Місія та служіння Ісуса Христа
З виступу на духовному вечорі в Університеті Бригама Янга, що відбувся 18 серпня 1998 року. Повний текст англійською мовою можна знайти на сайті speeches.byu.edu.
Найкращий доказ поклоніння Ісусу—це наше наслідування Його прикладу.
Як один з “особлив[их] свідк[ів] імені Христа в усьому світі” (УЗ 107:23), я вважаю, що служу найкращим чином, якщо навчаю і свідчу про Нього. Спочатку я звернуся з тим самим запитанням, яке Він якось поставив фарисеям: “Що ви думаєте про Христа?” (Матвій 22:42).
Ці запитання часто виникають у моєму розумі під час зустрічі з провідниками урядів і різних релігійних деномінацій. Дехто визнає, що “Ісус був великим учителем”. Інші кажуть: “Він був пророком”. Ще інші взагалі нічого про Нього не знають. Нас це не повинно дивувати. Зрештою, лише відносно невелика кількість людей має істини відновленої євангелії, які маємо ми. Члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів є абсолютною меншістю серед тих, хто називає себе християнами.
Наші сьогоденні обставини були передвіщені Нефієм багато століть тому:
“І сталося, що я побачив церкву Агнця Божого, і кількісно вона була невеликою; … проте я побачив, що церква Агнця, яка складалася з святих Бога, також поширилася по всьому лицю землі; і їхні володіння на лиці землі були невеликими. …
І сталося, що я, Нефій, побачив, як сила Агнця Божого сходила на святих церкви Агнця, і на завітний народ Господа, який був розсіяний по всьому лицю землі; і були вони озброєні праведністю і силою Бога у великій славі” (1 Нефій 14:12, 14).
Та праведність, та сила і та слава—а в дійсності всі наші численні благословення—основуються на знанні про Господа Ісуса Христа, на послуху і вдячності Йому та нашій любові до Нього.
Під час Свого відносно короткого життя на землі Спаситель досягнув двох всеохватних цілей. Одна—це Його “робота і [Його] слава—здійснювати безсмертя і вічне життя людини” (Мойсей 1:39). Іншу Він сформулював просто: “Я вам приклада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив” (Іван 13:15).
Його перша мета нам відома як Спокута. Такою була Його велична місія у смертному житті. Людям у давній Америці воскреслий Господь так сказав про Свою місію:
“Я прийшов у світ виконати волю мого Батька, тому що мій Батько послав мене.
І Мій Батько послав Мене, щоб Мене було піднято на хресті; і після того як Мене було піднято на хресті, щоб Я міг привести всіх людей до Себе” (3 Нефій 27:13–14).
Продовжуючи Свою проповідь, Він розповів про Свою другу мету—бути прикладом: “Ви знаєте те, що ви повинні робити; … бо те, що ви бачили, як Я робив, саме те будете ви робити” (3 Нефій 27:21).
Його першій меті я дав назву місія. Його другу мету я б хотів назвати Його служінням. Давайте проглянемо ці два компоненти Його життя—Його місію і Його служіння.
Місія Ісуса Христа—Спокута
Його місією була Спокута. Та місія належала лише Йому. Народжений від смертної матері й безсмертного Батька Він був єдиним, хто добровільно міг віддати Своє життя і повернути його знову (див. Іван 10:14–18). Славетні наслідки Його Спокути були безмежними і вічними. Він видалив жало смерті, тому сум, спричинений могилою, став тимчасовим (див. 1 Коринтянам 15:54–55). Про Його обов’язок здійснити Спокуту було відомо ще до Сотворіння і до Падіння. Спокута була здійснена не лише для того, щоб уможливити воскресіння і безсмертя всього людства, але також для того, щоб ми могли отримувати прощення наших гріхів—за умов, встановлених Ним. Таким чином Спокута відкрила шлях, ідучи яким ми зможемо навіки об’єднатися з Ним і нашими сім’ями. Таке майбуття ми називаємо вічним життям—найбільшим з усіх дарів Бога людині (див. УЗ 14:7).
