Старійшина Дейл Г. Ренлунд: слухняний служитель
Зліва: фотографія в кабінеті, фотограф Том Смарт, Deseret News; фотографія з жінкою, фотограф Джой Бассо
У Дейла і Рут Ренлунд було дуже напружене життя. Їм обом було під 30 років, і вони жили в Балтіморі, шт. Меріленд, США. Дейл закінчив навчання на медичному факультеті Університету Юти. Разом з Рут вони переїхали через усю країну, щоб він міг закінчити нелегке й престижне навчання в інтернатурі на медичному факультеті Університету Джона Гопкінса. У них була чудова донечка Ешлі. Його дорогоцінна дружина Рут проходила лікування від раку, а Дейл слухняно прийняв покликання служити єпископом.
Фотографії люб’язно надані сім’єю Ренлунд, за винятком зазначених; портрет © Busath.com; фон iStock/Thinkstock
Коли він ходив відвідувати членів приходу, то іноді брав із собою Ешлі. Одного разу він відвідував неактивного члена Церкви. “Я знав, що ніхто не зможе відмовити чудовій маленькій дівчинці, яка була зі мною,—згадує старійшина Ренлунд.— Він постукав у двері чоловіка, який уже сердито прогнав радника єпископа Ренлунда, коли той приходив раніше.
Чоловік, який відкрив двері, був такий великий, що ледве поміщався в одвірку. Він люто глянув на єпископа Ренлунда. Чотирирічна Ешлі випалила: “Ну то ми увійдемо, чи як?”
На диво той чоловік сказав: “Мабуть так. Заходьте”.
Коли вони вже сиділи й розмовляли, той чоловік сказав єпископу Ренлунду, що не вірить в істинність Церкви і не вірить в Ісуса Христа. Він сердито говорив, поки Ешлі гралася іграшкою. Нарешті вона встала зі стільця, склала чашечкою руки біля батькового вуха і голосно прошепотіла: “Татку, скажи йому істину”.
Так він і зробив. Єпископ Ренлунд склав своє свідчення тому чоловікові. Він згадує: “Той чоловік пом’якшився, і дім сповнився Духом”.
Тепер, як член Кворуму Дванадцятьох Апостолів, старійшина Ренлунд має можливість розповідати всьому світові цю істину (див. УЗ 107:23). “Найбільша радість приходить тоді,—каже старійшина Ренлунд,—коли допомагаєш привносити Спокуту Христа в життя людей, де б вони не жили. Думаю, що це покликання дає мені можливість робити це в більшому масштабі, в більшій кількості місць у якості свідка Христа перед усім світом”.
Скандинавське коріння
Дейл Гуннар Ренлунд народився в Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта, США, 3 листопада 1952 року. Як і всі діти в їхній сім’ї, змалку він розмовляв шведською мовою. Їхня мати, Маріана Андерссон, була зі Швеції, а їхній батько, Матс Аке Ренлунд, народився у шведськомовному містечку в західній Фінляндії. Вони іммігрували зі Швеції до Юти в 1950 році.
Батьки Дейла познайомилися в церкві у Стокгольмі. Прийнявши рішення одружитися, вони були рішуче налаштовані укласти шлюб лише у храмі. Оскільки в Європі на той час не було храмів (Бернський Швейцарський храм було освячено в 1955 році), подружжя приїхало до Юти, аби запечататися в Солт-Лейкському храмі.
Сестра старійшини Ренлунда, Лінда С. Морер, на сім років молодша за нього, каже, що коли всі четверо дітей подорослішали, то “зрозуміли, якими надзвичайними, сповненими віри були їхні батьки, щоб залишити свою країну, не знаючи англійської, майже без усякої підтримки, заради того, щоб мати благословення євангелії та храмовий шлюб”.
Коли Дейлу було 11 років, його батька, вправного теслю і будівельника, на три роки покликали до Швеції служити місіонером з будівництва. Сім’я жила в Гельсінки, Фінляндія, і в Гетеборзі, Швеція. Вони відвідували маленьку філію Церкви, а діти ходили до шведських громадських шкіл. Сестра Дейла, Аніта М. Ренлунд, на один рік молодша за свого брата, згадує один з найважчих моментів такої зміни: “Спочатку це було для нас шоком, тому що, хоча ми і розмовляли шведською вдома, ми не знали ні граматики, ні правопису цієї мови”.
