Президент Дітер Ф. Ухтдорф: Відданий сім’ї, відданий вірі, передвисвячений на служіння
Ви можете собі уявити жах, який охопив серце 11-річного Дітера Ухтдорфа, коли його сім’я у 1952 році втікала зі Східної Німеччини1, щоб знайти свободу в її Західній частині? З політичних причин життю Дітерового батька загрожувала крайня небезпека. Йому довелося втікати самому, щоб не поставити під загрозу життя дружини і дітей. Аби не викликати підозри, решта сім’ї не могла виїхати одночасно. Їм потрібно було розділитися.
План було приведено в дію. Двоє старших братів Дітера, Вольфганг і Карл-Хайнц, вирушили на північ від Цвікау, де жила сім’я. Їхня сестра Крістел поїхала поїздом з двома іншими дівчатами. Щоб досягнути пункту призначення у Східній Німеччині, поїзд мав перетнути невелику ділянку Західної Німеччини. Коли поїзд перетинав Західну Німеччину, дівчата вблагали кондуктора відчинити для них двері, і вони вистрибнули з поїзда.
11-річний Дітер, наймолодший з дітей, і його відважна мати, пішли своїм маршрутом. Вони взяли із собою лише трохи їжі й дорогоцінні сімейні фотографії, що вдалося зберегти під час Другої світової війни. Дітер з матір’ю протягом довгих годин ішли пішки. Коліна сестри Ухтдорф почали слабнути. Дітер ніс їхні пожитки й допомагав матері подолати останній пагорб на шляху до свободи. Там вони зупинилися, щоб з’їсти свою убогу їжу, і, побачивши російських солдат, зрозуміли, що вони все ще далеко від кордону. Мати з сином тут же закінчили свій відпочинок, взяли речі й піднялися ще вище на пагорб, перш ніж досягнули мети своєї подорожі.
Дітер з матір’ю продовжували свій шлях як біженці, під’їжджаючи автостопом або йдучи пішки до передмість Франкфурта—місця зустрічі. Минуло багато важких днів розлуки, перш ніж сім’я нарешті возз’єдналася. Першими добралися брати, потім батько. Дітер з матір’ю прийшли наступними, і останніми дісталися сестри. Їхнє чудове возз’єднання було радісним.
Уже не мав такого великого значення той факт, що вони залишилися без усього свого майна.
За сім років до того, перед закінченням Другої світової війни, наближення фронту змусило їх втікати зі свого дому. А тепер вони знову були біженцями. Знову в них нічого не було. Знову їм доводилося починати все спочатку. Але вони мали одне одного. Вони мали глибоку віру в Бога. Протягом майже п’яти років вони вже були членами Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.
Однокімнатна квартира поблизу Франкфурта, в якій жила сім’я, була маленькою й кишіла мишами. Юного Дітера не лякала велика кількість гризунів, що бігали навколо. Громадський транспорт у Франкфурті був відносно недорогим, але сім’я не могла дозволити собі їхати повним складом до церкви щотижня. Отже, вони їздили по черзі.
Не дивно, що президент Ухтдорф з таким трепетом ставиться до священного інституту сім’ї. Він дуже щиро свідчить, що сім’ю встановлено Богом. Сім’я є дуже важливою для нього. Саме в його сім’ї було посіяно і виплекано насіння його могутньої віри. Там він розпочав підготовку до виконання своїх передвисвячених обов’язків провідника священства у Церкві Бога.
Відданий сім’ї
Сім’я залишила Чехословаччину в 1944 р. й переїхала до Цвікау, Німеччина. З 1949 по 1990 р. Цвікау належав до Східної Німеччини й був центром вугільної промисловості. Через своє стратегічне значення протягом Другої світової війни місто стало мішенню під час бомбардування союзних військ. Чотирирічного Дітера лякали, але також і захоплювали вогні літаків, що пролітали над головою. Він пам’ятає, як мати вела його до бомбосховища. Чоловіка сестри Ухтдорф забрали до німецької армії, і вона мужньо піклувалася про свою сім’ю, поки лютувала війна в Європі.
Після війни батько Ухтдорфа працював на вугільних та уранових шахтах у Цвікау в таких умовах, що спричинили виникнення у нього небезпечного захворювання, через яке він пішов з життя у віці 62 років у Німеччині. Президент Ухтдорф запам’ятав свого батька добрим і люблячим, сильним і ніжним. Його батько з великою повагою ставився до його обов’язків у священстві як диякона, учителя, священика і старійшини.
Його мати, Хільдегарда, яка померла в 1991 р., була не лише мужньою, але й істинно наверненою й відданою послідовницею Христа, служачи в багатьох покликаннях у Церкві.
