда? Чи, може, вони всі помиляються? Чи, може, лише одна з них істинна? Як я можу дізнатися про це? …
Збираючись звернутися до Господа, я мав на меті дізнатися, яка саме з усіх сект правильна, щоб я міг знати, до якої приєднатися. Тож ледве зібравшись із силами і змігши говорити, я спитав у цих Осіб, що стояли наді мною у світлі, яка ж з усіх сект правильна… і до якої мені приєднатися” (Джозеф Сміт—Історія 1:10, 18).
Зауважте, що запитання Джозефа зосереджувалося не лише на тому, що він мав знати, але й на тому, що мав робити. А його найперше запитання було націлено на дію та на те, що потрібно було зробити! Його питання стосувалося не лише того, яка церква є істинною. Його запитання полягало в тому, до якої церкви йому приєднатися. Джозеф пішов до гаю, щоб навчатися через віру. Він був налаштований діяти.
Зрештою, відповідальність навчатися через віру й застосовувати духовну істину стосується кожного з нас індивідуально. Серйозність і важливість цієї відповідальності постійно зростає у світі, в якому ми живемо зараз і все ще будемо жити. Що, як і коли ми вивчаємо залежить від викладача, методу викладання або певної теми чи формату уроку, але не визначається ними.
Дійсно, один з викликів земного життя—це прагнути знань через віру. Пророк Джозеф Сміт найкраще підсумував процес навчання і його наслідки, які я спробував описати. У відповідь на прохання Дванадцятьох Апостолів отримати настанови, Джозеф навчав: “Найкращий спосіб отримати істину й мудрість—це не шукати її у книгах, але звернутися до Бога в молитві й отримати божественне навчання”3.
З іншої нагоди пророк Джозеф пояснював, що, “читаючи про досвід інших або про одкровення, дані їм, ми ніколи не отримаємо повного бачення свого стану та істинних стосунків з Богом”4.
Застосування для вчителів
Істини про навчання через віру мають важливе застосування для батьків та вчителів. Давайте розглянемо, як їх можна застосовувати.
Застосування 1. Святий Дух є вчителем від Батька.
Святий Дух—це третій член Божества, і Він є найкращим учителем і свідком усієї істини. Старійшина Джеймс Е. Телмейдж (1862–1933), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснював: “Роль Святого Духа у Його служінні людям описано в Писаннях. Він—учитель, посланий від Батька. Тим, хто удостоївся Його наставництва, Він відкриє все необхідне для розвитку душі”5.
Ми завжди повинні пам’ятати, що Святий Дух—це вчитель, який, якщо його належним чином запросити, може увійти в серце студента. Дійсно, ми з вами маємо обов’язок проповідувати євангелію Духом, самим Утішителем, що є передумовою навчання через віру, якого можна досягнути лише Святим Духом і через Святого Духа (див. УЗ 50:14). У цьому розумінні ми з вами подібні до довгих тонких ниток скла, що використовуються для виготовлення оптоволоконних кабелів, по яких передаються сигнали на великі відстані. Як скло у цих кабелях має бути чистим, щоб належно й ефективно проводити світло, так і ми повинні стати й залишатися гідними провідниками, через яких може діяти Дух Господа.
Але ми повинні бути обережні й пам’ятати під час служіння, що ми—провідники й канали. Ми не є світлом. “Бо не ви промовляєте, але Дух Отця вашого в вас промовляє” (Матвій 10:20). Це ніколи не йде від мене і ніколи не йде від вас. У дійсності, все, що ви або я робите як учителі, свідомо й навмисне привертаючи увагу до себе—у посланні, яке доносимо, у методах, які використовуємо чи в особистій поведінці,— є формою ремесла священиків, що зменшує ефективність навчання Святого Духа. “Проповідує він його Духом істини чи якимось іншим чином? І якщо це відбувається якимось іншим чином, це не від Бога” (УЗ 50:17–18).
Застосування 2. Ми стаємо найбільш ефективними вчителями, якщо заохочуємо до навчання вірою і сприяємо цьому.
