Моє навернення до вічного шлюбу
Я хотів одружитися, але мої завищені очікування призводили до низки невдалих побачень.
Кілька років тому я зрозумів, що хоча і мав свідчення про євангелію в цілому, але були принципи, до яких я не був повною мірою навернений. Хоча я не мав проблем, наприклад, зі сплатою десятини чи Словом мудрості, я все ж мав труднощі з принципом вічного шлюбу—мого вічного шлюбу.
Низка невдач
Справа не в тому, що я не хотів одружуватися; навпаки, я хотів цього всім серцем, або так себе переконував. Я ходив на побачення до сусідських дівчат і мав стосунки з дівчатами, які жили в іншому місті. Я постійно ходив на побачення, навіть до виснаження. Але я став експертом у визначенні того, що я вважав “недоліком” у кожній жінці, з якою зустрічався. Я завжди виправдовував розрив стосунків, але, як правило, спочатку морочив дівчині голову рік або два. З часом я настільки звик до невдач, що, в дійсності, почав відчувати страх перед побаченнями.
Я відслужив місію. Я регулярно ходив до храму, постився і молився, щоб мати провід Господа, і вірно служив у покликаннях в приході. Я мав сильну підтримку з боку сім’ї. Я постійно радився зі своїми єпископами. Я навіть протягом певного часу працював з прекрасними психологами-святими останніх днів. Але я був нещасним. Я не знав, як мені одружитися.
Люди, які зі співчуттям ставилися до моєї проблеми, казали, що я просто ще не зустрів “тієї дівчини”. Старші люди казали мені: “Просто треба зробити цей крок”. Але я мав надто багато сумнівів і неясних страхів, щоб зробити його.
Я уявляв, що шлюб—це майже як чудо. Хоча я і знав, що сам несу відповідальність за своє життя і що я не можу сподіватися, що єпископ вирішить мої проблеми, я сподівався, що кожен новий єпископ, з яким я працював, зможе мені допомогти. Усі вони переймалися мною і радили не відходити від Церкви, продовжувати служити і старатися з усіх сил.
Коли мені було 45 років, у нашому приході змінився єпископ. Коли оголосили ім’я нового єпископа, моє серце впало. Чоловік, якого покликали, був людиною, з якою у мене не було нічого спільного. Я нерозумно вирішив, що мені слід чекати на наступного єпископа.
Пряма розмова
Невдовзі однієї неділі по дорозі на збори священства цей єпископ попросив мене зайти до нього в кабінет на співбесіду для храмової рекомендації. У його кабінеті я почав добре завчену пісню про своє горе. Усе в мене було не так. Кожна жінка, з якою я зустрічався, мала якийсь нестерпний недолік. І, можливо, я взагалі не повинен одружуватися в цьому житті.
Єпископ припинив усі мої скарги, подивився мені у вічі й запитав: “Ти хочеш чи не хочеш одружуватися?” Я мав відповісти ствердно, але тепер я зовсім не був у цьому впевнений. Він продовжував: “Я хочу, щоб ти пішов додому і вирішив, чи дійсно хочеш одружуватися. Якщо відповідь заперечна, мені буде шкода тебе, але ти можеш припинити побачення і більше не звинувачувати себе в тому, що ти не одружений. Якщо відповідь буде позитивною, тоді приходь і ми будемо над цим працювати”.
У той момент я отримав незаперечне враження, що його порада мені допоможе.
Я вийшов із його кабінету, глибоко задумавшись. Після церкви я пішов додому й не без короткої, але інтенсивної боротьби з собою, я вирішив, що відповідь має бути ствердною. Я справді хотів одружитися і хотів виконати пораду єпископа, якою б вона не була.
Прийняття цього рішення стало поворотною точкою у моєму бажанні одружитися. Протягом десятиліть я все робив спроквола. Насправді шлюб не був моїм головним пріоритетом, навіть хоча я так і вважав. Лише коли це було зручно, тоді я приділяв шлюбу серйозну увагу, але, як правило, я віддавав перевагу іншим речам, наприклад: концертним виступам як музиканта-професіонала і викладача в університеті. Мені потрібно було навчитися підійти до мети укладання шлюбу з такою ж відданістю.
Настанови мого єпископа
Коли я повернувся, щоб порадитися з єпископом, він говорив відверто, як ніхто до нього. Його зовсім не цікавив довгий перелік моїх виправдань. Він просто сказав: “Давай пошукаємо проблему—місце, в якому стосунки зазнавали невдачі,—а потім залагодимо її”. Спочатку я був приголомшений, але потім побачив, що його прямота є цілющою. Я знав, що можу йому довіряти. Необхідно докласти зусиль і виявити сміливість, щоб залишити наїжджену колію, але я почав здобувати впевненість, що зможу це зробити.
Перша настанова єпископа була такою: знову почати шукати супутницю життя, яка, за його словами, мала віру, була цілісною і доброзичливою—тобто володіла стійкими якостями, які справді були суттєвими—замість того, щоб просто звертати увагу на поверхневі якості, які для мене мали велике значення. (Подумки я бачив блондинку, яка мала сопрано і вміла гарно готувати). Моїм завданням було плекати обраницю такою самою любов’ю, яку Небесний Батько відчуває до кожного з нас, і до такої міри, на яку я був здатен.
