Лише цифровий варіант
Невдачі є складовою плану
Чотири уроки, які ми можемо засвоїти завдяки улюбленим історіям з Писань про “невдачі”.
Дуже багато інформації в Інтернеті присвячується “великим невдачам”---від розповідей про невдале втілення ідей з Пінтересту до відео з невдалими спробами стрибка-перевороту. Можливо нам просто дуже хочеться знати, що не лише у нас буває ситуація, коли здається, що навіть найкращих зусиль недостатньо. Що ж, є ще інший спосіб про це дізнатися.
Якщо вам здається, що ваші дні---це одна суцільна невдача, шукайте підбадьорення в Писаннях. У них міститься багато описів невдач, які траплялися у досить дивовижних людей. Ось лише кілька уроків, що допоможуть вам зрозуміти: насправді у вас не все так погано, як ви вважаєте.
1. Віра не відвертає невдачу; вона наповнює її сенсом.
Нефій був сповнений віри, коли разом з братами повернувся за пластинами з латуні, але це не уберегло його від поразки---до того ж подвійної (див. 1 Нефій 3). Однак його віра перед лицем невдачі допомогла перетворити поразку на підготовку до успіху. Чи допомогли Нефію попередні невдалі зустрічі з Лаваном підготуватися, щоб упізнати його, видати себе за нього, знайти його дім і успішно оволодіти священними літописами? Ми не знаємо напевно. Але ми точно знаємо, що наш майбутній успіх часто основується на минулих невдачах.
2. Бог передбачив наші помилки і урахував їх у своїх планах.
Після того як Джозеф Сміт дізнався про втрату 116 сторінок рукопису Книги Мормона, він вигукнув: “Все пропало!”1 Він знав, що то був провал. Він знав, що Господь докорятиме йому і, можливо, навіть знехтує ним. Однак не все пропало. Бог передбачив помилку Джозефа майже за 2000 років до того і підготувався до неї.
Подібним же чином Бог передбачив наші помилки задовго до сотворіння світу2. Він спроможний навіть наші помилки перетворити на благословення (див. Римлянам 8:28). І Він надав Спасителя, тож коли наші невдачі є складовою гріха, ми можемо покаятися і таким чином “вчитися з подій життя і не бути засудженими ними”3.
3. Не здавайтеся; ми не завжди бачимо свій успіх.
Авінадія було покликано проповідувати людям покаяння. Якби Авінадій вимірював свій успіх з огляду на кількість людей, які покаялися, то він би помирав з переконанням, що він повний невдаха. Коли він уперше закликав народ царя Ноя покаятися, його не сприйняли, і він ледве врятував своє життя. (Див. Мосія 11:20--29). Замість того щоб здатися, він зробив ще одну спробу, знаючи, що його можуть убити---так і сталося.
Але оскільки він не здався, люди дійсно згодом покаялися (див. Moсія 21:33). Навіть більше того, було навернено Алму, який навчав і охристив багатьох людей та організував серед нефійців Церкву. Нащадки Алми керували Церквою, а в певні періоди навіть країною, до приходу Ісуса Христа; вони навернули тисячі людей, у тому числі ламанійців (див. Геламан 5:50). Одна людина, яка не здається перед лицем невдач, може спричинити великі зміни.
4. Іноді уроки, засвоєні завдяки вирішенню проблеми, є важливішими за вирішення самої проблеми.
Олівер Грейнджер звик давати накази. До свого приєднання до Церкви в 1830 році він був шерифом округу, полковником ополченців і уповноваженим проповідником у своїй церкві. Після приєднання до Церкви він відслужив дві місії й був членом вищої ради в Кертленді. Але потім Джозеф Сміт дав Оліверу майже нездійсненне завдання залагодити ділові справи провідників Церкви, яких було вигнано з Кертленда4.
Відчуваючи себе невдахою, Олівер пішов до Джозефа і почув, що Господь каже: “Я памʼятаю Мого слугу Олівера Грейнджера; … і якщо він впаде, він підніметься знову, бо його жертва буде більш священною для Мене, ніж його прибуток, каже Господь” (УЗ 117:12–13). Завдяки Оліверу ми дізнаємося, що результат, якого очікує Бог, не завжди полягає в тому, щоб ми прийняли правильне рішення у своїх труднощах, але щоб ми зростали, долаючи їх.
Досягнення не завжди чітко окреслені
Ми тут, щоб навчатися і зростати, але зростання не відбувається без спротиву. За словами президента Дітера Ф. Ухтдорфа, другого радника в Першому Президентстві, ми всі припускаємося помилок, але “наша доля визначається не кількістю разів, коли ми спотикнулися, а кількістю разів, коли ми піднімалися, струшували пил і рушали вперед”5.