Стар сяє
Автор живе в штаті Колорадо, США.
“Як добре бути з тобою в Початковому товаристві” (Children’s Songbook, 254).
Стар поправила свій одяг. Їй все ще було дивно носити сукню до церкви. У її колишній церкві дівчатка носили в неділю штани або шорти. Але не в її новій церкві. Вона разом з мамою щойно охристилася в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів.
Стар зітхнула, дивлячись у дзеркало. Вона раділа, що йде до церкви вперше як повноправний член Церкви, але також і хвилювалася. Раніше вона весь час у церкві була з мамою. Але цього разу вона піде до Початкового товариства.
Стар підморгнула своєму відображенню в дзеркалі. А якщо вона не буде почуватися там затишно? А якщо інші діти не будуть її любити?
“Стар? Ти готова?”— покликала мама.
Стар спустилася сходами. “Я добре виглядаю?”—запитала вона.
Мама усміхнулася. “Ти чудово виглядаєш”.
Стар скривилася. “Ти це кажеш просто так. Ти ж моя мама”.
“Ти маєш рацію. Я дійсно це кажу. Бо це правда”.
Стар злегка усміхнулася. Мама завжди знала, як покращити їй настрій. Але у неї все ще було дивне відчуття всередині. А якщо ніхто з дітей не захоче з нею розмовляти? У неї були в школі друзі, але вони не були членами її нової церкви. Вона хотіла, щоб у неї був хоча б один друг, який буде з нею ходити до церкви.
“Я щойно пригадала, що мені ще щось треба зробити”,—сказала вона мамі.
Вона побігла сходами вгору і стала на коліна біля ліжка. “Дорогий Небесний Батьку, будь ласка, допоможи мені з кимось подружитися. Я вірю, що те, чого навчали місіонери,—істина, але мені страшно”.
Стар стояла на колінах і слухала. Через якусь мить вона відчула приємне відчуття спокою і вже не так хвилювалася.
У церкві Стар з мамою сиділа біля сім’ї з трьома малими дівчатками. Батьки назвали свої імена і почали розмовляти з мамою перед початком причасних зборів. Стар допомагала дівчаткам розмальовувати зображення Ісуса.
До них підійшов єпископ Ендрюс. “Сестро Каннінгхем! Стар! Радий вас бачити”. Він щиро їм обом усміхнувся і потиснув руку. Стар забула, якими чудовими всі були в церкві. Може, зрештою вона таки з кимось подружиться.
Після причасних зборів Стар пішла до Початкового товариства. Вона з хвилюванням поглянула на інших дітей, коли сідала. Вони розмовляли між собою, і, здавалося, не помічали її. У Стар упало серце. Доведеться їй бути самій.
Саме в ту мить у кімнату увійшла дівчинка такого ж віку, як і Стар. “Вона теж схвильована,—подумала Стар.— Я можу з нею поговорити”.
Стар глибоко вдихнула, потім підійшла до дівчинки. “Привіт Мене звуть Стар. Я новенька. Хочеш сісти біля мене?” Стар затаїла подих. Чи захоче дівчинка з нею дружити?
На вустах дівчинки виникла легка усмішка. “Мене звуть Сара. Я також новенька. Моя сім’я щойно переїхала сюди з Онтаріо”.
“А ми з мамою два тижні тому охристилися,—сказала Стар.— Я не дуже розумію, що треба робити”.
Сарина усмішка стала ширшою. “Спробуємо зрозуміти разом”.
Стар і Сара сиділи разом зі своїм класом. Іноді Стар перехоплювала погляд Сари й усміхалася. Сара усміхалася у відповідь. Стар було спокійно й радісно. Вона знала, що Небесний Батько відповів на її молитву і допоміг знайти друга.
У класі вчителька попросила Стар і Сару назвати свої імена.
Стар підвелася. “Mене звуть Стар Каннінгхем. Ми з мамою два тижні тому охристилися”. Вона зробила паузу, і усмішка на її обличчі стала ширшою, коли вона поглянула на свою нову подругу. “A це моя подруга Сара”.