Обдумувати наші запитання для обговорення

Тед Барнс

Церковний відділ священства і сім’ї

Найважливішим запитанням може бути те, яке вчителі ставлять собі перед тим, як зайти до класу.

Уявіть, що під час обідньої перерви ви обговорюєте з друзями фільм, який разом переглядали. Тоді один з ваших друзів каже: “Хто може мені сказати, яка найважливіша сцена у фільмі?”

Трохи спантеличені запитанням ви якусь мить думаєте і кажете, що остання сцена, ймовірно, була найважливішою. “Гаразд, це гарне зауваження,—каже ваш друг.— Але це не зовсім те, що я мав на увазі. Є інші думки? Нехай скаже той, хто ще нічого не сказав”.

Ви не будете таким чином розмовляти з друзями, але з певних причин це часто відбувається під час уроків Недільної школи. Замість обговорення євангельських істин природним і зручним способом, як вчителі, ми іноді говоримо те, що в іншому оточенні буде здаватися дивною і навіть відлякуючою розмовою. Ми сподіваємося, що учні в класі відчуватимуть, що вони серед друзів, і їм зручно ділитися своїми думками стосовно принципів, які вивчають. Таке обговорення може запрошувати Духа і збагачувати досвід кожного.

Як нам пересвідчитися, що наші запитання ведуть до більш природного і змістовного обговорення? Є певні правила, які стануть у пригоді багатьом вчителям: не ставте запитань, відповідь на які є очевидною. Ставте запитання, які мають більше ніж одну відповідь. Не ставте запитання, які є надто особистими.

Дуже важливо, щоб перед початком планування запитань, які ви поставите в класі, ви поставили собі таке запитання: Перш за все, чому я ставлю запитання?

Чому ви ставите запитання?

Мотив, що спонукає ставити запитання, має велике значення. Наприклад, чи ставимо ми іноді запитання просто тому, що нам потрібно щось сказати, але ми хочемо, щоб натомість це зробили учні? Звичайно ж, ми не хочемо, щоб був монолог, але ми хочемо наголосити на певному аспекті, тож іноді ставимо запитання, яке, як ми знаємо, спонукатиме до відповіді, яку хочемо почути. Така налаштованість веде до запитань, які насправді є замаскованими твердженнями, наприклад: “Як уникання порнографії допомагає вам тримати думки в чистоті?” або “Чи важливо молитися кожного дня?”

Є ситуації, в яких абсолютно доречно поставити запитання, що мають на меті спонукати до конкретної відповіді. Вони можуть служити тому, щоб наголосити на певній думці або допомогти вчителю продовжувати урок. Але малоймовірно, щоб такі запитання спонукали до змістовного обговорення.

З іншого боку, якщо ми ставимо запитання через бажання дійсно знати, що думають учні в класі, що в їхньому розумі, серці та в житті, тоді це буде відображатися в питаннях, які ми ставимо.

Запитання, що запрошують учнів до щирої розмови, яка посилить духовне навчання, можуть бути такими: “Коли ви читали цей вірш, що вас вразило?” або “Які ситуації в житті навчили вас довіряти Господнім обіцянням?”, або майже будь-яке запитання, яке починається зі слів: “Як ви вважаєте … ?”

Розгляньмо ці приклади:

Дух запитував Нефія: “Чого ти бажаєш” (1 Нефій 11:10).
Спаситель запитав своїх учнів: “А ви за кого Мене маєте?” (Матвій 16:15).
І Він сказав Марті: “Я воскресення й життя. … Чи ти віруєш в це?” (Іван 11:25, 26).

Кожне з цих запитань запрошує людину поділитися тим, що у неї на серці. І в кожному випадку після цього приходить величний духовний досвід.

Запитання є виявом любові

Вірите ви в це, чи ні, але вміння ставити запитання, що спонукають до обговорення, поступово приходить практично до всіх—навіть до людей, які не вважають себе хорошими вчителями. Ми щоразу робимо це спонтанно під час змістовних розмов з друзями або сім’єю, або просто під час розмови за обідом про улюблений фільм. Але, коли перед нами повний клас учнів, які очікувально на нас дивляться, ми раптом забуваємо про те, що відбувається саме собою.

Тож, можливо, секрет хороших запитань частково полягає в тому, щоб подумати собі: “Як би я про це запитав, коли б ми були не в класі—коли б ми просто сиділи вдома і розмовляли про євангелію як друзі? Як би я запросив їх поділитися думками і почуттями?” Викладання не є точною копією невимушеної розмови між друзями, але між ними є одне спільне: вони мають керуватися щирою зацікавленістю і справжньою любов’ю.

Тож не переймайтеся, якщо ви ще не маєте навички ставити добре сформульовані запитання на уроці. Навіть якщо все, на що ви здатні—це любити людей, яких навчаєте,—Дух вас вестиме і ви будете покращуватися в тому, щоб знати, що казати. “Ніколи любов не перестає”,—проголосив Павло (1 Коринтянам 13:8), і це є істинним навіть в такій простій справі, як вміння вчителя ставити запитання в класі.