Батьки й діти були запечатані у Швейцарському храмі в 1956 р. Брати Вольфганг і Карл-Хайнц вже пішли з життя. Сестра Крістел Ухтдорф Еш, яка служила на місії в Німеччині, зараз мешкає в Техасі, на півдні Сполучених Штатів.
Президент Ухтдорф познайомився зі своєю майбутньою дружиною Гарріет Райх на зборах Спілки взаємного вдосконалення у Церкві. Гарріет охристилася, коли їй було майже 13 років разом із матір’ю і сестрою після того, як місіонери постукали до них у двері й навчали їх євангелії. Батько Гарріет помер від раку всього за вісім місяців до тієї події. Її мати і сестра вже також померли.
Один з тих місіонерів, старійшина Гарі Дженкінс, який навчав і христив сім’ю Райх, отримав чудову винагороду. Який то був для нього радісний день, коли через багато десятиліть 16 лютого 2008 р. його онука Крістел була запечатана зі своїм чоловіком Стівеном у Солт-Лейкському храмі членом Першого Президентства, президентом Дітером Ф. Ухтдорфом.
Гарріет і Дітер були запечатані 14 грудня 1962 р. в Бернському Швейцарському храмі. Він називає Гарріет сонячним світлом у своєму житті. Її підтримка є постійним джерелом сили. Вона є коханням його життя. Гарріет каже, що її чоловік має велике серце. “Він добрий. Він хороший і співчутливий провідник. Те ж саме кажуть багато його колег по роботі, а також друзів у Церкві. Він—чудовий чоловік, який завжди шукає нагоди підтримати мене. У нього прекрасне почуття гумору й він дуже дотепний. Для мене велике благословення бути його дружиною”.
Ухтдорфи є батьками двох дітей. Їхня дочка Антьє має чоловіка Девіда А. Еванса. Антьє і Девід мають трьох синів: 19-річних близнюків Деніеля і Патріка, та 8-річного Еріка. Вони живуть у Дармштадті, Німеччина.
Син Ухтдорфів, Гвідо, служив у Південній Вашингтонській місії, округа Колумбія. Він одружений з Керолайн Уолднер з Базеля, Швейцарія. Гвідо і Керолайн зараз живуть поблизу Цюріха, Швейцарія, де Гвідо служить єпископом приходу Вецікон в Швейцарському колі Галлен. Вони є батьками трьох дітей: семирічної Джесмін, п’ятирічного Робіна і однорічного Нікласа Айвена.
На запитання про свого батька і його нове покликання, Антьє відповідає: “Це благословення—мати таких чудових батьків. Коли ми були молодшими, я навіть не уявляла, наскільки великим є навантаження мого батька, бо він завжди мав час для нас. Ми ніколи не були для нього на другому місці. Коли у нас виникали проблеми, ми йшли до нього за порадою. І наші діти знають, що у дідуся є відповідь, з яким би запитанням вони не звернулися. Зараз, коли він став членом Першого Президентства, ми відчуваємо навіть більшу відповідальність робити все як найкраще”.
Спогади Гвідо мало чим відрізняються. Він розповідав про те, як багато років тому він із сестрою, матір’ю та батьком вчилися кататися на лижах. То стало початком чудової сімейної традиції—разом кататися на лижах. Гвідо розумів, що, оскільки за професією батько був пілотом літака, то його довго не бувало вдома. “Але коли тато повертався додому, ми гралися, розмовляли і сміялися разом,—додає Гвідо.—То був насичений подіями час!”
Гвідо і Антьє дізналися від батьків, як важливо проводити час усією сім’єю. Чи вони виїздили кудись з пізнавальними цілями, чи просто розважалися, це допомагало зміцнювати сімейні узи. Виконувати обов’язки батька й матері та дідуся і бабусі Ухтдорфам зараз допомагають сучасні технології. Електронна пошта і телефонні дзвінки доповнюються передачею відеофрагментів та фотографій за допомогою Інтернету.
Але час, проведений разом—найцінніший. Особливо цінною для Гвідо була можливість відвідати квітневу генеральну конференцію 2008 р. й бачити, як батько виступає за кафедрою у Конференц-центрі.
Під час сімейних нарад президент Ухтдорф завжди звертав увагу на фундаментальні принципи. Гвідо каже: “Батько навчає, які благословення приносить молитва, вивчення Писань, послух заповідям і позитивне ставлення. Це для нього більш важливо, ніж міркувати, де ж знаходиться Колоб”.
З приводу святкування 40-ї річниці подружнього життя президента і сестри Ухтдорф діти з подружжям й старші онуки зібралися в Бернському Швейцарському храмі, щоб узяти участь у священних обрядах. Цей храм дуже дорогий Гарріет і Дітеру, бо вони, їхні батьки та їхні діти були запечатані саме в ньому.
