Різдво для перших піонерів
Суворі зимові місяці були важкою порою для більшості піонерів. Їм майже ні з чого було зробити подарунки або чим відсвяткувати Різдво. Однак це не заважало першим піонерам зберегти особливі спомини про ту пору. Ми пропонуємо кілька записів про те, як піонери святкували Різдво в той час.
Моє найщасливіше Різдво
“Моє перше Різдво в Долині [Солоного озера] випало на суботу. Ми святкували це свято в неділю. Усі ми зібралися біля флагштока в центрі форту. Там відбулися збори. Що то були за збори! Ми славили Бога піснями. Ми промовили вступну молитву. А промовця того дня я не забуду ніколи. Він звернувся зі словами подяки і підбадьорення. Не прозвучало жодного песимістичного слова. Люди були сповнені надії та радості завдяки своїй вірі в майбутнє. Після зборів усі потискали одне одному руки. Хтось плакав від радості. Того вечора діти гралися у відведеному для них місці й біля багаття, зробленого з кущів полину. Ми зібралися й заспівали: “Вперед, святі, вам випало іти до важких перемог”. На вечерю у нас був кролик і трохи хліба. У всіх було достатньо їжі, й усі відчували абсолютний спокій і добру волю. Це було найщасливіше Різдво за все моє життя”.
Невідомий автор, цитовано Bryant S. Hinckley, в Kate B. Carter, comp., Our Pioneer Heritage, 20 vols. (1958–77), 14:198.
Ой, як летить час!
“Одного вечора, мені тоді було 16 років, батько влаштував святкування Різдва для своїх дітей, їхніх сімей та найближчих сусідів. Ми танцювали. Мої брати були музикантами. Ми знали, що батько хотів закінчити вечірку о десятій. Так він і зробив, прямо посеред кадрилі, наказавши музикам зупинитися. Однак батько не знав, що того вечора брати багато разів піднімали мене до годинника. Кожного разу я переводив стрілку на тридцять хвилин назад. Було вже, мабуть, за північ, коли вечірка закінчилася”.
З сімейних записів Крістіана Олсена в Carter, Our Pioneer Heritage, 15:199.
Радісний час
“Коли діти прокинулися Різдвяного ранку 1849 року, у жодному з будиночків не знайшлось ані ляльки, ані цукерки, ані яблука. Але діти й батьки були щасливі. Вони були раді, що мають трохи їжі, а надія на майбутнє в їхніх нових оселях з кожним днем ставала все яскравішою. І хоча не було ні ляльок, ні іграшок для дітей, однак тата й мами не забули про Різдво. Тому в кінці того дня вони влаштували чудове святкування.
Увечері всі зібралися в будиночку Джона Роуберрі. Це був той будинок, де пройшли перші збори. Там вони танцювали старовинні танці, що стало завершенням дня, і то був найвеселіший гурт людей, який збирався на Різдво. … Як це не прикро, але не було музики. Ніде не було жодного інструмента. Сайрус Колл умів добре свистіти, тому він насвистував мелодії, під які танцювали радісні піонери”.
Sarah Tolman, у Kate B. Carter, comp., Treasures of Pioneer Heritage, 6 vols. (1952–57), 4:197–198.