За ввесь свій маєток здобудь собі розуму
Старійшина Гарі Е. Стівенсон
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
З виступу “Lean Not unto Thine Own Understanding” (На розум свій не покладайся), виголошеному на духовному вечорі в Університеті Бригама Янга 14 січня 2015 року. Повний текст виступу англійською мовою можна знайти на сайті speeches.byu.edu.
Справжнє розуміння приходить до вас тоді, коли ви усвідомлюєте взаємозв’язок між вивченням і молитвою, коли ви не полишаєте зобов’язання служити і в той же час навчатися та заробляти, і коли ви довіряєте Господу Ісусу Христу та покладаєтеся на Нього.
Ілюстрації Роберта Ханта
Моє навчання в університеті було нерозривно пов’язане з відвідуванням бібліотеки. Кожного разу, коли я заходив, то бачив на вході такий напис: “За ввесь свій маєток здобудь собі розуму!” (Приповісті 4:7).
Всі ми знаємо, що без повторювання не буває запам’ятовування. Тож цей вірш з Приповістей назавжди закарбувався у моєму розумі, оскільки я читав його кожного разу, коли приходив до бібліотеки упродовж чотирьох років навчання в університеті.
Я звертаюся до вас із цим самим закликом: “За ввесь свій маєток здобудь собі розуму”. Я також запрошую вас подумати про значення цього вірша й того, яку користь він може вам принести. Я так зробив. Я розмірковував над ним знову і знову, і моє розуміння його значно поглибилося. Можливо вам стануть у пригоді мої роздуми.
Розуміюче серце
В юності я служив на місії в Японії. І хоча мені було важко вивчати складну мову, однак деякі слова зі словника я почав чути відразу ж і часто. Двома з них були такі привітання, як ohayo gozaimasu (добрий ранок) або konnichiwa (добрий день). Була ще одна фраза wakarimasen, що означає “Я не розумію”. Це слово у поєднанні із заперечним рухом рукою, як нам здавалося, було найулюбленішою відповіддю японських перехожих двом молодим місіонерам, які намагалися зав’язати розмову.
Спочатку, коли я роздумував над значенням слів: “За ввесь свій маєток здобудь собі розуму”, я думав про розум більше у значенні розуміння: що я можу почути своїми вухами і зрозуміти своїм розумом. Я думав про японське слово wakarimasen. Розумію я чи ні?
Однак коли я вивчав слово розуміння і спостерігав за його вживанням у Писаннях та в словах живих пророків, я прийшов до усвідомлення глибшого змісту. Поміркуйте над цими словами старійшини Роберта Д. Хейлза, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, коли він був Верховним єпископом Церкви:
“Спочатку ми починаємо з того розуму, з яким народилися. До нашого розуму ми додаємо знання, коли шукаємо відповіді, навчаємося і здобуваємо освіту. До нашого знання ми додаємо досвід, який має скеровувати нас до певного рівня мудрості. До нашої мудрості ми додаємо допомогу Святого Духа через молитви віри, в яких ми просимо про духовне скерування і силу. Тоді, і лише тоді, ми дійсно сягаємо розуміння у своєму серці, що й мотивує нас чинити правду, “хай нелегко буває” (Гімни, 1985, № 142). Наслідком відчуттів розуміючого серця є приємний дух запевнення, бо ми не лише знаємо, але й робимо те, що правильно, за будь-яких обставин. Розуміння в нашому серці виникає завдяки тісному взаємозв’язку між навчанням і молитвою”1.
А зараз подумаймо знову: “За ввесь свій маєток здобудь собі розуму (тобто розуміння)”. Розуміння в цьому контексті є наслідком розуму, знання, досвіду, мудрості і спонукань Святого Духа—усе це веде нас до того, щоб знати і робити те, що правильно.
Більшість з вас наближаються або вже знаходяться на важливому перехресті або на роздоріжжі свого життя. З кожним роком ви стаєте більш незалежними і все далі просуваєтеся у ту стадію свого життя, в якій набувається “маєток”. А що ви будете мати за маєток? Ви матимете чоловіка чи дружину, свою сім’ю, роботу, і це лише початок переліку.