Відданий вірі
Досліджуючи життя цього чоловіка, неможливо не відзначити його виняткову й непохитну віру. Він має цілковиту віру в Бога, віру в Господа Ісуса Христа, віру в Церкву й віру в те, що, коли виникне потреба, він отримає допомогу з небес.
Його батьки ризикували життям заради своєї свободи і віри. Його батько шанував священство, носієм якого був. Він навчився від матері—особливо під час тієї небезпечної втечі зі Східної Німеччини—молитися і довіряти Господу.
Президент Ухтдорф каже, що його мати мала виняткові здібності. За його словами, вона могла виконувати математичні дії в голові і навчала цьому його. Хоча двічі сім’я перетворювалася на біженців і залишалася без копійки, закон десятини ніколи не порушувався. Вони знали, що Господь відкриє отвори небесні і виллє благословення на тих, хто з вірою виконує цей закон2.
Президент Ухтдорф з особливою теплотою згадує старійшину Теодора М. Бертона (1907–1989), який служив президентом Західнонімецької місії. У той час коли багато хороших святих останніх днів з Німеччини залишали свою батьківщину, сім’я Ухтдорфів прислухалася до поради старійшини Бертона і залишилася в Німеччині, щоб там розбудовувати Церкву. Саме старійшина Бертон висвятив Дітера Ф. Ухтдорфа у чин старійшини і дав незабутню настанову, яку Дітер з точністю виконав. Сестра Гарріет Ухтдорф розуміла важливість поради старійшини Бертона для сім’ї Ухтдорфів залишатися в Європі й зміцнювати Церкву там. Вони з усією серйозністю поставилися до цієї поради. Їхні діти також керувалися нею. Зараз діти жартома докоряють батькам за те, що ті переїхали до Сполучених Штатів, у той час як вони залишилися в Європі.
Звичайно ж, старійшина Бертон був не єдиним провідником, який глибоко вплинув на президента Ухтдорфа. Дітер згадує свого президента філії, коли Дітера було рукопокладено президентом кворуму дияконів. Президент філії дав вичерпну настанову стосовно обов’язків нового президента кворуму. Дітер запам’ятав важливість того вчення, хоча ним можна було просто знехтувати, оскільки у кворумі дияконів, крім нього, був лише один хлопець.
Бабуся президента Ухтдорфа стала першою, хто виявив віру у сім’ї. Якось після Другої світової війни вона стояла в черзі за їжею, коли літня сестра, у якої не було сім’ї, запросила її на причасні збори. Бабуся і батьки Дітера прийняли запрошення. Вони пішли до церкви, відчули Духа, були зігріті добротою членів Церкви і зміцнені гімнами Відновлення3. У 1947 р. батьки Дітера охристилися у Цвікау. Дітер охристився майже за два роки, на той час йому виповнилося вісім років. Відданість сім’ї Церкві була сильною і непохитною.
Фундамент віри дав йому впевненість, що він має достатньо сил для досягнення поставлених цілей. Його кар’єра почалася із здобуття інженерної освіти, після чого було служіння у Військово-Повітряних силах Німеччини протягом шести років. Після того, за двосторонньою угодою між німецьким та американським урядами, він вступив до школи підготовки льотчиків у Біг-Спрінг, шт. Техас, де отримав ліцензію пілота в німецьких і американських військово-повітряних силах. Він отримав нагороду Commander’s Trophy за те, що був найкращим студентом-пілотом своєї групи. У 1970 р., у віці 29 років, Дітер Ф. Ухтдорф отримав звання капітана в авіакомпанії Люфтганза. Згодом він став головним пілотом і старшим віце-президентом з польотів у цій авіакомпанії.
У 2004 р., ще до покликання у Кворум дванадцятьох, так склалося, що ми зі старійшиною Ухтдорфом разом летіли рейсом авіакомпанії Люфтганза до Європи. Нерідко буває, що пасажири літака впізнають і вітають генеральних авторитетів, які летять у тому ж літаку. Але цього разу привітання мали трохи інший характер. Практично кожен член екіпажу прийшов і гаряче привітав колишнього головного пілота. Вони стали в чергу, щоб мати привілей потиснути йому руку. Я бачив, з якою повагою вони ставляться до нього. Здавалося, що вони відчували не лише його турботу про них, але і його велику віру.
