У пошуках бабусі
Рубен Ведсворт, шт. Юта, США
Ілюстрація Аллена Гарнса
Я дуже шкодую через те, що ніколи не сідав зі своєю бабусею, матір’ю мого батька, щоб поговорити про її життя і записати її спогади для нащадків. Після її смерті мій батько і дядьки казали, що вона не пишалася собою, і навіть спитала якось: “Навіщо комусь взагалі знати про мене?”
Коли фінансові труднощі змусили мою сім’ю переїхати у старий будинок бабусі, потік щасливих спогадів огорнув мене разом зі смутком. Одного вечора, через кілька днів після переїзду, я переглядав кілька старих фотоальбомів і коробку з пам’ятними речами моєї бабусі, серед яких були старі листи, написані моїм дядьком, старі храмові рекомендації і навіть програмка похорону мого дідуся. Після перегляду цих пам’ятних документів мені стало цікаво, чи існують ще й інші документи.
Я відчув натхнення подивитися на горищі й відразу ж натрапив на мішок, в якому була стара синя папка, така пошарпана, що годилася лише для того, щоб її викинути на сміття. У тій папці я знайшов початок історії життя моєї бабусі, яку вона написала 30 років тому. На мій подив, пізніше я дізнався, що жоден член сім’ї навіть не знав про її існування. Мій батько і дядьки були праві—бабуся настільки не пишалася собою, що навіть не сказала нікому про те, що почала писати історію свого життя!
Того вечора я прочитав кожне слово на тих восьми сторінках, і, читаючи, я багато чого дізнався про свою бабусю—яким було її життя у школі, як вона зустріла мого дідуся, і наскільки важко їй було закрити кінотеатр, яким володіли вони з дідусем.
Читаючи ті сторінки, я відчував її присутність, ніби вона казала мені, щоб я більше не переживав через те, що не почув цю історію з її вуст, як сподівався. Прочитати про життя моєї бабусі, описане її власною рукою, було абсолютно безцінним досвідом, і завдяки цьому смуток, який я відчував так довго, вгамувався. То було підтвердженням лагідних милостей Господа і свідченням того, що сімейна історія---це не лише пошуки предків, яких ми не знали у цьому житті. Вона також стосується пізнання тих, кого ми сердечно любимо і з ким ми провели дорогоцінний час тут, на землі.
Коли я сідаю з іншими членами сім’ї, щоб записати їхні історії, і вони запитують мене, чому хтось захоче дізнатися про них, я запевняю їх, що їхні історії варті того, щоб їх розповідати, і що їхні нащадки подякують їм саме так, як я вдячний моїй бабусі за те, що вона залишила свою безцінну розповідь.