Знання про те, що Спаситель живе, приносить мир і радість
З виступу на духовному вечорі в Університеті Бригама Янга, що проводився 10 грудня 2002 р. Повний текст виступу англійською мовою знаходиться на сайті speeches.byu.edu.
Як один з Дванадцятьох Апостолів, я можу сказати, що члени Кворуму дванадцятьох плекають привілей навчати і свідчити про нашого улюбленого Спасителя. Ми радо ділимося своїми свідченнями про Його життя, Його служіння і Його місію під час земного життя.
Ми вшановуємо скромне народження Спасителя о цій порі року, хоча ми і знаємо, що воно не було в грудні. Найвірогідніше, Господь народився у квітні. Як у Писаннях, так і в історичних літописах ми знаходимо докази того, що ця подія сталася навесні, ближче до іудейської Пасхи (див. УЗ 20:1).
У Писаннях сказано, що Його мати Марія була заручена з Йосипом (див. Maтвій 1:18; Лука 1:27). Їхнє заручення можна порівняти із сучасним зарученням, яке пізніше закінчується весіллям.
У розповіді, написаній Лукою, йдеться про те, що Марії явився ангел Гавриїл, і від нього вона дізналася про свою земну місію.
“І, ввійшовши до неї, промовив: “Радій благодатная, Господь із тобою! Ти благословенна між жонами! …
А Ангол промовив до неї: “Не бійся, Маріє,— бо в Бога благодать ти знайшла!
І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус.
Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий” (Лука 1:28, 30–32).
Зверніть увагу на великі літери С і B. Наш Небесний Батько є Всевишнім. Ісус є Сином Всевишнього.
“А Марія озвалась до Ангола: “Як же станеться це, коли мужа не знаю?”
І Ангол промовив у відповідь їй: “Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий!” (Лука 1:34–35).
Перш ніж Йосип і Марія зійшлися, вона вже чекала на Святе Дитя. Йосип хотів захистити Марію (див. Maтвій 1:18–19), сподіваючись уберегти її від покарання, якому підлягала вагітна жінка, що не була у шлюбі. Поки він розмірковував над цим, ангел Гавриїл явився Йосипу, кажучи:
“Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній—то від Духа Святого.
І вона вродить Сина, ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів (Матвій 1:20–21).
Марії та Йосипу не потрібно було пояснювати глибоке значення імені Ісус. Гебрейський корінь цього слова походить від Єгошуа або Єгоша, що означає “Єгова є спасінням”1. Отже роботою Господа Бога Єгови, Якого невдовзі назвуть Ісусом, полягала у спасінні. Він мав стати Спасителем світу.
У Книзі Мормона ми читаємо діалог Нефія з ангелом, який запитував: “Чи знаєш ти про поблажливість Бога?”
Нефій відповів: “Я знаю, що Він любить Своїх дітей; проте я не знаю значення усього цього”.
А він сказав мені: Дивись, діва, яку ти бачиш, це матір Сина Божого від плоті людської.
“… побачив я, як віднесло її Духом; а після того як віднесло її Духом на одну мить, ангел звернувся до мене, кажучи: Дивись!
І я подивився і побачив знову ту діву, і вона тримала на руках дитину.
І ангел сказав мені: Ти бачиш Агнця Божого, так, Сина Батька Вічного!” (1 Нефій 11:16–21).
Опис подій в Євангелії від Луки
Важливі додаткові аспекти ми знаходимо в чудовій і знайомій історії, яку переказуємо на Різдво так, як вона записана в другому розділі Євангелії від Луки: “І трапилося тими днями,—вийшов наказ царя Августа переписати всю землю” (Лука 2:1).
Це було дійсно пов’язано з подушним податком, переписом, складанням офіційних списків—реєстрацією всіх громадян Римської імперії. Цар Ірод наказав, щоб людей реєстрували в тому місці, де жили їхні предки. Марія і Йосип, які в той час жили в Назареті, мали вирушити на південь, до міста Давидового, що знаходилося на відстані приблизно 145 км. Можливо, їм довелося пройти навіть більше, якщо вони мали обійти вороже налаштовану провінцію Самарію, яка лежала на їхньому шляху.
Майже з упевненістю можна сказати, що вони подорожували разом з родичами, які також мали йти на землю своїх предків. Безсумнівно, що у цю важку подорож вони взяли з собою тварин, таких як собаки й віслюки. Напевно, вони розбивали табір на ніч, оскільки подорож тривала 3–4 дні. Коли вони дійшли до Віфлеєма, настав час народження Святого Дитяти.
“І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його,—бо в заїзді місця не стало для них” (Лука 2:7).
