Послання Першого Президентства
Націлитися в яблучко
Президент Дітер Ф. Ухтдорф
Другий радник у Першому Президентстві
Фотографія © Serg Myshkovsky/Getty Images
Нещодавно я спостерігав, як група людей оволодіває мистецтвом стрільби з лука. Лише дивлячись на них, я зрозумів, що якщо ви дійсно хочете оволодіти луком і стрілою, це вимагає часу й тренувань.
Я не думаю, що ви здобудете репутацію влучного стрілка з лука, якщо будете стріляти в чисту стіну, а потім малюватимете мішені навколо стріл. Вам треба оволодіти мистецтвом пошуку цілі та влучання в яблучко.
Намальовані мішені
Якщо ви спочатку вистрілите, а потім намалюєте мішень, це здаватиметься трохи дивним, але іноді за певних життєвих обставин ми є відображенням саме такої поведінки.
Як члени Церкви ми іноді маємо тенденцію долучатися до євангельських програм, справ і навіть учень, які здаються нам цікавими, важливими або приємними. У нас виникає спокуса малювати мішені навколо них, змушуючи себе вірити, що ми потрапили в яблучко євангельської мішені.
Це так просто зробити.
Упродовж віків ми отримували прекрасну пораду і натхнення від Божих пророків. Ми також отримуємо настанову і роз’яснення в різних церковних виданнях, довідниках і посібниках. Ми можемо легко вибрати нашу улюблену євангельську тему, намалювати яблучко мішені навколо неї і переконати себе, що ми знайшли суть євангелії.
Спаситель дає пояснення
Ця проблема була актуальною не лише в нашу добу. У давнину релігійні ватажки приділяли багато часу складанню переліку, визначенню пріоритетності та обговоренню, які із сотень заповідей були найбільш важливими.
Одного дня група релігійних учених мужів спробувала знайти у Спасителевому вченні суперечності. Вони попросили Його висловити Свою думку з питання, на яке майже ніхто не погодився б відповідати.
“Учителю,—запитали вони,—котра заповідь найбільша в Законі?”
Ми всі знаємо, як відповів Ісус: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою.
Це найбільша й найперша заповідь.
А друга однакова з нею: “Люби свого ближнього, як самого себе”.
На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять”1.
Будь ласка, зверніть увагу на останнє речення: “На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять”.
Спаситель не лише показав нам мішень, але й вказав на яблучко.
Влучити в мішень
Як члени Церкви ми укладаємо завіт взяти на себе ім’я Ісуса Христа. Цей завіт має на увазі, що ми розуміємо й будемо намагатися дізнаватися більше про Бога, любити Його, зміцнювати нашу віру в Нього, шанувати, йти Його шляхом і стояти непорушно, будучи Його свідками.
Чим більше ми дізнаємося про Бога і відчуваємо Його любов до нас, тим більше ми усвідомлюємо, що безмежна жертва Ісуса Христа—це божественний дар від Бога. А Божа любов надихає нас іти шляхом справжнього покаяння, який приведе до дива прощення. Цей процес робить нас спроможними любити сильніше, мати більше співчуття до людей навколо нас. Ми будемо бачити більше, ніж кажуть ярлики. Ми будемо опиратися спокусі звинувачувати або судити інших людей за їхні гріхи, недоліки, промахи, політичні вподобання, релігійні переконання, національність або колір шкіри.
Ми будемо вбачати в кожній людині, яку зустрічаємо, дитину Небесного Батька—нашого брата або нашу сестру.
Ми подамо руку допомоги іншим людям з розумінням і любов’ю—навіть тим, кого не дуже-то легко любити. Ми будемо сумувати з тими, хто сумує, і втішати тих, хто потребує співчуття2.
І ми зрозуміємо, що немає потреби мучитися в пошуках правильної євангельської мішені.
Дві найбільші заповіді і є мішенню. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять3. Якщо ми це приймаємо, все інше стане на свої місця.
Якщо наша першочергова увага, думки і зусилля зосереджені на збільшенні любові до Всемогутнього Бога і на тому, щоб дотягнутися серцем до інших, ми можемо знати, що знайшли правильну мішень і цілимося в яблучко—стаємо справжніми послідовниками Ісуса Христа.