Ніхто більше не зміг би здійснити Спокуту. Жодна людина, навіть найбагатша і найвпливовіша, не може спасти жодну душу—навіть власну (див. Maтвій 19:24–26). І від жодної іншої людини не буде вимагатися і їй не буде дозволено пролити кров заради вічного спасіння іншої людської істоти. Ісус здійснив це “один раз” для всіх (Євреям 10:10).
Хоча Спокуту було здійснено у новозавітні часи, про її важливість часто передрікали події старозавітних часів. Адам і Єва мали заповідь приносити жертви за “подобою жертви Єдинонародженого від Батька” (Мойсей 5:7). Як? Пролиттям крові. Їхній досвід підтверджує слова з Писань про те, що “душа тіла—в крові” (Левит 17:11).
Лікарі знають, що як тільки кров припиняє поступати до будь-якого органу, починаються проблеми. Якщо кров перестає поступати до ноги, може початися гангрена. Якщо не поступає кров у мозок, настає інсульт. Якщо кров перестає нормально циркулювати в коронарній артерії, може статися серцевий напад. А якщо не припинити кровотечу, наступає смерть.
Адам і Єва та покоління людей після них дізналися, що як тільки вони проллють кров тварини, вона перестає жити. Для їхнього обряду жертвоприношення не підходила будь-яка тварина. Це мав бути первісток від отари й до того ж без жодної вади (див. наприклад, Вихід 12:5). Ці умови також були символом майбутньої жертви безвадного Агнця Божого.
Адаму і Єві було дано заповідь: “Отже ти робитимеш усе, що робиш, в ім’я Сина, і ти каятимешся і прикликатимеш Бога в ім’я Сина завжди” (Moйсей 5:8). З того часу й до зеніту часів принесення тварин у жертву продовжувало бути символом і натяком майбутньої Спокути Сина Божого.
Коли Спокуту було здійснено, та велична і остання жертва виповнила закон Мойсея (див. Алма 34:13–14) і припинила практику принесення в жертву тварин, яка навчала, що “життя душі [було] в крові” (Левит 17:11). Ісус пояснив, як складові стародавньої жертви були поглинуті Спокутою і як вони символічно вшановуються в обряді причастя. Знову зверніть увагу на поняття життя, тіло і кров:
“І сказав їм Ісус: “Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя.
Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той має вічне життя,—і того воскрешу Я останнього дня” (Іван 6:53–54).
Завдяки Спокуті Ісуса Христа все людство—навіть всі, хто ще житиме,—буде викуплено. Спаситель почав пролиття Своєї крові за всіх людей не на хресті, а в Гефсиманському саду. Там Він узяв на Себе тягар гріхів усіх людей, які жили, живуть чи житимуть. Під тим важким тягарем Він кровоточив кожною порою (див. УЗ 19:18). Нестерпна мука Спокути закінчилася на хресті Череповища.
Важливість Спокути була підсумована Джозефом Смітом. Він сказав: “Фундаментальними принципами нашої релігії є свідчення апостолів і пророків стосовно Ісуса Христа, що Він помер, був похований і піднявся на третій день, і вознісся на небеса. А все інше, що стосується нашої релігії, є лише додатком до цього”1.
Маючи те повноваження і з глибокою вдячністю, я таким же чином навчаю і свідчу про Нього.
Служіння Ісуса Христа—Взірця для наслідування
Друга далекосяжна мета Господа у смертному житті—служити прикладом. Його земне служіння було втіленням взірцевого життя. Він навчав, розповідав притчі, виголошував проповіді. Він творив чудеса, виявляв дітям людським любов, доброту і довготерпіння (див. 1 Нефій 19:9). Це включало і співчутливе застосування Ним влади священства. І Його праведний гнів, коли Він засуджував гріх (див. Римлянам 8:3) і коли перевертав столи грошомінам (див. Матвій 21:12). А також і Його душевний біль. Над Ним глузували, Його бичували, від Нього відмовився Його власний народ (див. Moсія 15:5). Його навіть зрадив один з Його учнів, інший—Його зрікся (див. Іван 18:2–3, 25–27).
