Воскресіння Ісуса Христа та істини про тіло

Девід A. Едвардс

Співробітник редакції церковних журналів

Своїм Воскресінням Ісус Христос навчив нас важливих істин про тіло.

“Промовив: Звершилось! … І, голову схиливши, віддав Свого духа” (Іван 19:30). У ту мить дух Ісуса Христа залишив Його тіло—тіло, яке знесло страждання, аби Він міг викупити гріхи всіх людей і допомогти їм у їхніх недугах (див. Aлма 7:12–13). Те тіло, яке стало порожньою посудиною, було знято з хреста, загорнуто в тканину і потім покладено у гробницю. На третій день жінки прийшли до гробниці, щоб там завершити поховальні приготування для того тіла.

Але тіло зникло.

Те, що вони знайшли порожню гробницю, було лише початком. Марія Магдалина, апостоли й багато інших людей пізніше стали свідками чогось дивовижного: воскреслого, вдосконаленого Ісуса Христа, у людській подобі, відчутній на дотик.

Спаситель зробив усе можливе, аби ті, хто бачили Його після Воскресіння, повною мірою осягнули, яке саме тіло Він мав. Наприклад, Він запропонував Апостолам доторкнутися до Свого тіла, аби вони могли пересвідчитися, що Він явився у фізичному стані й не є привидом (див. Лука 24:36–40)¹. Він навіть їв з ними (див. Лука 24:42–43).

Коли пізніше апостоли виконували своє завдання з проповідування євангелії Ісуса Христа, вони стикалися зі спротивом і переслідуваннями частково через те, що навчали про воскресіння Ісуса Христа і про те, що всі люди завдяки цьому воскреснуть (див. Дії 4:1–3).

Сьогодні Воскресіння Ісуса Христа посідає таку ж центральну роль у посланні, що проголошується світові Його Церквою, як і в ті часи. Пророк Джозеф Сміт сказав: “Фундаментальними принципами нашої релігії є свідчення апостолів і пророків стосовно Ісуса Христа, що Він помер, був похований і піднявся на третій день і вознісся на небеса. А все інше, що стосується нашої релігії, є лише додатком до цього”².

Воскресіння допомагає відповідати на фундаментальні запитання стосовно природи Бога, нашої природи і наших стосунків з Богом, мети цього життя і надії, яку ми маємо в Ісусі Христі. Ось кілька істин, на яких наголошує Воскресіння Ісуса Христа.

У Небесного Батька є прославлене тіло

Ідея про те, що у Бога є людська подоба, безсумнівно походить з Біблії³, і вона є поширеною в уявленні людей, але багато теологічних і релігійних філософських традицій відмовилися від неї на користь ідеї про Бога “без тіла, його частин або пристрастей”⁴, оскільки, з такої точки зору тіло (і матерія взагалі) є злом або чимось нереальним, у той час як дух, розум або ідеї є істинною субстанцією кінцевого буття або реальності.

То яким же славетно простим і революційним було одкровення про природу Бога, дане Його Сином, Ісусом Христом.

Під час Свого служіння Спаситель сказав: “Хто бачив Мене, той бачив Отця” (Іван 14:9). Ця істина ще більше ствердилася після Його Воскресіння в досконалому безсмертному тілі, яке показало, що “Батько має тіло з плоті й кісток, яке так само відчутне на дотик, як і людське; також Син” (УЗ 130:22).

Фізична природа Небесного Батька була таким чином відкрита. Як пізніше пояснював Джозеф Сміт: “Те, що без тіла чи його частин, є нічим. Немає іншого Бога небесного, ніж Той Бог, Який має плоть і кістки”⁵.

Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив це таким чином: “Якщо наявність тіла є не тільки непотрібною для Бога, а й небажаною, навіщо Викупителю людства було викупляти власне тіло з пазурів смерті й могили, забезпечуючи цим те, що воно ні в часі, ні у вічності не буде відділене від Його духа? Будь-хто, хто відкидає принцип тіла Бога, відкидає також земного і воскреслого Христа”⁶.

Небесний Батко є всемогутнім, всезнаючим і вселюблячим

Найвищі якості характеру Небесного Батька також розкриваються у самому факті Воскресіння Ісуса Христа. Як сказав старійшина Д. Тодд Крістофферсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “Виходячи з реальності Воскресіння Христа, сумніви щодо всемогутності, всезнання і доброзичливості Бога Батька—Який віддав Свого Єдинонародженого Сина заради викуплення світу—є безпідставними”⁷.

