Служіння в Церкві
Я можу служити, не маючи своєї сім’ї
Коли я отримала нове покликання, то була приголомшена. “Я зможу це робити?”—запитувала я себе.
Років сім тому, коли мені було 29, я переїхала до Юти з Орегону, США. Зваживши всі свої можливості, я вирішила відвідувати приход за місцем проживання, вважаючи, що потребую чогось іншого після приходів для неодружених, які я відвідувала раніше.
Батьки навчали мене завжди приймати церковні покликання, тож я записалася на співбесіду з єпископом, щоб представити себе як людину, яка гаряче бажає служити. Невдовзі я вже навчала п’ятирічних дітей у Початковому товаристві. Мені це дуже подобалося. Минуло п’ять місяців, і єпископ покликав мене президентом Початкового товариства. Я була приголомшена. “Я зможу це робити?”—запитувала я себе.
Я не мала ні чоловіка, ні дітей, тому не була впевнена, чи підходжу для такого служіння. У приходах для сімейних членів Церкви, які я відвідувала раніше, президенти Початкового товариства мали щасливі сім’ї, були вправними й відданими матерями. Однак пам’ятаючи про те, чого навчали мене батьки, я прийняла нове призначення. Єпископ дійсно взяв до серця доручення стосовно того, що єпископи повинні “знайти важливі покликання для всієї неодруженої молоді”1. Можливо, покликання було важливішим, ніж я очікувала, але я була вдячна за нього.
Служачи в новому покликанні, я мала разом з дітьми багато чудових, веселих і надихаючих моментів. Одного року на Різдво ми інсценували Різдвяні події під час спільного заходу. Ми співали пісні. У нас були халати й рушники, у які ми вбрали пастухів та Йосипа. Блискучими гірляндами ми прикрасили голови ангелів. З картону й фольги ми виготовили корони для мудреців.
Коли ми інсценували Різдвяну історію і співали священні пісні цієї пори, я звернула увагу на красиву дівчинку, яка виконувала роль Марії. Моє серце зворушив приклад виявленого нею благоговіння і ніжності, коли вона, стоячи на колінах, тихенько тримала ляльку, яка була символом немовляти-Ісуса. Атмосфера того моменту сповнила мене вдячністю Небесному Батькові за нашого Спасителя і допомогла зміцнити моє свідчення про Його величну, сповнену любові місію. Це також викликало в мені вдячність за надзвичайне благословення бути покликаною на служіння і за натхненного єпископа, який допоміг здійснити це служіння.
В Ученні і Завітах ми читаємо: “Отже, якщо ви маєте бажання служити Богові, вас покликано до роботи” (УЗ 4:3). Хоча цей вірш, як правило, асоціюється з місіонерською роботою, мені подобається думати, що він стосується будь-якого євангельського служіння.
Незалежно від сімейного чи соціального стану кожен з нас перш за все є дитиною люблячого Небесного Батька, Який хоче, аби ми зростали, не були самотніми, розвивали свої таланти, служили одне одному й допомагали одне одному повернутися до Нього.
Мене прийняли й полюбили у приході відразу ж, і я зберігаю ці почуття й понині. Моє бажання служити визнали і задовольнили, багато людей надали мені духовну підтримку, радо привітали мене, і Небесний Батько дійсно благословив мене. Завдяки добрим і уважним провідникам я отримала благословення навчати найпрекрасніших дітей і навчатися від них.
Ілюстрація Роджера Моцкуса