Вони свідчили нам
Вклонімося Йому
Минулого Різдва, коли я служив у Головному управлінні Церкви в Солт-Лейк-Сіті, Юта, США, мені вдалося спостерігати атмосферне явище, яке трапаляється у цій місцевості й називається інверсія. Інверсія—це коли повітря, яке знаходиться ближче до землі, є холоднішим за повітря, що знаходиться вище, а це є протилежним—інверсією—звичному порядку речей. Інверсія не є унікальним явищем для Солт-Лейк-Сіті, але вона тут частенько трапляється, бо місто знаходиться в долині, оточеній високими горами. Це затримує міський смог і тримає його внизу долини, покриваючи місто й прилеглі райони густою, темною, холодною хмарою. Смог небезпечний для здоров’я тих людей, які мають утруднене дихання, і впливає на настрій багатьох інших, оскільки повітря наповнюється брудом, і сонце не проглядає упродовж кількох днів, а іноді навіть тижнів.
Однак трохи проїхавши на машині в гори, ви бачите, що смог не піднімається вище кількох сотень футів. За кілька хвилин ви опиняєтеся на яскравому сонці, вдихаєте кришталево чисте повітря, розглядаєте недоторкані, вкриті снігом гори. Контраст з тим, що відбувається в долині,—разючий. Піднімаючись вище в гори, ви дивитеся вниз на смог, який залишився позаду в долині, і він виглядає брудною ковдрою під блакитним небом.
У нашому житті бувають часи, коли ми, образно кажучи, загрузаємо в долині, вкритій мороком темного, димного туману. Через неправильний вибір, поведінку, що ображає Духа, чи просто болісні й неприємні рішення, які часто доводиться приймати в земному житті, ми відчуваємо себе в полоні густого, задушливого туману. Ми не бачимо ясно, ми збентежені й відчуваємо, що віддалили себе від світла й тепла любові нашого Небесного Батька. Ми забуваємо, що на нас чекає чисте світло Господа, яке, запрошуючи, світить для нас і знаходиться на відстані лише кількох кроків віри. Ми повинні визнати, що в нас є сила і здатність вивести себе з зони брудного долинного повітря до яскравого, осяйного спокою і надії, які можна знайти лише прийшовши до Спасителя.
О цій Різдвяній порі ми радіємо народженню Ісуса Христа, Світла для світу, Який запрошує всіх нас прийти до Нього і до світла. Ми можемо читати в Писаннях про чоловіків і жінок, які мали благословення в дійсності прийти до Нього в час Різдва. Дехто йшов здалеку, а інші були поруч. Одних відвідали ангели, інші діяли згідно з особистим одкровенням. Однак кожен прийняв запрошення прийти до Нього.
Чого ми можемо навчитися від пастухів, Семена, Анни і мудреців? Усі вони мали привілей прийти й побачити Христа-Дитину на власні очі. Розмірковуючи над їхніми сповненими віри відповідями на запрошення прийти до Христа, ми можемо навчитися більш успішно підніматися над власною інверсією—з будь-якого мороку і збентеження, які можуть охопити нас,—до чистої надії, яку дає Світло для світу. Саме з Ним починаємо відчувати, ким насправді ми є і яким є наше місце у вічній картині. Наші власні інверсії повертаються в зворотному напрямку і відновлюється належна перспектива.
Пастухи
У добре відомих віршах з другого розділу Євангелії від Луки ми дізнаємося про важливі факти стосовно тих перших свідків народження Христа—пастухів, що були на полях поблизу Віфлеєма. Коли “Ангол Господній з’явивсь коло них, … вони перестрашились” (вірш 9). Але вони почули новину великої радості, що народився давно передвіщений Спаситель, Месія, Христос (вірш 10). Вони слухали, щоб дізнатися, якою буде ознака, завдяки якій вони впізнають Спасителя,—Він сповитий “в яслах лежатиме” (вірш 12). Коли небесне воїнство закінчило проголошувати свою радісну новину, пастухи відразу ж вирушили, кажучи: “Ходім до Віфлеєму й побачимо, що сталося там” (вірш 15). Вони пішли “поспішаючи” (вірш 16), і знайшли Христа-Дитину саме так, як ангел сказав їм. А потім вони “повернулись, прославляючи й хвалячи Бога” (вірш 20). Маючи бажання поділитися з іншими славетною новиною про Спасителеве народження, вони “розповіли про все те” (вірш 17).
Як і пастухи, ми повинні негайно реагувати—поспіхом, коли Спаситель до нас промовляє. Кажучи словами Президента Томаса С. Монсона, ми “ніколи, ніколи, ніколи не повинні зволікати, коли відчуваємо спонукання Духа”1. Іноді дослухавшись до спонукання, ми не можемо до кінця зрозуміти, навіщо Дух скеровував нас чинити тим чи іншим чином. Однак часто, як і пастухи, ми бачимо, як відбуваються дива, і ми отримуємо підтвердження, коли діємо з вірою. Ми можемо скористатися нагодою поділитися своєю радістю і свідченням з іншими людьми. Таким чином ми зміцнюємо віру й надію інших, поглиблюємо своє свідчення і наближаємося до Спасителя та Його шляхів.