Ще хлопчиком Дейл здобув досвід, пов’язаний з читанням Книги Мормона, який зміцнив його свідчення. Президент місії у Швеції запропонував молодим чоловікам у Аароновому священстві прочитати Книгу Мормона, тож Гарі, старший брат Дейла, якому на той час уже було 12 років, відгукнувся на цей заклик. Одинадцятирічний Дейл також прийняв виклик. Після прочитання Книги Мормона він помолився і запитав, чи істинна вона. Старійшина Ренлунд згадує: “У мене було дуже чітке враження: “Я постійно казав тобі, що вона істинна”. І то був дивовижний досвід”.
Дейл, а також його брат і сестри—Гарі, Аніта і Лінда—згадують, що коли сім’я повернулася до Сполучених Штатів, вони продовжували розмовляти і молитися шведською. Вони також пригадують, яку велику увагу приділяли їхні батьки знанню Писань. Вони розповідали: “Найкращий спосіб довести батькам cвою думку—звернутися до Писань”. Аніта жартує: “Знання Писань у нашій сім’ї було навичкою, необхідною для виживання, а не опцією”.
Дивовижно, але Гарі та Дейла було одночасно покликано служити у Шведській місії. Вони ніколи не були напарниками, але обидва змогли скористатися своїм умінням розмовляти шведською, щоб два роки служити Господу в якості місіонерів. За словами старійшини Ренлунда, на місії доводилося багато працювати, але то був чудовий час: “Місія змінила моє життя в тому розумінні, що я взяв зобов’язання і прийняв рішення робити все можливе, щоб стати послідовником Христа”.
Найдивовижніше благословення
Після повернення з місії в 1974 році Дейл вступив до Університету Юти. Він навчався на відмінно і здобув ступінь бакалавра з хімії. Його брат, сестри і близькі друзі згадують, що він був здібним, умів зосереджуватися, старанно працювати і віддано займався будь-якою справою, за яку брався. Усі ці якості він продовжує виявляти і зараз. Гарі каже: “Він найстаранніший трудівник з усіх, кого я знаю”.
У своєму приході Дейл познайомився з молодою жінкою на ім’я Рут. Вона було дочкою члена президентства колу, Мерліна Р. Лібберта, який пізніше служив сімдесятником. Дейл згадує, що йому треба було зібрати всю свою сміливість, аби запросити Рут на побачення, однак вона відмовила. Коли через кілька місяців він спробував зробити це ще раз, вона погодилася. Версія Рут трохи відрізняється. Вона згадує, що на неї справила велике враження його розповідь на причасних зборах про місію. Вони ближче познайомилися, і вона була рада, коли він запросив її на побачення, однак вона вже була задіяна в організації вечірки, через що мусила відмовити. Вона з радістю погодилася, коли він знову запросив її на побачення.
Зліва: фотографії зроблені Крістен Мерфі, Deseret News; весільна фотографія © Newman Photography
Дейл і Рут одружилися в 1977 році в Солт-Лейкському храмі, коли він ще навчався на медичному факультеті Університету Юти, а вона працювала вчителькою в South High School також у Солт-Лейк-Сіті. “Крім рішення бути активними в Церкві,—як упевнено стверджує старійшина Ренлунд,—одруження з Рут було найдивовижнішою подією у моєму житті”. Їхня дочка Ешлі народилася у 1980 році, через тиждень після того, як старійшина Ренлунд закінчив медичний факультет.
Старійшина Ренлунд був щасливий, що його прийняли в Johns Hopkins Hospital (лікарню Джонса Гопкінса), його вибір № 1 для продовження медичної освіти. Сім’я зрештою переїхала до Балтімора, шт. Меріленд, де він став штатним працівником лікарні.
Зростання попри труднощі
У жовтні 1981 року у сестри Ренлунд виявили рак яєчників. Вона перенесла дві операції та 9 місяців хіміотерапії. Старійшині Ренлунду нелегко було піклуватися про Рут та їхню дочку, і він згадує: “Мені було так важко, і здавалося, що молитви не доходять до небес”.