Аби керувати цими важливими здобутками, ми також повинні отримати “розуміння”, як навчають нас Писання. Це розуміння приходить завдяки взаємозв’язку між навчанням і молитвою. Кажучи іншими словами, ми повинні довіряти Господу Ісусу Христу й покладатися на Нього. Алма описав це, коли порівняв слово з насінням. За його словами: “Воно починає освітлювати моє розуміння, так, воно стає приємним для мене” (Aлма 32:28; курсив додано).
Президент Томас С. Монсон часто цитує вірш з Приповістей, який додає ще одну грань до цього розуміння: “Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся!” (Приповісті 3:5)2.
Якщо ми довіряємо Господу і покладаємося на Нього, то завдяки Йому ми починаємо краще розуміти серцем.
“Господня рука над нами”
Дозвольте мені навести приклад сильної жінки, яка зіграла ключову роль у Відновленні, яка довіряла Господу і яка не покладалася на своє розуміння.
Невдовзі після того як було організовано Церкву в Пальмірі, шт. Нью-Йорк, мати Джозефа Сміта, Люсі Мак Сміт, залишалася у Ватерлоо, шт. Нью-Йорк, з великою групою святих, у той час як її чоловік, Джозеф старший, і кілька її синів, у тому числі Джозеф молодший, вже вирушили до Кертленда, шт. Огайо. Вона отримала звістку від свого сина-пророка, який доручав їй привести цю групу до Огайо.
Повідомлення прийшло на початку весни 1831 року. Люсі з допомогою кількох братів повела групу до Буффало, шт. Нью-Йорк, маючи намір дістатися до Огайо кораблем через озеро Ері. Вона розповідала: “Коли брати вирішили, що весняна погода дозволяла подорожувати водою, ми всі почали готуватися до нашого переїзду в Кертленд. Ми найняли корабель … і … нарахували вісімдесят душ”.
Потім, коли вони увійшли в канал Ері й попрямували до Буффало, ось про що вона розповідала: “Після того я скликала братів і сестер та нагадала їм, що наш переїзд—це наказ від Господа, такий самий, який він дав батькові Легію, щоб залишити Єрусалим. І якщо ми залишатимемося вірними, у нас є така ж причина сподіватися Божих благословень. Потім я закликала їх бути серйозними і підніматися серцем до Бога в постійній молитві, щоб ми успішно доїхали”.
На півдорозі з Ватерлоо до Буффало пересування каналом стало неможливим. Умови для 80 святих були не найкращими, і майже відразу ж почалися ремствування. Люсі, покладаючись на Господа, мала поєднати їх у вірі. Вона сказала їм: “Ні, ні, … брати, ви не будете потерпати від голоду, або від чогось подібного; просто будьте терплячими і перестаньте ремствувати. У мене немає сумнівів, що Господня рука над нами”.
Коли вони через п’ять днів після відплиття з Ватерлоо прибули до Буффало, гавань, що вела до озера Ері, вкрилася кригою. Ця подорож відбувалася на кораблі, яким керував капітан Блейк—людина, яка знала Люсі Сміт та її сім’ю.
Через кілька днів, хоча умови перебування на кораблі не були пристосовані для очікування на час, коли повідомлять про можливість рухатися далі, Люсі повідомляла: “Капітан Блейк просив пасажирів залишатися на борту, оскільки з того часу хотів бути готовим до відплиття, як тільки настане сприятлива мить; у той же час він послав одного чоловіка виміряти глибину льоду. Той, повернувшись, сказав, що нагромадження льоду сягає 6 м, і що, на його думку, нам доведеться простояти в бухті принаймні ще два тижні”.
Та новина приголомшила групу. Продуктів було мало, а умови були важкими. Люсі Мак Сміт далі описує, як вона напучувала святих: “Ви заявляєте, що треба покладати довіру на Бога. Тоді як же ви можете отак ремствувати і скаржитися! Ви навіть більш нерозсудливі, ніж були діти Ізраїля; бо ось мої сестри тужать за своїми кріслами-гойдалками, а брати, від яких я сподівалася твердості й енергійності, заявляють, що вони неминуче помруть від голоду, перш ніж закінчиться подорож. І чому все так? Чого вам не вистачає? … Де ж ваша віра?” Де ваша довіра до Бога? Чи ви не розумієте, що все було створено Ним, і Він керує всіма творіннями Своїх рук? І якщо лише всі святі, присутні тут, піднімуть свої молитви серця до Бога, аби шлях для нас відкрився, як легко буде для Нього зробити так, щоб крига розступилася, аби через мить ми могли продовжувати свою подорож!”