Мій єпископ також допоміг мені побачити недоліки в моїх вимогах до шлюбу. Я зрозумів, що вони крилися не в жінках, з якими я зустрічався, як я довго вважав. Скоріше вони крилися в моєму помилковому мисленні й нереальних сподіваннях. Він запропонував нові правила, на які я мав орієнтуватися під час побачень.
Перш за все, я повинен був бути готовим змінюватися. Мій стиль життя давав мені можливість почувати себе дуже комфортно, і навіть хоча я абстрактно мав бажання одружитися, я відчував, що це порушить звичний ритм життя. Я мав почати робити щось по-іншому. Я жив таким життям протягом 25 років, повторюючи ті ж помилки і, як було очевидно, це не привело до успіху. Оскільки мені було 45, я повинен був зрозуміти, що маю дуже обмежений час для побачень.
По-друге, побачення не повинні були бути розвагами, але, натомість, пошуками супутниці, яка також була серйозно зацікавлена у шлюбі й підготовці до нього. Це мав бути час для знайомства не лише з особистістю жінки, але, що більш важливо, з її духом.
Мій єпископ також навчав мене, що я повинен зуміти сказати протягом кількох побачень, чи має жінка певні якості, які я шукаю. Якщо тих якостей не було, то я повинен був іти далі. Щоб змінити модель моїх довготермінових побачень, єпископ поставив мені неймовірний ультиматум: я мав продовжувати з усією серйозністю ходити на побачення, поки вони не закінчаться шлюбом або розривом. Після певного розумно встановленого періоду часу я не зможу відступитися, якщо тільки жінка, з якою буду зустрічатися, не відхилить моїх залицянь. Раніше я мав звичку просто ходити, і не брати будь-яких зобов’язань. Цього разу мені не дадуть просто “зіскочити”, як я раніше часто робив. У непритаманному мені сміливому пориві я погодився на встановлений термін.
Чого я навчився
Я почав усвідомлювати кілька речей. По-перше, я зрозумів, що те, що деякі люди називають “хімією”, настає після чесних і серйозних стосунків, а не до них. Людям притаманна така поширена помилка—вони встановлюють стосунки лише тоді, коли миттєво відчувають фізичний потяг. Деякі неодружені люди також віддають перевагу поверхневим темам, а не серйозним обговоренням і важким питанням, уникають останніх, марно сподіваючись, що, оскільки вони відчувають “справжню любов”, то якимось чином усі проблеми реального життя розвіються. Насправді, все навпаки. Якщо ви з самого початку будете розвивати чесне спілкування й навчатися відповідати на складні запитання, тоді розвинеться довіра. Така довіра витіснить страх, який, як правило, призводить до невпевненості, браку відповідальності й згодом до послаблення стосунків.
Найважливіше, я зрозумів, що любов—це не просто зосередженість на собі. У першу чергу, це піклування про іншу людину. Я мав працювати над собою, щоб упокоритися і відмовитися від зарозумілої думки, що, мабуть, жодна жінка не є достатньо хорошою для мене.
Моє справжнє навернення
Було б добре сказати, що я одружився з першою ж жінкою, яку зустрів. Я зустрічався з кількома жінками дуже недовго й мав більш тривалі стосунки з жінкою, яка зрештою відмовила мені. Але я виявив віру й слідував настановам мого єпископа, хоча й не було негайного результату.
Через рік після того, як я змінив своє ставлення й цілі, я по-новому подивився на жінку, яку знав роками. У дійсності, ми раніше зустрічалися, але цього разу я подивився на неї під іншим кутом зору—як на можливу вічну супутницю, яка є чудовою і прекрасною в усьому, оскільки вона володіє вічними якостями (а також багатьма іншими). Вона була достатньо благородною, щоб дати мені ще один шанс, а зараз вона моя дружина й мати наших дорогоцінних дітей. Я глибоко кохаю її. Десять років тому я навіть не уявляв такого щастя.
Що спричинило це навернення? (І це було справжнє навернення—поворот у іншому напрямку). Я вірю, що зміна відбулася завдяки тому, що єпископ навчав мене того, як сильно Небесний Батько любить мене, як хоче, щоб я був щасливий і мав усі благословення, які Він пообіцяв мені. Мій єпископ допоміг у належному порядку розставити пріоритети в моєму житті, яке не було впорядкованим. Він говорив прямо і не дозволив мені відійти від мети, ховаючись за виправданнями, до яких я так довго вдавався.
Тепер я знаю що означає навернення. У мене відбулася могутня зміна в серці стосовно цього принципу, і завдяки цьому моє життя змінилося. Я можу прослідкувати весь шлях мого навернення—від того дня, коли в кабінеті єпископа я відчув, що, слідуючи його настановам, я отримаю благословення.
І я їх дійсно отримав.