Коли він привіз Рут додому з лікарні, вона була слабкою, але вони хотіли разом помолитися. Він запитав у сестри Ренлунд, чи вона помолиться. Її перші слова були такими: “Наш Небесний Батьку! Ми дякуємо Тобі за силу священства, завдяки якій ми можемо бути разом, що б не трапилося”.
У ту мить він відчув особливу близькість зі своєю дружиною і з Богом. “Те, що я раніше розумів про вічні сім’ї розумом, зараз я відчув серцем,—каже старійшина Ренлунд.— Хвороба Рут змінила курс нашого життя”.
Аби відволіктися від хвороби, сестра Ренлунд вирішила піти вчитися на юриста. “Просто я подумала: “Це так і залишиться поганим досвідом, якщо ми не перетворимо його на щось хороше,—розповідає сестра Ренлунд.— Ми не планували, що я захворію на рак, будучи молодою жінкою, і що ми матимемо лише одну дитину. Ми не знали скільки я проживу. Але ми відчували, що правильно буде піти вивчати юриспруденцію”.
Вона навчалася, навіть продовжуючи лікування від хвороби, а її чоловік продовжував стажування.
Єпископ у Балтіморі
Коли старійшина Ренлунд переходив після трирічної інтернатури на посаду лікаря кардіологічного відділення, його запросили на співбесіду, щоб покликати єпископом Балтіморського приходу. Брент Петті, який у той час був першим радником у Балтіморському колі в Меріленді, пам’ятає ту співбесіду. Разом з президентом колу, Стівеном П. Шиплі, вони “відчували сильний вплив Святого Духа” під час проведення співбесіди.
Брат Петті згадує, що “він був надзвичайним єпископом”, незважаючи на всі труднощі в професійному та сімейному житті, які він у той час переживав. Брат Петті відзначає, що коли в минулому році старійшину Ренлунда було покликано до Кворуму Дванадцятьох Апостолів, члени Балтіморського приходу, а також колеги-медики старійшини Ренлунда, більшість яких не є святими останніх днів, були дуже раді. Вони висловлювали свою любов і захоплення його служінням і винятковими моральними якостями.
Надзвичайні кар’єри
У 1986 році, після того як сестра Ренлунд закінчила юридичний факультет Університету Меріленда, а старійшина Ренлунд закінчив своє трирічне стажування у відділенні кардіології, вони повернулися до Юти. Сестра Ренлунд почала юридичну практику в головному адвокатському офісі, а старійшина Ренлунд став викладачем медицини в Університеті Юти. Упродовж 18 років він був медичним керівником програми координування роботи всіх лікарень у Юті, які проводили трансплантацію в галузі кардіології.
У 2000 році він також очолив Програму з запобігання та лікування серцевих захворювань у медичному центрі Intermountain Health Center в Солт-Лейк-Сіті. Програма включала імплантацію апаратів штучного кровообігу і повністю штучного серця. Дональд Б. Доті, доктор медицини, всесвітньо відомий кардіохірург, був колегою і другом доктора Ренлунда в лікарні СОД. Доктор Доті каже: “Його надзвичайна професійна підготовка, внутрішня зосередженість, вміння керувати і співчуття були винятковими”.
Доктор А. Г. Кфоурі, переконаний католик, який тісно співпрацював з доктором Ренлундом упродовж багатьох років, каже, що доктор Ренлунд був ведучим кардіохірургом у галузі трансплантації в тому регіоні, “мав незрівнянний характер, цілісність, смирення і співчуття”. Він розповідає, що доктор Ренлунд “допомагав людям проявляти їхні найкращі риси. Він робив це непомітно. Він добре умів слухати і піклуватися, і він неймовірно був зацікавлений у тому, щоб його співробітники досягали успіху”. Доктр Ренлунд непомітно керував завдяки своєму прикладу і завжди дбав про сім’ї своїх співробітників.
Доктор Кфоурі особливо наголошував на співчутті, яке виявляв доктор Ренлунд своїм пацієнтам. Наприклад, якщо у пацієнта виникали труднощі з транспортуванням, доктор Ренлунд їхав на велику відстань додому до пацієнта, допомагав йому чи їй сісти в його автомобіль, а потім відвозив пацієнта в лікарню. Доктор Кфоурі каже, що це було неперевершено.