Усі ми знаємо афоризм, що, даючи людині рибину, ми можемо нагодувати її один раз. З іншого боку, навчивши людину рибалити, ми даємо поживу на все життя. Як батьки та вчителі євангелії ми з вами не займаємося розподілом риби. Натомість наша робота полягає в тому, щоб допомагати людям навчитися “рибалити” й ставати духовно незалежними. Цієї важливої цілі найлегше досягти тоді, коли ми заохочуємо студентів і надаємо їм можливість діяти відповідно до правильних принципів, тобто допомагаємо навчатися через дію. “Коли хоче хто волю чинити Його, той довідається про науку, чи від Бога вона” (Іван 7:17).
Зверніть увагу, як це застосовується на практиці в пораді, даній Президентом Бригамом Янгом (1801–1877) Джуніусу Ф. Уеллзу, коли брата Уеллза було покликано в 1875 р. організувати Товариство молодих чоловіків Церкви:
“На своїх зборах вам слід почати з перших імен, записаних у списку, і викликати якомога більше членів товариства, які будуть свідчити протягом усього відведеного часу. На наступних зборах починайте там, де ви зупинилися й викликайте інших, щоб усі взяли участь і повчилися вставати й щось казати. Багато з них вважатимуть, що не мають про що свідчити, але змусьте їх встати і вони побачать, що Господь дасть їм слова для проголошення багатьох істин, про які вони навіть не думали раніше. Більше людей отримали свідчення встаючи і намагаючись проголосити його, ніж стоячи на колінах і молячись, щоб мати його”6.
Президент Бойд К. Пекер, діючий президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, дав подібну пораду в наші дні:
“О, якби я міг навчити цьому одному принципу. Свідчення знаходять, проголошуючи його! У вашому прагненні отримати духовне знання ви маєте здійснити “стрибок віри”, як його називають філософи. Це той момент, коли ви підходите до краю світла, робите крок у темряву, щоб побачити, що шлях освітлено усього на крок чи два. “Дух людини”, як кажуть Писання, дійсно “світильник Господній” (Приповісті 20:27).
Одна справа отримати свідчення про те, що ви прочитали або про що сказав хтось інший. Це необхідно на початку. Але зовсім інша справа, коли Дух підтверджує вам у вашому серці, що те, про що ви свідчили, є істиною. Хіба ви не бачите, що це можна здобути, лише ділячись свідченням? Коли ви віддаєте те, що маєте, звільнене місце заповнюється, до того ж з надлишком!”7
Я помітив загальну рису, притаманну наставникам, які справили на моє життя найсильніший вплив. Вони допомагали мені шукати знання через віру. Вони відмовлялися давати легкі відповіді на складні запитання. В дійсності, вони не давали мені жодної відповіді взагалі. Натомість вони вказували шлях і допомагали робити кроки в пошуках своєї відповіді. Звичайно ж, я не завжди був вдячний за такий підхід, але такий досвід дав мені змогу зрозуміти, що відповіді, отримані від інших людей, як правило, не затримуються в пам’яті надовго, якщо взагалі там затримуються. Але відповіді, які ми відкриваємо для себе або знаходимо, виявляючи віру, залишаються з нами на все життя. Найважливіші в житті знання ми здобуваємо, а не отримуємо.
Духовне розуміння, яке ми з вами маємо благословення отримувати і про істинність якого ми отримуємо підтвердження в наших серцях, просто неможливо передати іншій людині. За це слід заплатити старанністю і навчанням через віру, і стати “власниками” такого знання. Лише таким чином те, що знає розум, може перетворитися на те, що відчуває серце. Лише таким чином людина може перестати покладатися на духовні знання й досвід інших і проголосити, що також здобула ці благословення. Лише таким чином ми можемо духовно приготуватися до того, що чекає нас попереду. Ми маємо шукати “знання, саме через навчання і також через віру” (УЗ 88:118).
Застосування 3. Наша віра зміцнюється, коли ми допомагаємо іншим прагнути знань через віру.