Сила, знання і доброта Бога доведені Воскресінням Ісуса Христа, яке є доказом мудрості й любові плану Небесного Батька та Його (і Його Сина) здатності здійснювати цей план.

Ми є дітьми Бога

Як навчає Біблія, нас було створено “на образ Божий … як чоловіка та жінку” (Буття 1:27). Воскресіння Ісуса Христа підсилює цю істину. В дійсності, саме під час Свого Воскресіння Ісус наголошував на наших стосунках з Небесним Батьком, кажучи: “Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого” (Іван 20:17; курсив додано).

Спаситель відкрив знання про те, що Бог і люди радикально не відрізняються одне від одного за загальними рисами. Основні форми нашого тіла подібні до тих, що мають наші духи⁸, а наші духи були створені за образом Бога, бо такою є природа стосунків батьки-діти.

Тіло є даром, який уможливлює і облагороджує

Своїм Воскресінням Спаситель показав нам, що фізичне існування в тілі—це складова вічного буття Бога і Його дітей. Як Господь сказав у одкровенні Джозефу Сміту: “Елементи є вічними, а дух і елемент, нерозривно з’єднані, отримують повноту радості” (УЗ 93:33). Цей нерозривний зв’язок поєднує разом дух і фізичну матерію, тож вони стають одним безсмертним, нетлінним, славетним і досконалим тілом—єдиним видом тіла, яке здатне отримати повноту радості, яку має Бог.

На противагу, після того як у людини було фізичне тіло, а потім вона залишила його, аби перейти в духовний світ, “мертві див[ляться] на … відділеність їхніх духів від їхніх тіл, як на неволю” (УЗ 138:50; див. також УЗ 45:17).

Навіть наші смертні тіла є важливою складовою плану Небесного Батька і є божественним даром. Коли наші доземні духи приходять на цю землю, їм “додано” (Aвраам 3:26) тіло. Пророк Джозеф Сміт навчав: “Ми прийшли на цю землю, щоб мати тіло і представити його чистим перед Богом у целестіальному царстві. Великий принцип щастя полягає в наявності тіла. У диявола немає тіла, і в цьому його покарання”⁹.

Старійшина Девід А. Беднар, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав: “Завдяки нашому фізичному тілу ми можемо набути значний, глибокий і важливий досвід, який просто не були в змозі отримати у своєму доземному житті. Таким чином, наші стосунки з іншими людьми, здатність розпізнавати істину і діяти відповідно до неї та дотримуватися принципів і обрядів євангелії Ісуса Христа підсилюються у нашому фізичному тілі. У школі смертного життя ми пізнаємо ніжність, любов, доброту, щастя, горе, розчарування, біль і навіть виклики фізичних обмежень у такий спосіб, що це готує нас до вічності. Просто кажучи, тут є уроки, які ми повинні засвоїти, і досвід, який нам потрібно набути, як сказано в Писаннях, “будучи у плоті” (1 Нефій 19:6; Aлма 7:12–13)”¹⁰.

Пророк Джозеф Сміт навчав: “Усі істоти, які мають тіло, мають владу над тими, які його не мають”¹¹. Сатана може нас спокушати, але не може примусити. “Диявол не має сили над нами, якщо тільки ми не дамо її йому”¹².

Зрештою, дар вдосконаленого воскреслого тіла допомагає нам вийти з-під влади Сатани назавжди. Якби не Воскресіння, “наші духи повинні стати підлеглими … диявол[а], щоб більше ніколи не піднятися. І наші духи певно стали такими, як він, і ми стаємо дияволами, ангелами дияволові, щоб бути ізольованими від присутності нашого Бога, і щоб залишитися з батьком брехні, у нещасті, як і він сам” (2 Нефій 9:8–9).

Дух і тіло не є ворогами

Хоча вони і є різними, дух і тіло не належать до двох абсолютно різних і несумісних реальностей. Як Джозеф Сміт дізнався: “Немає такої речі, як нематеріальна матерія. Увесь дух є матерією, але більш витонченою, або чистою, і може розпізнаватися тільки чистішими очима; ми не можемо бачити його; але коли наші тіла буде очищено, ми побачимо, що він є повністю матеріальним” (УЗ 131:7–8).

