Послання Першого Президентства
Рішення бути вдячними
Наш Небесний Батько заповідує нам бути вдячними за все (див. 1 Солунянам 5:18) і вимагає, щоб ми складали подяку за всі отримані нами благословення (див. УЗ 46:32). Ми знаємо, що всі Його заповіді мають на меті зробити нас щасливими, і ми також знаємо, що порушення заповідей змусить нас страждати.
Отже, щоб бути щасливими й уникнути страждань, ми повинні мати вдячне серце. Ми бачимо у своєму житті, як вдячність пов’язана зі щастям. Усім би нам хотілося бути вдячними, однак нелегко постійно виявляти вдячність за все під час життєвих випробувань. У житті час від часу нам випадають хвороби, розчарування і втрата близьких людей. Смуток заважає нам бачити свої благословення і бути вдячними за благословення, які Бог приготував для нас у майбутньому.
Нам важко помічати благословення, бо ми маємо схильність приймати хороше як щось належне. Коли ми втрачаємо дах над головою, у нас немає їжі і теплоти дружніх та сімейних стосунків, ми усвідомлюємо, наскільки ми повинні були виявляти вдячність тоді, коли все це мали.
А понад усе іноді важко відчувати вдячність за найбільші з усіх наших дарів—народження Ісуса Христа, Його Спокуту, обіцяння воскреснути, можливість насолоджуватися вічним життям з нашими сім’ями, Відновлення євангелії разом зі священством та його ключами. Лише за допомогою Святого Духа ми починаємо відчувати, що ці благословення означають для нас і для наших близьких. І лише тоді ми можемо сподіватися, що будемо вдячними за все і не будемо ображати Бога невдячністю.
Ми повинні просити в молитві Бога, щоб Він допоміг нам силою Святого Духа чітко побачити свої благословення навіть серед випробувань. Він може допомогти нам силою Духа розпізнавати і бути вдячними за благословення, які ми сприймаємо як належне. Що найбільше допомогло мені, так це просити Бога в молитві: “Будь ласка, спрямуй мене до людини, яка потребує Твоєї допомоги”. Таким чином, допомагаючи Богові благословляти інших, я міг краще усвідомити свої благословення.
Одного разу на таку молитву надійшла відповідь у вигляді запрошення від однієї подружньої пари, яку я раніше не знав, піти з ними до лікарні. Там було новонароджене дитя, таке маленьке, що могло поміститися у мене на долоні. Лише упродовж кількох тижнів свого життя воно пережило кілька операцій. Лікарі сказали батькам, що ще складніша операція буде необхідна для серця і легенів, аби підтримувати життя цього маленького Божого дитяти.
На прохання батьків я дав немовляті благословення священства. Благословення містило слова, що життя дитини буде подовжено. Але більшим за те благословення, яке я дав, було благословення, яке я отримав для себе—більш вдячне серце.
За допомогою нашого Небесного Батька усі ми можемо вирішити бути більш вдячними. Ми можемо просити Його допомогти нам чіткіше бачити свої благословення за будь-яких обставин. Того дня, як ніколи раніше, я був вдячний за дивовижну роботу свого серця і легенів. По дорозі додому я дякував за благословення для моїх дітей, щоб я краще бачив чудеса доброти, які здійснює для них Бог та інші люди.
А понад усе я був вдячний за можливість бачити, як Спокута діє не лише у житті тих занепокоєних батьків, але і в моєму власному. Я бачив, як у їхніх обличчях, незважаючи на важке випробування, сяє надія і чиста любов Христа. Я здобув свідчення, яке можете мати й ви, якщо попросите Бога показати вам, як Спокута допомагає відчувати надію і любов.
Усі ми можемо прийняти рішення складати подяку в молитвах і просити Бога спрямувати нас на служіння тим, кому Він хоче допомогти,—особливо у цю пору, коли ми святкуємо народження Спасителя. Бог Батько дав Свого Сина, а Ісус Христос дав нам Спокуту—найвеличніший з усіх дарів (див. УЗ 14:7).
Складаючи подяку в молитві, ми зможемо побачити величину цих благословень і всі інші благословення. Таким чином ми отримаємо дар більш вдячного серця.
Тиха ніч, художник Ліз Лемон Свіндел, копіювання заборонено