Час вже настав
Бути молодим святим останніх днів в Україні—означає служити і керувати в Церкві вже зараз.
Уявіть, що ви член Церкви у тому місці, де кожен є наверненим. Місіонери тут знаходяться лише кілька років. А коли вам виповнюється 17 років, то замість того, щоб стати президентом класу “Лавр”, вас покликають президентом Початкового товариства.
З Оксаною Ферсановою саме так і сталося. Оксана, яка живе в Хмельницькому, Україна, була серед перших охрищених, коли її місто відкрили для місіонерської роботи в 2006 р. Невдовзі після хрищення її покликали служити президентом Початкового товариства філії, що складалася з маленької купки людей з її міста.
Оксана, як і всі підлітки-святі останніх днів в Україні, активно служить і має велике бажання ділитися істиною в країні, де поширюється проповідування євангелії. У таких місцях, як Хмельницький, молоді навернені сповнені ентузіазму, оптимізму і мають непохитне свідчення, яке зміцнює Церкву в Україні.
Очікування євангелії
Оксана мала свідчення про Ісуса Христа, але свідчення про відновлену євангелію вона здобула лише тоді, коли отримала від друзів Книгу Мормона.
“Коли я прочитала, як Ісус Христос розмовляв з нефійцями, мене охопило сильне відчуття, і я зрозуміла, що Він любить мене. Я молилася і отримала свідчення, що Він мій Спаситель, а Книга Мормона—істинна,—розповідає Оксана.—
Я зрозуміла, що якщо Джозеф Сміт переклав Книгу Мормона і Книга Мормона істинна, то він безсумнівно є пророком Божим і відновив євангелію Ісуса Христа”,—каже вона.
Друзі продовжували навчати дівчину євангелії, оскільки на той час у Хмельницькому не було місіонерів. Протягом чотирьох років вона вивчала євангелію і докладала всіх зусиль, щоб жити за її принципами, і в той же час молилася, щоб приїхали місіонери.
Нарешті в березні 2006 р. вони приїхали. Оксана разом з другом Сашею Кубатовим були першими охрищеними у Хмельницькому.
Саші було лише 14 років, коли він отримав Книгу Мормона від своїх старших сестер, які приєдналися до Церкви в іншому місті.
“Вони звернули мою увагу на те, що мені було 14 років, стільки ж, скільки було Джозефу, коли він мав Перше видіння. Джозеф отримав великі благословення у своєму юному віці, і я також міг їх мати”, —розповідав Саша.
Тож він почав читати. Хлопець дочитав до розділів Ісаї у 2 Нефії. Пізніше, через рік, він знову прочитав Книгу Мормона, але як історичну хроніку, не маючи бажання дізнатися, чи є вона істинною.
Але читаючи Книгу Мормона втретє, Саша менше зосереджувався на її історичному аспекті, а більше на діяннях Бога, описаних у ній.
“Коли я читав її, то думав, що вона істинна, але ще не мав твердого свідчення —признається він.— Я хотів поговорити з місіонерами”.
Коли за кілька років з’явилися місіонери, то відповіли на всі його запитання і допомогли підготуватися до хрищення і конфірмації.
“Коли я увійшов у води хрищення, то всі мої сумніви зникли, і я знав, що Джозеф Сміт був пророком, а євангелія—істинна, —розповідає Саша.— Я не боявся, хоча і знав, що тепер моє життя зміниться”.
Його життя дійсно змінилося. Як домашній учитель Саша знає, як звеличувати священство, носієм якого він є, і служити в Божому царстві.
За рік після свого хрищення Саша охристив маму й дідуся. Зараз до Церкви приєдналася вся його сім’я, і Саша з радістю несе євангелію іншим людям.
“Зараз я готуюся до служіння на місії, щоб проповідувати євангелію і приводити до Бога інших людей,—каже він.—Його робота має розгортатися”.
Наслідувати приклад
Міша Сухоносов ніколи не думав, що відвідування уроків англійської мови з місіонерами у Чернігові приведе його до відновленої євангелії Ісуса Христа. Але після кількох місяців занять усе змінилося.
Міша любив той дух, який відчував під час уроків англійської мови з місіонерами. І коли згодом він прийняв запрошення прийти разом з ними на церковні збори, то був здивований, бо відчув той самий дух у Церкві.
Зрештою один зі старійшин запропонував Міші зробити те, в чому хлопець уже не сумнівався—прийняти хрищення.
Міша знав, що йому знадобиться вся сміливість, щоб піти проти традицій сім’ї. В Україні більшість людей усе своє життя належить до найбільш поширеної у країні церкви. Його сім’я не була винятком.
Його мама хотіла, щоб Міша кілька років почекав з хрищенням, отже, він погодився почекати, поки йому не виповниться 16 років. Але тим часом він щотижня ходив до церкви і почав служити піаністом філії.
“Це допомогло мені приходити щонеділі. Я мусив приходити, бо інакше не було кому грати”,—розповідає Міша.
Нарешті, коли період очікування закінчився, 1 липня 2006 р. Міша охристився в Десні. У той час він навіть не здогадувався, як швидко його сім’я послідує за ним.
Його мама, Ольга, почала приходити до церкви, щоб більше дізнатися про релігію свого сина. Вона так часто приходила, що президент філії попросив її грати на органі під час причасних зборів, аби Міша міг диригувати.
Слухаючи свідчення членів церкви, у тому числі свого сина, протягом шести місяців, Ольга здобула власне свідчення. Міша охристив свою маму в грудні 2006 р.
Ольга, як і раніше, щотижня грає на органі. Зараз Міші 17 років. Він допомагає президентству філії, служить місіонером філії і диригує під час причасних зборів.
“Я знаю, що потрібен Церкві,—каже він.—Я такий вдячний за цю можливість служити. Церква допомагає мені, а я допомагаю іншим”.
У пошуках віри
Юрій Войнарович та його сім’я живе у Львові—місті на заході України. Хлопцеві було лише 10 років, коли його сім’я почала шукати істину. Роками вони ходили до різних церков. Потім дядько Юрія запросив їх відвідати філію Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, і невдовзі батьки Юрія охристилися й були конфірмовані.
“Спочатку я не ходив,—каже Юрій.—Я продовжував шукати самостійно”.
Але батьки, які вже знали, що Церква істинна, намагалися впливати на сина. Вони запрошували Юрія на уроки англійської мови і на молодіжні заходи, а також на недільні збори. Згодом самі місіонери запросили хлопця на уроки англійської.
“Я не міг їм відмовити”,—каже Юрій. І він пішов. Потім він пішов до церкви. Згодом і його було охрищено.
“З того дня відбулося багато інших подій, які сформували та зміцнили моє свідчення і характер, завдяки чому я став тим, ким зараз є,—каже Юрій.—
Я часто бачу людей, які страждають від неправильного вибору,—розповідає він.—Я розумію, що часом важко вибирати через спокуси й тиск однолітків, але ми не повинні здаватися. Пізніше ми зможемо побачити благословення, які приносить послух”.
Зараз Юрію 17 років, він служить провідником місіонерської роботи і діловодом філії у Львові.
“Я такий вдячний за Церкву і за все, що вона для мене зробила,—каже Юрій.—Я люблю цю Церкву. Я закликаю всіх триматися за жезл із заліза і ніколи його не відпускати”.