Семен
Ще один привілейований свідок Христа-Дитини—це Семен. Він був людиною “праведн[ою] та благочестив[ою]”, постійно спілкувався зі Святим Духом (Лука 2:25). Йому було “звіщено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього” (вірш 26), і він жив надією й очікуванням цієї благословенної події. Дух спонукав його прийти до храму в той день, коли Марія та Йосип принесли Немовля-Ісуса до Єрусалима, щоб “поставити Його перед Господом” (вірш 22). Семен розпізнав у немовляті обіцяного Месію і “взяв він на руки Його, хвалу Богові віддав” (вірш 28), пророкуючи долю Святого Дитяти, яке стане “Світло[м] на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля” (вірш 32).
Праведне і вірне життя Семена дало йому можливість бути в храмі, щоб свідчити про Світло, коли Він нарешті знайшов його. Ми, як і Семен, можемо намагатися бути більш чутливими і слухняними до підказок Святого Духа, щоб наше життя йшло шляхом, приготованим для нас Небесним Батьком. Оскільки Семен розвинув здатність чути і реагувати на спонукання Духа, він був у правильному місці в правильний час, і обіцяння, дані йому Господом, збулися найславетнішим чином.
Такі ж можливості можуть бути доступні кожному з нас і подібним чином можуть дозволити Господньому плану скеровувати наше життя. Коли нам потрібно приймати рішення вічної важливості, коли ми опиняємося на перехресті життєвих доріг, нам потрібно чітко мислити і бачити точну перспективу. Іноді сама природа прийняття таких важливих рішень викликає невпевненість, неврівноваженість і навіть неспроможність діяти там, у темній долині, під впливом інверсії. Але коли ми йдемо з вірою і чинимо згідно з праведними принципами, ми поступово починаємо бачити, як Божий план набирає обрисів у нашому житті, і ми повертаємося до яскравого сонця Божої любові.
Анна
Анна “дожила до глибокої старості”, була вдовою, її називали “пророчицею” (Лука 2:36). Довге, віддане вірі життя Анни описується як сповнене постами й молитвами. Вона “не відлучалась від храму” (вірш 37). Побачивши Немовля-Ісуса у храмі, вона “Бога славила” за Христа-Дитину і “говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалима чекав” (вірш 38).
Завдяки Анні ми дізнаємося, що можемо жити віддано за будь-яких обставин, якщо ми постійно постимося й молимося і серцем не відлучаємося від храму. Якщо у нас ще не було нагоди поїхати до храму й отримати храмові благословення, ми можемо й надалі насолоджуватися тими благословеннями, які приходять у наше життя, коли ми гідні храмової рекомендації. Пророки неодноразово запрошували нас мати храмову рекомендацію, навіть якщо наші умови не дозволяють нам відвідувати храм2. Ми можемо підняти себе над життєвими неприємностями до світла вдячності завдяки храмовому поклонінню і свідченню про Ісуса всім тим, хто шукає миру й надії.
Мудреці
І, нарешті, в другому розділі Євангелії від Матвія ми читаємо про мудреців, які прибули здалеку, “бо на сході … бачили зорю Його” і зрозуміли значення цієї ознаки (вірш 2). Приготувавши дари, готові поклонятися, вони прийшли, запитуючи: “Де народжений Цар Юдейський?” (вірш 2). Коли вони нарешті завершили свої пошуки і знайшли Христа-Дитину, то “впали ницьма, і вклонились Йому” і піднесли свої скарби (вірш 11). Хоча їм довелося стикнутися з обманом Ірода, вони були “вві сні остережені, щоб не вертатись до Ірода” і що їм слід повернутися додому “іншим шляхом” (вірш 12). Мудреці діяли згідно з одкровенням від Бога і захистили Святу сім’ю від злочестивих Іродових намірів.
Ми багато чого можемо навчитися від мудреців. Як і вони, ми повинні вивчати Писання і знати ознаки, яких слід чекати, готуючись до Другого пришестя Спасителя. Крім того, коли ми вивчаємо Писання й розмірковуємо над ними, то будемо мати сильніше бажання шукати Господа кожен день свого життя і, як дар для Нього, відмовимося від свого егоїзму, гордовитості і бунтарства. Коли надходить особисте одкровення змінити складені нами плани, ми можемо послухатися, маючи віру й надію на те, що Бог знає, що для нас є кращим. І останнє, якщо ми живемо так, як істинні учні Спасителя, ми повинні впасти й вклонитися Йому в смиренні й любові.
Учнівство не обов’язково вимагає від нас того, щоб ми залишали своїх овець на полях чи перетинали пустелю. Наш шлях до Нього не є фізичним. Він є духовним і вимагає певної поведінки. Він полягає в тому, щоб прийняти і усвідомити той факт, що Його Спокута є нескінченною і стосується всіх аспектів нашого життя—наших гріхів, слабкостей, болю, хвороб і недугів (див. Aлма 7:11–13). Це означає, що ми можемо позбутися того, що тримає нас у непроглядному тумані нашої особистої інверсії і натомість жити в теплі й любові Світла для Світу. Як навчав президент Генрі Б. Айрінг, перший радник у Першому Президентстві: “Слова “прийдіть до Христа” є запрошенням. Це—найважливіше запрошення, яке ви можете запропонувати іншій людині. Це—найважливіше запрошення, яке людина може прийняти”3.
Фотографія Тома Смарта, Deseret News; Любий її серцю, художник Кеті Лоуренс, з колекції Mill Pond Press Inc. «Образи віри», Веніс, Флорида, копіювання заборонене.
Явлення пастухам, художник Дел Парсон; Вдячна молитва Семена, художник Роберт Т. Барретт; Реальність надії, художник Елспет Янг, копіювання заборонено; Прибуття, художник Майкл Албрехтсон, копіювання заборонено