Цей вірш сповнений сенсу, який стає глибшим, якщо ми знаємо слова оригінального тексту Нового Завіту, написаного грецькою, і розуміємо тогочасну культуру тих країв. Слово “заїзд” є перекладом слова kataluma2. Грецький префікс kata (або сata) означає “внизу”, коли йдеться про час або місце. Коли kata іде в поєднанні з luma, це означає місце, де люди збираються на перепочинок або відпочивають від подорожі. У Новому Завіті грецькою мовою слово kataluma зустрічається знову лише у двох уривках. У цих випадках воно перекладається не як заїзд, а як “кімната” (Maрк 14:14; Лука 22:11).
У той час і в тій місцевості заїзд в Азії не був схожим на сучасні готелі. Мати місце в заїзді в той час означало мати місце для розміщення каравану подорожуючих—як людей, так і тварин. Караван зупинявся в місці, яке у той час (так само, як і тепер) називається караван-сарай або khan[хан]. Словник дає таке визначення: готель, розташований навколо внутрішнього двору в східних (азіатських) країнах, де караван зупинявся на ніч3.
Така будівля мала, як правило, прямокутну форму і складалася з центрального внутрішнього двору для тварин, навколо якого розміщалися невеличкі приміщення, в яких відпочивали люди. У цих приміщеннях відвідувачі знаходилися трохи вище над тваринами, двері в них були відчинені, щоб власники могли спостерігати за своїми тваринами. У перекладі вірша Лука 2:7, зробленому Джозефом Смітом, сказано, що для них не було місця в заїзді, тобто що всі приміщення в караван-сараях були зайняті.
Думка про те, що власники заїздів не були гостинними чи навіть ворожими, ймовірно, неправильна. Люди в тих краях безсумнівно в той час, як і в наш, були гостинними. Особливо це стосується тієї пори, коли до мешканців Єрусалима й сусіднього з ним Віфлеєма приїхало багато родичів з усієї їхньої країни.
В азіатському караван-сараї тварин розміщали на ніч у кутовому внутрішньому дворі. У тому дворі знаходилися віслюки, собаки, можливо, верблюди і воли разом з усіма їхніми відходами і запахом.
Оскільки приміщення для відвідувачів, що оточували внутрішній двір, були зайняті, Йосип, мабуть, вирішив розмістити Марію, якій прийшов час народити дитину, в центральному внутрішньому дворі караван-сараю разом з тваринами. Абсолютно можливо, що за таких скромних обставин і народився Агнець Божий.
У другому розділі Євангелії від Луки двічі згадується про те, що Марія сповила Дитину. Яке значення цього слова “сповила” (Лука 2:7)? Я вважаю, що те, чим вона сповила дитину, відрізняється від простих підгузників чи ковдри. У грецькому тексті Нового Завіту вживається дієслово sparganoo, що означає загорнути новонароджену дитину у вузькі пелюшки з особливої тканини, якими дитину обматували навхрест4. Ймовірно, що на тканині був якийсь знак, характерний для певної сім’ї. Це особливо стосувалося народження первенця-сина.
Ангел проголосив: “А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме” (Лука 2:12). Тканину, в яку Його загорнули, безсумнівно можна було впізнати й вирізнити з інших.
А що ж таке ясла? Ясла—це корито або коробка у стайні, в яку насипають їжу для тварин. Знаходячись на підвищенні серед брудного подвір’я, ясла, ймовірно, були найчистішим місцем. Ця годівниця стала колискою для нашого Господа!
Спаситель мав унікальних батьків
Більш важливим за скромне місце Спасителевого народження є його унікальні батьки. У кількох віршах в Писаннях звучить це запитання: “Хто проголосить Його рід?” (див. Iсая 53:8; Дії 8:33; Moсія 14:8; 15:10). Це означає: “Хто проголосить Його родовід?” Тепер, через два тисячоліття, ми проголошуємо, що Ісус Христос був народжений від безсмертного Батька і смертної матері. Від Свого безсмертного Батька Ісус успадкував силу жити вічно. Від Своєї смертної матері Він успадкував здатність померти фізично.
Ісус розумів, як ці реалії впливають на Його власне життя: “Ніхто в Мене його не бере,—казав Він,—але Я сам від Себе кладу його. Маю владу віддати його, і маю владу прийняти його знову,— Я цю заповідь взяв від Свого Отця” (Іван 10:18).
Ті унікальні якості Його батьків були важливими для Його місії викуплення гріхів усього людства. Отже, Ісус Христос народився, щоб померти, а потім воскреснути у вічне життя (див. 3 Нефій 27:13–15). Він помер, щоб ми жили знову. Він народився, щоб усі люди могли подолати жало смерті й жити після смерті (див. 1 Коринтянам 15:55; Moсія 16:7–8; Aлма 22:14; Moрмон 7:5).