У своєму прославленому воскреслому стані Ісус Христос уособлює досконале поєднання духа і тіла, таким чином показуючи нам, що “дух і тіло є душею людини” (УЗ 88:15). У цьому житті ми прагнемо мати “духовні помисли”, а не “плотські помисли” (2 Нефій 9:39), “ски[нути] тілесну людину” (Moсія 3:19) і “стримува[ти] усі свої пристрасті” (Aлма 38:12). Але це не означає, що дух і тіло є ворогами. Як показав нам Ісус Христос, тіло не слід зневажати чи від нього звільнятися, але його треба опановувати й змінювати.

Життя в смертному тілі має важливу мету

Поняття, що це життя є перевіркою, набуває глибшого сенсу, коли ми розмірковуємо над тим, що ми знаємо про своє життя до і після нього. Ми жили як духи до приходу на землю, і Небесний Батько хоче, щоб ми стали такими, як Він, та вічно жили у безсмертних фізичних тілах. Ці істини означають, що наш випробувальний час на землі у цих смертних тілах не є безцільним, але має справжнє значення і мету.

Як сказав старійшина Крістофферсон: “Своїм вибором ми будемо демонструвати Богу (і самим собі) нашу відданість і здатність жити за Його целестіальним законом, коли ми не перебуваємо в Його присутності й маємо фізичне тіло з усіма його силами, пожаданнями і пристрастями. Чи зможемо ми приборкати плоть настільки, щоб вона стала для духа інструментом, а не його господарем? Чи можна нам буде довірити і в часі, і у вічності божественні сили, у т.ч. й силу створювати життя? Чи будемо ми на індивідуальному рівні перемагати зло? Ті, хто зможе, “матимуть славу, додану на їхні голови на віки вічні” [Aвраам 3:26], і дуже важливий аспект тієї слави—бути воскрешеним, безсмертним і прославленим фізичним тілом”¹³.

Наш досвід у наших теперішніх тілах, у тому числі наші стосунки одне з одним, мають велике значення, тому що вони є подобою того, що буде. Як дізнався Джозеф Сміт: “Ті самі суспільні стосунки, які існують серед нас тут, існуватимуть серед нас там, вони тільки будуть поєднані з вічною славою, якої ми тепер не маємо” (УЗ 130:2).

Ми маємо надію в Ісусі Христі

З того часу, коли гробниця стала порожньою, Воскресіння Ісуса Христа принесло надію, бо ми вбачаємо у Його Воскресінні символ свого власного воскресіння, коли “всі [наші] втрати відшкодуються [нам], … якщо [ми] залишатиме[мося] вірними”¹⁴.

Перші апостоли Спасителя могли складати сміливе свідчення про Його воскресіння, бо вони бачили Його тіло й відчули Його на дотик. Але було більше за це. Так само, як Ісус Христос зціляв тілесні недуги, аби показати, що Він має владу прощати гріхи (див. Лука 5:23–25), Його Воскресіння—фізичний доказ Його влади подолати фізичну смерть—запевнило Його послідовників, що він має владу подолати духовну смерть. Обіцяння, які Він дав у Своїх вченнях—прощення гріхів, мир у цьому житті, вічне життя в Батьковому царстві—стали реальними, а їхня віра—непохитною.

“Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра [наша] даремна” (1 Коринтянам 15:17). Оскільки Він дійсно воскрес, ми можемо мати “надію через спокуту Христа і силу Його воскресіння воскреснути до життя вічного, і це через вашу віру в Нього згідно з Його обіцянням” (Moроній 7:41).

Під час свого земного життя Ісус Христос запрошував людей іти за Ним. Після Своєї смерті та Воскресіння кінцева мета стала ще яснішою. Якщо ми своїм послухом законам і обрядам євангелії будемо розвивати в собі “целестіальний дух”, то зможемо “отрима[ти] таке саме тіло, яке було природним тілом” і будемо “оживлен[і] часткою целестіальної слави, [і] отрима[ємо] тоді від неї ж, саме повноту” (УЗ 88:28–29). Він показав шлях. Він—це шлях. Саме Його силою—завдяки Спокуті й Воскресінню—ця целестіальна повнота стає досяжною, а це включає повноту радості у воскреслому тілі.