А тепер зверніть увагу на велику віру матері Сміт—як вона вирішила довіряти Господу і як вона просила, аби святі, що були з нею, не покладалися на свій розум:
“Брати і сестри, якщо всі ми піднесемо свої благання до небес, аби крига розступилася і ми змогли звільнитися з цього полону, так певно, як Господь живий, це станеться”. І в ту ж мить почувся шум, ніби гуркіт грому. Капітан вигукнув: “Усі по місцях!” Лід розділився, залишаючи прохід, в якому ледве поміщався корабель, і він був настільки вузьким, що коли корабель пропливав, лопасті водяного колеса з гуркотом ламалися, що змішувалося зі словами команд капітана, хриплими відповідями матросів, шумом льоду й вигуками та збентеженням глядачів, які були присутні під час цієї дійсно жахливої сцени. Ми ледь проминали прохід, як лід сходився знову, і брати з Коулсвілля залишилися в Буфалло, не маючи змоги поплисти за нами.
Коли ми залишили бухту, один із спостерігачів вигукнув: “Ось їде мормонська група! Їхній корабель занурений у воду на 9 дюймів більше, ніж будь-коли раніше, і, згадайте мої слова, він потоне—в цьому немає жодних сумнівів”. Насправді вони були настільки в цьому переконані, що пішли прямо в редакцію новин і надрукували, що ми потонули. Тож коли ми прибули у Феірпорт, то прочитали в газетах новину про свою загибель”3.
“На розум свій не покладайся”
“За ввесь свій маєток здобудь собі розуму”, або іншими словами: “Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся!” (Приповісті 3:5).
Я особисто бачив, який смуток і спустошення очікують тих, хто зосереджується на “маєтку”, a не на Господньому “розумінні”. З великою ймовірністю можна сказати, що ті, хто покладається на своє розуміння або на руку плоті, будуть, як здається, більше одержимі матеріальною вигодою, престижем, владою та посадою. Але якщо здобуття “маєтку” відбувається в гармонії з даною в Писаннях настановою “розуміти”, це врівноважить ваші мирські пожадання. Це створить належний контекст для вашої діяльності в якості продуктивного члена суспільства і Господнього царства.
Ще в студентські роки пам’ятаю, як слухав поважного і успішного наставника, який пропонував, щоб ми належним чином упорядковували свої амбіції згідно з таким порядком: “навчайся, заробляй, служи”. Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) навчав взірцю, який вчить довіряти Господу й покладатися на Нього, а не на себе. Він сказав: “Кожен з нас має чотири обов’язки. По-перше, ми маємо обов’язок перед своєю сім’єю. По-друге, ми маємо обов’язок перед своїм роботодавцем. По-третє, ми маємо обов’язок перед Господньою роботою. По-четверте, ми маємо обов’язок перед собою”.
Нам необхідний баланс. Президент Хінклі пропонує, щоб ми виконували ці чотири обов’язки за допомогою сімейної молитви, домашнього сімейного вечора, сімейного вивчення Писань, чесного і вірного ставлення до роботодавця, виконання наших церковних обов’язків, особистого вивчення Писань, відпочинку, розваг та фізичних вправ4.
Американський філософ і поет Ральф Вальдо Емерсон сказав: “Цей час, як і всі інші часи, є дуже хорошим, якщо тільки ми знаємо, що з ним робити”5.
На щастя, святим останніх днів ніколи не треба шукати дуже далеко, аби знати, що робити. Маючи знання про люблячого Небесного Батька і про великий план щастя, знайте, що ваше стерно знаходиться глибоко у воді. А тепер, глибоко занурюйте весла і працюйте старанно та злагоджено.
У промові на генеральній конференції Президент Монсон процитував Приповісті, як він це робив раніше: “Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся! Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки”. Потім він сказав: “Це було історією мого життя”6. Яке чудове життя для наслідування.
У мене, так само, як і в Небесного Батька та Сина, великі сподівання щодо кожного з вас. Я закінчую тим, з чого почав—з напучування, що міститься в Приповістях: “За ввесь свій маєток здобудь собі розуму”.
Здобудьте справжнє розуміння. Воно приходить тоді, коли ви усвідомлюєте взаємозв’язок між вивченням і молитвою, коли ви не полишаєте зобов’язання служити і в той же час навчатися та заробляти і коли ви довіряєте Господу та покладаєтеся на Нього.