Він здійснив Свою Спокуту в Гефсиманії, де Його піт був, як великі краплі крові (див. Лука 22:44 ), і на Голгофі (або Череповищі), де Його тіло підняли на хресті над Череповищем, що означає місце смерті (Maрк 15:22; Maтвій 27:33; див. також 3 Нефій 27:14). Ця нескінченна Спокута звільнила людину від нескінченної смерті (див. 2 Нефій 9:7). Спокута Спасителя зробила воскресіння реальністю і дала можливість кожній людині отримати вічне життя. Його Спокута стала центральною подією в усій історії людства.
Її важливість зазначив Джозеф Сміт, який сказав: “Фундаментальними принципами нашої релігії є свідчення апостолів і пророків про Ісуса Христа, що Він помер, був похований і піднявся на третій день, і вознісся на небеса. А все інше, що стосується нашої релігії, є лише додатком до цього”5.
Це проголошення було основоположним натхненням, яке скеровувало Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох Апостолів кілька років тому, коли ми наближалися до 2000-ї річниці з дня народження Спасителя. Ми, 15 чоловіків, яким було довірено ключі царства, приготували наше свідчення у письмовому вигляді. Ми назвали його “Живий Христос: Свідчення апостолів”6. Кожен з 15 апостолів, які жили у той час, підписав це свідчення.
Кожній людині, яка має свідчення про Господа, належить привілей, маючи віру, знати про Його божественних батьків і свідчити, що Ісус є Сином живого Бога. Істинне свідчення включає той факт, що Батько і Син явилися пророкові Джозефу Сміту, народження якого ми святкуємо 23 грудня. Це свідчення включає той факт, що Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів є істинною і нею керує живий Господь через пророцтво і одкровення, дані уповноваженим провідникам, які отримують від Нього настанови і діють згідно з ними.
Навіть у найнеспокійніші моменти сучасного життя це знання приносить нам мир і радість. “Будьте у доброму гуморі,—сказав Учитель,—і не бійтеся, бо Я, Господь, з вами і стоятиму біля вас; і ви будете свідчити про Мене, Самого Ісуса Христа, що Я є Син живого Бога, що Я був, що Я є, і що Я маю прийти” (УЗ 68:6). Сповнені любові, ми міцно тримаємося за Його благословенне обіцяння.
Наш дар Йому
Попереду чекають важкі дні. Гріх поширюється. Павло передбачав, що члени Церкви повинні будуть зносити переслідування (див. 2 Tимофію 3:1–13; УЗ 112:24–26). Петро радив: “А коли [хто страждає] як християнин, то нехай не соромиться він, але хай прославлює Бога за те” (1 Петра 4:16). Якщо Ісус зійшов нижче всього для того, щоб піднятися над усім, то Він очікує, що і ми будемо наслідувати Його приклад. Узявши Його ярмо, кожен з нас може піднятися над усіма своїми випробуваннями, якими б важкими вони не були (див. Maтвій 11:29–30).
З огляду на все те, що Спаситель зробив—і все ще робить—для нас, що ми можемо зробити для Нього? Найбільший дар, який ми можемо принести Господу на Різдво або в будь-який інший час,—це утримувати себе незаплямованими від світу і відвідувати Його святий храм. А Його даром для нас буде спокій, який приносить знання того, що ми готові до зустрічі з Ним, коли б це не сталося.
Повнота Учителевого служіння здійсниться в майбутньому. Пророцтва про Його Друге пришестя ще виповняться. Звичайно ж, на Різдво ми зосереджені на Його народженні. Але Він знову прийде у цей світ. Під час Свого Першого пришестя Ісус прийшов майже непомітно. Небагато людей знали про Його народження. Під час Його Другого пришестя всі люди знатимуть, що Він повернувся. І тоді Він прийде не у вигляді “чоловіка, мандруючого по землі” (УЗ 49:22), але “з’явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло” (Iсая 40:5; див. також УЗ 101:23).
Як особливий свідок Його святого імені Я свідчу, що Ісус Христос є божественним Сином живого Бога. Він буде любити вас, піднесе вас і явить Себе вам, якщо ви будете любити Його і дотримуватися Його заповідей (див. Іван 14:21). Дійсно, мудрі чоловіки і жінки, як це було й раніше, дуже люблять Його.
Фрагмент картини Христос і багатий юнак, художник Генріх Блох, з люб’язного дозволу C. Harrison Conroy Co.; Краєвид Віфлеєма, 1857, Художник Никанор Григорович Чернецов, Музей Пушкіна, Москва, Росія, Bridgeman Art Library International
Дорога до Віфлеєма, художник Джозеф Бріклі; ілюстрація караван-сараю з The World in the Hands, гравюра Чарльза Лапланта, опублікована в 1878 р., Еміль Ентоні Баярд, приватна колекція, Кен Велш, Bridgeman Art Library International
Христос у Гефсиманії, художник Вільям Генрі Маргетсон, з люб’язного дозволу Музею історії Церкви