Подібно до вдови з Сарепти: диво пожертвувань від посту
Автори живуть у штаті Юта, США.
Коли ми задумалися про те, щоб давати більш щедрі пожертвування від посту, ми пам’ятали, що людина не може дати скоринку Господу і не отримати у відповідь хлібину.
Ілюстрація Роуз Деток Долл
Багато сімей по всьому світі переживають фінансові труднощі, особливо в часи економічної кризи1. Вплив такої кризи відчувався і в нашому рідному приході кілька років тому, коли ми бачили, як кілька сімей потребували допомоги. На початку того року наш єпископ поділився з нами запрошенням від нашого президента колу давати щедрі пожертвування від посту, щоб допомогти тим, хто перебуває в нужді.
Хоч наші провідники і попросили нас дивитися на наші індивідуальні ситуації і вирішувати, чи можемо ми бути більш щедрими в наших пожертвуваннях від посту, вони не визначали, скільки ми маємо давати. Однак Дух нагадав нам про пораду, яку багато років тому дав президент Меріон Дж. Ромні (1897–1988), перший радник у Першому Президентстві. Він сказав: “Я твердо вірю в те, що ви не можете віддати Церкві та на побудову царства Божого і стати якоюсь мірою біднішими у фінансовому плані. … Людина не може дати скоринку Господу і не отримати у відповідь хлібину. Я свідок цьому. Якщо члени Церкви подвоять їхні внески пожертвувань від посту, духовність в Церкві подвоїться. Нам потрібно пам’ятати про це і бути щедрими в наших пожертвуваннях”2.
Ми знали, що для нашої сім’ї буде жертвою, якщо ми збільшимо наші пожертвування від посту, але ми уважно обміркували вчення і обіцяння президента Ромні. Як сім’я ми отримали рясні благословення і відчували сильне бажання збільшити наші пожертвування від посту.
Більш того, ми хотіли, щоб наша сім’я подолала схильність до егоїзму. Оскільки ми живемо у суспільстві, яке настільки зосереджене на придбанні речей і задоволенні наших особистих бажань, ми переживали, що наші діти можуть вирости егоїстами. Але ми мали надію в словах президента Спенсера В. Кімбола (1895–1985): “Виконуючи закон посту, людина знаходить джерело сили, щоб долати свої тілесні пристрасті й егоїзм”3.
Протягом перших трьох місяців, коли ми давали більш щедрі пожертвування, ми почали бачити багато благословень. Ми витрачали менше грошей на продукти, а палива в бензобаку нашої машини, здавалося, вистачало на довший час. Наші діти просили менше того, чого їм хотілося, а егоїзм в нашому домі майже зник.
Наприклад, коли ми жертвували на місцевий захід зі збору їжі для нужденних, наші діти заохочували нас давати більше. Коли ми проводили щорічну інвентаризацію наших запасів їжі, то виявили, що фактично у нас був дворічний запас їжі. Крім того, раніше нам вистачало мішка рису (22.7 kg) на один місяць. Зараз, такого самого мішка вистачало нам на два місяці. Здавалося, що наш запас харчів примножувався.
Ми згадали історію про вдову з Сарепти. Коли лютував голод, пророк Ілля попросив вдову, у якої не було їжі, нагодувати його, дати йому води і хліба. А та відказала: “Як живий Господь, Бог твій, не маю я калача, а тільки повну пригорщу борошна в дзбанку та трохи олії в горняті. А оце я назбираю дві полінці дров, і піду, і приготовлю це собі та синові своєму. І з’їмо ми, та й помремо” (1 Царів 17:12).
Пророк пообіцяв їй, що “дзбанок муки не скінчиться, і не забракне в горняті олії. …
І пішла вона, і зробила за словом Іллі, і їла вона й він та її дім довгі дні” (1 Царів 17:14–15). Борошно в її дзбанку, якого було достатньо лише на один обід для її сім’ї, примножувалося, що дало можливість її сім’ї та іншим харчуватися протягом багатьох днів. Подібне чудо, яке стосується наших особистих пожертвувань, сталося і в нашій сім’ї.
У часи фінансових труднощів давати щедрі пожертвування від посту і допомагати піклуватися про нужденних може бути не легко, особливо тоді, коли ми і самі—подібно до вдови з Сарепти—перебуваємо в нужді. Щоб давати щедрі пожертвування від посту, незалежно від суми, потрібна віра в Господа і в Його обіцяння піклуватися про нас. Однак Господь виконує Свої обіцяння і досвід нашої сім’ї навчив нас, що чим більшим ми воліємо ділитися, тим більше благословень отримуємо.
Як сказав президент Ромні: “Вділяйте не просто на користь бідних, але для власного благополуччя. Давайте достатньо, щоб ви могли віддати себе царству Бога, жертвуючи своїм статком і часом”4. Коли ми давали більш щедрі пожертвування від посту, це допомогло нашій сім’ї знайти радість у піклуванні про бідних і силу в нашому особистому духовному благополуччі.
Хліби й риба, Ілюстрація Роуз Деток Долл
Наше бажання дати скоринку принесло нам багато хлібин у відповідь. Наше бажання давати щедрі пожертвування від посту більше ніж подвоїло наші запаси їжі. Насправді, сила Господа, що примножила п’ять хлібин і дві риби, щоб нагодувати 5000 мужів, крім жінок і дітей, достатньою кількістю кусків, аби наповнити 12 кошів (див. Матвій 14:16–21), є тією самою силою, яка наповнила дзбанок вдови із Сарепти і примножила запаси їжі нашої сім’ї. І все ж, наше найбільше благословення прийшло не у формі примноження їжі, а у зменшенні егоїзму і зростанні духовності в нашому домі.
Ми свідчимо, що коли ми щедро жертвуємо у церковні фонди пожертвувань від посту, у тому числі й у ті часи, коли наші статки обмежені, Господь звеличить наші зусилля і благословить нас більше, ніж ми здатні зрозуміти.