Якими б чудовими не були акти Його служіння, вони не були й зараз не є притаманними лише Йому. Незчисленна кількість людей може наслідувати приклад Ісуса. Подібне служіння здійснювалося Його пророками і апостолами та іншими Його вповноваженими служителями. Багато людей зазнали переслідувань через Нього (див. Матвій 5:10; 3 Нефій 12:10). У наш час ви знаєте братів і сестер, які щиро намагаються—навіть ціною великих жертв—наслідувати приклад Господа.
Але так воно й має бути. На це Він і сподівається, дивлячись на нас. Господь просив нас наслідувати Його приклад. Його заклик безпомилково зрозумілий:
-
“Якими людьми повинні ви бути? … Такими самими, як Я є” (3 Нефій 27:27; див. також 3 Нефій 12:48).
-
“Ідіть за мною,—Я зроблю вас ловцями людей” (Maтвій 4:19).
-
“Бо то Я вам приклада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив” (Іван 13:15; див. також Іван 14:6).
Ці та інші подібні вірші з Писань не просто пропозиція. Вони є божественним закликом до дії! Ми повинні наслідувати Його приклад!
Щоб нам легше було наслідувати Його, нам, мабуть, слід розглянути п’ять аспектів Його життя, які ми можемо наслідувати.
Любов
Якби мені треба було запитати, які якості Його життя ви назвали б у першу чергу, то, гадаю, що ви могли б назвати Його здатність любити. Це включає Його співчуття, доброту, милосердя, відданість, прощення, милість, справедливість та інші. Ісус любив Свого Батька і Свою матір (див. Іван 19:25–27). Він любив Свою сім’ю і святих (див. Іван 13:1; 2 Солунянам 2:16). Він любив грішника, відділяючи його від гріха (див. Maтвій 9:2; УЗ 24:2). І Він навчав нас, як ми можемо виявляти любов до Нього. Він сказав: “Якщо ви Мене любите, Мої заповіді зберігайте” (Іван 14:15). Потім, щоб підкреслити, що Його любов не є безумовною, Він додав: “Якщо будете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебуватимете, як і Я зберіг Заповіді Мого Отця, і перебуваю в любові Його” (Іван 15:10; див. також УЗ 95:12; 124:87).
Ще одним виявом Спасителевої любові було Його служіння. Він служив Своєму Батькові, Він служив людям, з якими жив і трудився. Ми маємо наслідувати Його приклад у обох напрямках. Ми маємо служити Богові, “ходити всіма Його дорогами, і любити Його” (Повторення 10:12, див. також 11:13; Ісус Навин 22:5; УЗ 20:31; 59:5). І ми маємо любити своїх ближніх, служачи їм (див. Галатам 5:13; Moсія 4:15–16). Ми починаємо з наших сімей. Глибока любов, що поєднує батьків з дітьми, посилюється завдяки служінню у той період життя, коли діти повністю залежні від батьків. Пізніше у житті вдячні діти можуть мати нагоду відплатити такою ж любов’ю, коли служать своїм престарілим батькам.
Обряди
Другий аспект Спасителевого взірцевого життя—особлива увага, яку Він приділяв священним обрядам. Під час Свого земного служіння Він продемонстрував важливість спасительних обрядів. Іван Христитель охристив Його у ріці Йордан. Навіть Іван запитував: “Навіщо?”
Ісус пояснював: “Бо так годиться нам виповнити усю правду” (Maтвій 3:15; курсив додано). Не лише обряд мав велике значення, але і приклад, показаний Ісусом та Іваном.
Пізніше Господь запровадив обряд причастя. Він пояснив символізм причастя і роздав його священні символи Своїм учням (див. Maтвій 26:26–28; Maрк 14:22–24; Лука 24:30).