Служіння сімдесятником
Після п’ятирічного служіння в якості президента Першого Солт-Лейкського Університетського колу старійшину Ренлунда було покликано у 2000 році служити територіальним сімдесятником території Юта. Після цього, у квітні 2009 року, його було покликано сімдесятником-генеральним авторитетом. Його першим призначенням було служіння у президентстві Африканської Південно-Східної території. Ця територія має церковні підрозділи в 25 різних країнах.
Сестра Ренлунд розповідає, як вони відреагували на це покликання: “Звичайно, це була несподіванка. І люди казали: “Ви залишаєте роботу на піку своєї кар’єри”. І це, мабуть, так і є. Але якщо Господу потрібен пік наших кар’єр і саме в цей час ми можемо послужити, це саме той час, щоб піти”.
Кажучи про свою дружину, як про свого героя, старійшина Ренлунд зазначає: “Вона пішла на більші жертви”. Сестра Ренлунд залишила свою посаду президента адвокатської фірми і посаду в кількох відомих радах, аби служити разом з ним. “Нас послали до Африки, і святі нас навчили тому, що дійсно має значення”,—розповідає старійшина Ренлунд.
Одного разу в неділю в центральній частині Конго він запитував у членів Церкви, з якими труднощами вони стикаються, але їм на думку нічого не спадало. Він знову запитав. Нарешті один старий чоловік у останньому ряду кімнати підвівся і сказав: “Старійшино Ренлунд, як ми можемо мати якісь труднощі? Ми ж маємо євангелію Ісуса Христа”. Розмірковуючи над цим випадком, старійшина Ренлунд каже: “Я хочу бути, як ці конголезькі святі, які моляться про їжу кожного дня, вдячні кожного дня за їжу, вдячні за свої сім’ї. Вони не мають нічого, але вони мають все”.
За 5 років служіння у президентстві території, старійшина Ренлунд проїхав тисячі миль просторами Африканської Південно-Східної території, відвідуючи членів Церкви і місіонерів. Він вивчив французьку, бо французькою розмовляють у кількох з цих країн.
Старійшина Джеффрі Р. Холланд, який був членом Кворуму дванадцятьох, призначеним у той час працювати з президентством Африканської Південно-Східної території, каже про старійшину Ренлунда: “Ніхто не зміг би більше присвятити себе цьому регіону, людям, які там живуть та їхнім потребам, ніж старійшина Ренлунд. Він невтомно трудився, щоб познайомитися з людьми, полюбити їхню культуру і допомагати святим іти вперед до викупительного світла”.
Покликання бути особливим свідком
29 вересня 2015 року він отримав несподіваний телефонний дзвінок з офісу Першого Президентства. У Будинку церковної адміністрації “мене тепло привітав Президент Томас С. Монсон і два його радники. Коли ми сіли, Президент Монсон поглянув на мене і сказав: “Брате Ренлунд, ми даємо вам покликання служити членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів”.
Старійшина Ренлунд був вражений. Він смиренно прийняв покликання і згадує: “Думаю, Президент Монсон відчув, що мої кістки розплавилися, тоді він поглянув на мене і сказав: “Бог покликав вас. Господь повідомив це мені”.
Старійшина Ренлунд повернувся до свого офісу, зачинив двері і впав на коліна в молитві. Опанувавши себе, він подзвонив дружині. “Вона була вкрай здивована,—розповідає він,—але вона виявила повну відданість Господу, Церкві й мені”.
Їхня дочка Ешлі визнає: “Таке високе покликання мого батька є наслідком благословень з небес, і його було підготовлено до цього покликання через його служіння упродовж усього життя. У нього велике серце, він сповнений любові”.
Так само і Гарі, брат старійшини Ренлунда, каже, що старійшина Ренлунд “був підготовлений задовго—як шляхом випробувань, так і служіння—до того покликання, яке він отримав. Це—складова більшого плану, яка знаходиться на своєму місці, тому мені легко його підтримувати.
Зліва: фотографія в кабінеті, фотограф Том Смарт, Deseret News; фотографія з жінкою, фотограф Джой Бассо
Розмірковуючи над величчю цього покликання, старійшина Ренлунд каже: “Я не відчував, що відповідаю покликанню, однак я дійсно знаю, що Ісус Христос є Спасителем світу. Я можу свідчити про Його живу реальність, про те, що Він—мій Спаситель і ваш Спаситель. Я знаю, що це—істина”.