Святий Дух, Який може “навчи[ти] [нас] усього і пригада[ти] [нам] усе” (Іван 14:26), завжди готовий допомагати навчатися, якщо ми діємо і виявляємо віру в Ісуса Христа. Цікаво те, що ця божественна допомога в навчанні, можливо, ніколи не буває такою помітною, як тоді, коли ми навчаємо або вдома, або в церковному призначенні. Як Павло роз’яснив римлянам: “Ти, що іншого навчаєш, себе самого не вчиш!” (Римлянам 2:21).
Зверніть увагу на такі вірші з Учення і Завітів, де сказано, що старанно викладаючи, ми запрошуємо небесну благодать і настанови:
“Я даю вам заповідь, щоб ви навчали один одного ученню царства.
Навчайте старанно і Моя благодать буде з вами, щоб вас було навчено досконаліше в теорії, у принципі, у вченні, у законі євангелії, в усьому, що стосується царства Бога і що вам доцільно зрозуміти” (УЗ 88:77–78; курсив додано).
Подумайте, що благословення, описані в цих віршах, призначаються саме для вчителя: “Навчайте старанно і Моя благодать буде з вами”, щоб тебе, вчителя, було навчено!
Той самий принцип є очевидним у 122-му вірші цього ж розділу:
“Призначте з-поміж себе вчителя, і нехай не всі будуть промовцями водночас; але нехай усі говорять по черзі, і нехай усі слухають його висловлювання, щоб коли всі висловляться, усі могли бути наставленими всіма, і щоб кожна людина мала рівні привілеї” (УЗ 88:122; курсив додано).
Коли всі говорять і всі слухають, поважаючи одне одного і впорядковано, то всі отримують настанову. Особистий і колективний вияв віри у Спасителя відкриває двері для навчання і зміцнення від Духа Господа.
Прагніть навчатися через віру: свіжий приклад
Для всіх нас став благословенням заклик Президента Гордона Б. Хінклі в серпні 2005 року прочитати Книгу Мормона до кінця року. Проголошуючи цей заклик, Президент Хінклі пообіцяв, що вірне дотримання цієї простої програми читання принесе в наше життя і наші домівки “більше Духа Божого, зміцниться… рішучість слухатися Його заповідей і зросте свідчення про реальність Сина Божого”8.
Будь ласка, зверніть увагу, як цей натхненний заклик стає класичним прикладом навчання через віру. По-перше, нам з вами не наказували, нас не змушували, від нас не вимагали читати. Скоріше, нас запросили виявити свою свободу волі як особистостей і діяти відповідно до правильних принципів. Президент Хінклі, як натхненний учитель, заохочував нас діяти, а не бути під дією. Зрештою, кожен з нас мав вирішити, чи відповідати на заклик і яким саме чином, а також чи зможемо ми витерпіти до кінця завдання.
По-друге, озвучуючи запрошення читати і діяти, Президент Хінклі заохочував нас прагнути знань через віру. Членам Церкви не роздавали ніяких нових навчальних матеріалів, не проводили додаткових уроків, Церква не створювала програм. Кожен з нас мав примірник Книги Мормона і шлях до нашого серця став ширшим завдяки виявленню віри в Спасителя, коли ми відгукнулися на заклик пророка. Отже, ми були готові отримати настанови від єдиного істинного вчителя—Святого Духа.
Відповідальність прагнути навчання через віру лежить особисто на кожному з нас, і ця відповідальність набуватиме важливості, оскільки світ, у якому ми живемо, стає більш заплутаним і неспокійним. Навчання через віру є важливим для нашого особистого духовного розвитку і для зростання Церкви у ці останні дні. Нехай кожен з нас по-справжньому голодує і прагне за праведністю і сповниться Святим Духом (див. 3 Нефій 12:6), щоб ми могли прагнути навчання через віру.
З супутникової трансляції виступу перед учителями Церковної системи освіти, що відбулася 3 лютого 2006 року.