Наш Небесний Батько також дав настанови стосовно обрядів. Він сказав: “Ви маєте народитися знову в царстві небесному від води, і від Духа, і бути очищеними кров’ю, саме кров’ю Мого Єдинонародженого; щоб ви були освячені від усього гріха і насолоджувалися словами вічного життя в цьому світі, і вічним життям у світі прийдешньому, саме безсмертною славою” (Moйсей 6:59).
Під час Господнього післяземного служіння були дані через одкровення вищі обряди піднесення (УЗ 124:40–42). Виконання цих обрядів відбувається у Його святих храмах. У наш час омовіння, помазання та ендаументи доступні тим людям, які належним чином підготували себе (див. УЗ 105:12, 18, 33; 110:9; 124:39). У храмі людина може запечататися до чоловіка або дружини, до предків і до нащадків (див. УЗ 132:19). Наш Учитель є Богом закону і порядку (див. УЗ 132:18). Його зосередженість на обрядах є дуже важливою складовою Його прикладу для нас.
Молитва
Третій аспект Господнього взірцевого служіння—це молитва. Ісус молився Своєму Батькові Небесному і також навчав нас, як молитися. Ми маємо молитися Богові, Вічному Батькові, у ім’я Його Сина, Ісуса Христа, силою Святого Духа (див. Maтвій 6:9–13; 3 Нефій 13:9–13; Joseph Smith Translation, Matthew 6:9–15). Мені подобається велична заступницька молитва Господа, записана в 17 розділі Євангелії від Івана. У ній Син вільно спілкується з Батьком, просячи за учнів, яких Він любить. Це модель ефективної і співчутливої молитви.
Знання
Четвертий аспект Господнього прикладу—це використання Його божественного знання. Як я уже згадував раніше, багато нехристиян визнають, що Ісус був великим учителем. Дійсно, Він ним був. Але що насправді вирізняло Його як учителя? Чи був Він кваліфікованим викладачем інженерної справи, математики чи інших наук? Як Творець цього та іншого світів (див. Moйсей 1:33), Він безсумнівно міг ним бути. Або, як Автор Писань, Він міг дуже добре викладати композицію в літературі.
Риса, яка вирізняла Його вчення серед усіх викладених іншими вчителями, полягала в тому, що Він навчав істинам вічного значення. Лише Він міг відкрити нашу мету в житті . Лише через Нього ми могли дізнатися про своє доземне існування і наш післяземний потенціал.
Якось Взірцевий Учитель сказав Своїм скептично налаштованим слухачам, що у них є три свідки, які можуть свідчити про Нього:
-
Іван Христитель.
-
Справи, які здійснив Ісус.
-
Слово Бога, Вічного Батька (див. Іван 5:33–37).
Далі Він наводить четвертого свідка: “Дослідіть-но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя,— вони ж свідчать про Мене!” (Іван 5:39).
Може здаватися, що слово думати у цій фразі не на своєму місці. Але воно є дуже важливим, беручи до уваги зміст послання, яке Ісус хоче донести. Він знав, що багато Його слухачів дійсно думали, що вічне життя було в Писаннях. Але вони помилялися. Самі по собі Писання не можуть дати вічне життя. Звичайно, є сила в Писаннях, але та сила йде від Самого Ісуса. Він є Словом: Logos. У Ньому сила вічного життя, у Тому, Хто “споконвіку бу[в] Слов[ом], а Слово в Бога було, і Бог було Слово” (Іван 1:1; див. також 2 Нефій 31:20; 32:3). Потім через упертість скептично налаштованих до Його вчення людей Ісус продовжував їм дорікати: “Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати [вічне] життя” (Іван 5:40).
Учитель міг приголомшити нас Своїм божественним знанням, але Він цього не зробив. Він поважає нашу свободу волі. Він дозволяє нам отримати радість відкриття. Він заохочує нас каятися в особистих помилках. Він дозволяє відчувати свободу, яка основується на бажанні підкорятися Його божественному законові. Так, те, як Він використовує Свої знання, є великим прикладом для нас.
