Підготовка до нової подорожі
Автор живе в Парані, Бразилія.
Подібно до Нефія, який плив у невідоме, мені треба було виявити віру в Господа в питанні створення сім’ї.
Фотографія © Getty Images
Упродовж тижнів, що передували моєму шлюбу та храмовому запечатуванню, я почала трохи нервуватися стосовно всього, що мені треба було зробити перед створенням моєї нової сім’ї. Попри всю радість того моменту, я відчувала стрес, думаючи про те, як організувати наш новий побут, впорядкувати фінанси, знайти місце для зберігання наших речей і виконувати свої нові обов’язки дружини. Я хотіла переконатися, що ми починаємо свій шлюб правильно, знаходячи місце в нашому розкладі для таких важливих справ, як дотримання заповідей і проведення часу разом як чоловік і дружина, незважаючи на напружений темп життя.
День весілля наближався, але я була здивована, що мене мучать нічні кошмари, в яких я бачила усілякі негаразди, які могли завдати шкоди сім’ї. Оскільки я народилася в люблячій, однак не дуже благополучній сім’ї, оскільки в ній постійно відбувалися серйозні суперечки, які дуже мене засмучували, погані сни впливали на мене більше, ніж я очікувала. Тож однієї ночі, після кількох подібних до неї, я прокинулася мокра від поту й вирішила виконати пораду сестри Ніл. Ф. Мерріотт, другого радника в генеральному президентстві Товариства молодих жінок, з якою вона звернулася у виступі “Поступаючись нашими серцями Богові” (Ліягона, лист. 2015, сс. 30–32). Я заплющила очі і помолилася: “Дорогий Небесний Батьку! Що я можу робити, щоб захистити свою сім’ю від усього цього поганого?”
Відповідь надійшла так швидко і сильно, ніби хтось відчинив двері в мій розум і впустив туди думку. Тихий спокійний голос нагадав мені: “Просто роби те, що повинна робити. Будь вірною в кожному кроці”. Дух прошепотів деякі конкретні поради, і я відчула, що якщо я те робитиму, все буде добре”.
Я усміхнулася і відчула, як моя душа сповнилася теплом. Усі хвилювання раптом забулися, оскільки я знала, що то була істина. Я й раніше відчувала Святого Духа, але ніколи з такою силою, як тієї ночі. Я відчувала, як мене огортає любов Небесного Батька і Спасителя, і я знала, що втіха і спасіння моєї сім’ї були для Них так само важливі, як і для мене.
Додатковим запевненням стала історія з Писань, яка спала мені на думку—той епізод, коли Господь наказав Нефію будувати корабель: “І сталося, що Господь заговорив до мене, кажучи: Ти побудуєш корабель, у той спосіб, який Я тобі вкажу, щоб міг Я перевезти твою родину через води” (1 Нефій 17:8; курсив додано).
Нефій і його сім’я роками перебували в пустині, зносячи випробування всілякого роду. Можливо він відчував, що боїться розпочинати подорож через море і міг дозволити страхам пересилити його віру. Але він цього не зробив. Він дослухався до настанов Бога і виконував їх. У нього була віра, що Його обіцяння здійсняться. Господь ніколи не казав Нефію, що не буде штормів, або що хвилі не будуть загрожувати кораблю. Але Він сказав Нефію, що якщо той буде виконувати Його настанови, то зможе скерувати свою сім’ю до безпеки через океан до обіцяної землі.
Я зрозуміла, що також мандрувала пустинею багато років, але зараз переді мною розгорнулося море, і мені треба готуватися до нової подорожі—до шлюбу. Я отримала покликання—і вважаю, це стосується всіх сімей святих останніх днів—будувати корабель, виконуючи Божі настанови.
Як тільки ми з чоловіком одружилися, дійсно почалися негаразди. Я захворіла, і нам було важко зводити кінці з кінцями та втілювати в життя всі хороші звички, яких ми вирішили дотримуватися.
Але порада, яку я отримала тієї ночі, залишалася в моєму серці. Ми намагалися щодня вивчати й плекати слово Бога у своєму серці, наслідувати хороший приклад наших дорогих провідників—у тому числі Христа—і змінювати на краще власну поведінку. Я здобула сильніше свідчення про молитву й по-справжньому відчула смак Батькової любові до нас. Я почала довіряти більше, а боятися—менше. Ми зрозуміли, що труднощі, які поставали перед нами, були кроками до вдосконалення. Сьогодні нашу домівку можна порівняти з куточком небес.
Ми все ще на початку нашої подорожі, але укладання шлюбу й створення сім’ї було найкращим рішенням з усіх прийнятих мною. Моє серце сповнюється радістю, коли я думаю про храмовий обряд, отриманий нами, і усвідомлюю, що його було запечатано Божим повноваженням. Чим краще я розумію важливість сім’ї у плані Небесного Батька і священну природу завітів, які ми уклали, тим більше я хочу допомогти іншим сім’ям отримати цей обряд.
Я зрозуміла, що не потрібно хвилюватися про те, що станеться, бо “не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму” (2 Tимофію 1:7). Просто нам треба бути слухняними, виконувати настанови, що містяться в Писаннях та словах сучасних пророків і просити в молитві більш особистих настанов. Якщо ми це робимо, то зможемо перетнути океан цих останніх днів, впевнені в тому, що попри всі негаразди наші близькі будуть в безпеці.