Лимонад і паляниця
Коли мені було шість років, моя сім’я переїхала у новий дім в тому місті, де ми жили—у Квецальтенанго, Гватемала. У день переїзду ми були стомлені й нам хотілося пити. Ми зі старшим братом зайшли на кухню, щоб набрати склянку води, але комунікації ще не були підключені.
Ми не знали, що й робити. Було вже пізно, а ми нікого не знали. Якраз у ту мить хтось постукав у двері. Виявилося, що це приємна літня жінка з посмішкою на обличчі. “Ласкаво просимо на нашу вулицю,—сказала вона.— Я—Тенчіта, ваша сусідка. Я подумала, що, мабуть, у вас ще немає води, тож принесла лимонад і хліб”.
Я був такий радий, побачивши лимонад, що широко посміхнувся. За кілька днів Тенчіта запросила нас відвідати Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів.
Ми невдовзі прослухали місіонерські бесіди, а за три місяці старійшини запропонували нам охриститися. Мої старші брати й сестри прийняли запрошення, але я і мої батьки ще не відчували, що готові до цього. Однак батьки продовжували ходити до церкви. І вони, і я охристилися й були конфірмовані через два роки, коли мені виповнилося вісім.
Я був ще малий, але бачив, як євангелія Ісуса Христа змінила нашу сім’ю. Як і всі сім’ї, ми мали проблеми, але спілкування і спокою в нашому домі стало більше. Ми були впевнені, що знайдемо рішення завдяки вченням, які отримували в істинній Церкві. Ми були вдячні, що Тенчіта познайомила нас із євангелією, але невдовзі вона переїхала, і ми нічого про неї більше не чули.
Через тринадцять років моя сім’я запечаталася у храмі у Гватемалі (столиці Гватемали), а я вирішив служити на місії. У районі, де я служив на самому початку у Гватемальській місії, ми часто відвідували членів Церкви, які були хворі або менш активні. Одного дня єпископ попросив нас відвідати літню сестру, яка хворіла й не виходила з дому. Він сказав, що улюблений напій цієї сестри—лимонад.
Коли ми з напарником прийшли до неї додому, сестра лежала хвора на ліжку, але я відразу ж її впізнав і стиснув в обіймах. Сестра Тенчіта спочатку мене не впізнала, але після того як ми поговорили, її очі засяяли. Вона посміхнулася і сказала: “Я принесла тобі лимонад і хліб”.
Я подякував їй також за те, що вона принесла мені євангелію, а завдяки цьому я служу на місії.
Пригостити склянкою лимонаду й хлібом—це просто й недорого. Але те, як це зробила сестра Тенчіта—з любов’ю і турботою про наше вічне благополуччя—дійсно зробило їх дорогоцінними. Вона змінила моє життя і життя членів моєї сім’ї. Таким же чином ми всі можемо змінювати життя людей, допомагаючи їм знаходити шлях до “живої води” і “хліба життя” (Іван 4:10; 6:48).
Сьогодні вся наша сім’я ділиться не лише лимонадом і хлібом з нашими сусідами. Ми також ділимося істинною євангелією Ісуса Христа.