Віра президента Ухтдорфа в Господа виявилася і тоді, коли він прийняв покликання служити в Церкві. У 1985 р. його було покликано президентом Франкфуртського Німецького колу. Потім, коли кордони змінилися, його було покликано президентом Мангеймського Німецького колу. В 1994 р. він був покликаний до Другого кворуму сімдесятників, хоча його дім залишався в Німеччині, й він продовжував працювати у Люфтганзі. У 1996 р. він повністю присвятив себе служінню генеральним авторитетом у Першому кворумі сімдесятників. За три роки старійшина і сестра Ухтдорф переїхали до Юти. Вони сприймали свій переїзд як “закордонне відрядження”.
Коли у жовтні 2004 р. старійшину Ухтдорфа було покликано до святого апостольства, деякі представники ЗМІ назвали його “німецьким апостолом”. Тоді він м’яко виправив їх, сказавши, що його було покликано бути представником Господа для людей, а не навпаки. Його священне покликання є дійсно таким. Він має навчати і свідчити про Господа Ісуса Христа серед “кожного народу, коліна, язика і всіх людей”4.
Старійшину Девіда А. Беднара було покликано до Кворуму Дванадцятьох Апостолів у той же час, що і старійшину Ухтдорфа. Стосовно покликання президента Ухтдорфа до Першого Президентства старійшина Беднар сказав: “Сидіти поруч з ним, служити з ним і навчатися від президента Ухтдорфа—це велике благословення у моєму житті. Його повчання, привабливість і люб’язність надихають мене працювати більш старанно і спонукають до самовдосконалення. Я люблю і підтримую президента Ухтдорфа у виконанні його священних обов’язків”.
Передвисвячений на служіння
Неможливо вивчати події життя цього великого чоловіка й не відчувати, що його було передвисвячено для тих величних обов’язків, які він зараз виконує. Цьому навчають давні й сучасні пророки. Алма навчав, що провідників священства “було посвячено—будучи покликаними і підготовленими від заснування світу відповідно до передбачення Бога”5.
Президент Джозеф Ф. Сміт (1838–1918) отримав одкровення, що провідники (такі як президент Ухтдорф) “були також серед шляхетних і великих, яких було вибрано від початку бути правителями в Церкві Божій.
Навіть до того, як вони народилися, вони з багатьма іншими отримали свої перші уроки у світі духів, і їх було підготовлено, щоб народитися в належний час Господа, щоб трудитися в Його винограднику для спасіння душ людських”6.
Було б чудово, якби ми могли запитати матір президента Ухтдорфа, чи мала вона якесь відчуття того, що її наймолодший син колись буде служити у Першому Президентстві Церкви? Що вона відчувала, коли виховувала свого маленького сина, робила все можливе, щоб він був вільним і рятувала його життя? Якось вона згадувала, як була з дітьми на одному громадському зібранні. Раптом прийшло відчуття, що їм слід негайно звідти піти. Те сильне відчуття змусило її знайти візок, у який вона посадила малого Дітера, і разом з дітьми пішла звідти якнайшвидше. Невдовзі після цього будівля була зруйнована внаслідок військових дій. Більшість присутніх загинули. Сестра Ухтдорф разом з дітьми врятувалася.
Президент Ухтдорф згадує, що після війни ще хлопчиком грався у зруйнованих бомбардуваннями будинках, знаходив пістолети, боєприпаси та іншу зброю, залишену в лісі неподалік від міста. Протягом років він бачив перед собою наслідки війни. Його невідступно переслідувало усвідомлення того, якого страшного болю завдала його країна іншим народам. Хоча і він, і його сім’я також стали жертвами жорстокого диктатора.
Пізніше він пережив небезпечний момент, будучи пілотом літака. Під час польоту кермо перестало функціонувати. Якби літак залишився в тому ж положенні, йому загрожувала неминуча катастрофа. Кермо заклинило. Численні спроби вивільнити його були безуспішними. Інструктор польоту неодноразово давав наказ стрибати з парашутом. Нарешті, неймовірно сильний пілот Дітер Ф. Ухтдорф подолав спротив і здійснив успішну аварійну посадку. Президент Ухтдорф визнає, що вижити в тій важкій ситуації йому допомогла рука Господа7.
Немає сенсу застосовувати математичні методи для виведення ймовірності того, що народжений у Чехословаччині хлопчик, який належатиме до сім’ї навернених, проживши таке сповнене небезпеки життя, отримає покликання служити у Першому Президентстві. Але Господь знав і любив цього особливого чоловіка ще до заснування світу. Так, його було передвисвячено для виконання обов’язків провідника Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.
Зараз він поруч з Президентом Томасом С. Монсоном у цьому священному покликанні. Президент Генрі Б. Айрінг і президент Дітер Ф. Ухтдорф є великими служителями Господа, які готові й здатні надавати пораду Президенту цієї Церкви. Ці три головуючі первосвященики доповнюють один одного. Члени Церкви з радістю і вдячністю будуть іти за цими натхненними провідниками.