Витривалість
П’ятий аспект Господнього служіння—це Його зобов’язання витерпіти до кінця. Він ніколи не ухилявся від виконання Свого завдання. Хоча Він зносив страждання, які нам важко уявити, Він жодного разу не похитнувся. Незважаючи на посилення випробувань, Він вистояв до кінця у здійсненні Свого завдання: викупити все людство від гріхів. Його останнім словом, коли Він висів на хресті, було таке: “Звершилось!” (Іван 19:30).
Застосування в нашому житті
Ці п’ять аспектів Його служіння можна застосовувати в нашому власному житті. Безсумнівно, найкращий доказ нашого поклоніння Ісусу—це наслідування Його прикладу.
Коли ми починаємо усвідомлювати, ким є Ісус і що Він для нас зробив, ми можемо зрозуміти, до певної міри, логіку першої і великої заповіді: “Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!” (Maрк 12:30). Іншими словами, усе, що ми думаємо, і робимо, і кажемо має бути наповнено любов’ю до Нього і до Його Батька.
Запитайте себе: “Чи є хтось, кого я люблю більше за Господа?” Тоді порівняйте свою відповідь з цими нормами, встановленими Господом:
-
“Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний”.
-
Хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний” (Maтвій 10:37).
Любов до сім’ї та друзів, якою б великою вона не була, буде більш глибокою, якщо вона основується на любові до Ісуса Христа. Завдяки Йому батьківська любов до дітей сповнюється більшим сенсом як у цьому житті, так і в наступному. Усі стосунки, де люди виявляють любов одне одному, стають більш піднесеними завдяки Йому. Любов нашого Небесного Батька й Ісуса Христа наповнюють світлом, натхненням і мотивацією, щоб любити інших більш високою любов’ю.
Обряди допомагають зосередитися на служінні, що має вічну цінність. Батьки мають подумати, який обряд буде наступним для кожної дитини. Домашні вчителі мають подумати про те, який наступний обряд необхідно здійснити в кожній сім’ї, якій вони служать.
Спасителевий приклад молитви нагадує нам, що особиста молитва, сімейна молитва і сповнене молитви виконання наших доручень у Церкві має стати частиною нашого життя. Коли ми знаємо волю Батька і виконуємо її, то отримуємо значну духовну силу та впевненість (див. УЗ 121:45). Ми бажаємо бути саме там, де Господь.
Знання “про речі, як вони дійсно є, і про речі, як вони дійсно будуть” (Кн. Якова 4:13) дає нам можливість діяти, покладаючись на істинні принципи й доктрину. Це знання підніме нашу поведінку на інший рівень. Вчинки, які в іншому випадку могли б бути скеровані пожаданнями і емоціями, будуть витіснятися вчинками, скерованими розважливістю та доцільністю.
Зобов’язання витерпіти до кінця означає, що ми не будемо просити звільнити нас від покликання служити. Це означає, що ми залишатимемося на шляху до гідної мети. Це означає, що ми ніколи не махнемо рукою на близьку людину, яка зійшла на манівці. І це означає, що ми завжди будемо плекати свої вічні сімейні стосунки навіть у важкі періоди хвороби, інвалідності або смерті.
Від усього свого серця я молюся, щоб вплив Господа, який є джерелом змін, залишив глибокий слід у вашому житті. Його місія і Його служіння можуть благословляти кожного з нас зараз і завжди.
Ісус увечері йде до Віфанії, художник Джеймс Тіссо
Жінко, ось твій Син, (Stabat Mater), художник Джеймс Тіссо © Brooklyn Museum, Бруклін, Нью-Йорк, вставка: фрагмент картини Христос в Гефсиманії, художник Карл Генріх Блох
Проповідь на горі, художник Джеймс Тіссо; вставка: фрагмент картини Христос і багатий юнак, художник Генріх Гофман, з люб’язного дозволу C. Harrison Conroy Co.
Зібралося все місто, художник Джеймс Тіссо